У світ вийшла монографія диякона Івана Сидора "Причини та витоки постання Московського Патріархату 1589 року (спроби історико-богословського аналізу)". У даній праці автор аналізує передумови та закономірності виникнення Московського Патріархату в кін. 16 ст. Книзі міститься багатий історичний матеріал, факти, свідчення очевидців, а також посилання на дослідження численних українських, російських та інших закордонних авторів.

Важливо підкреслити, що досліджуючи питання утворення Московського патріаршого престолу, автор наводить факти з історичних джерел (переважно російських). При цьому автор намагався максимально звертатися до праць дореволюційних вчених, які, в своїй більшості, досліджували і писали історію не «на замовлення», не під владним, політичним тиском, а виявляли об’єктивність та неупередженість. Крім того, для уникнення посилань на можливі сфальсифіковані або переписані у радянський чи новітній час історичні тексти, автор опирався на оригінальні дореволюційні наукові видання, якщо такі збереглися чи були опубліковані в електронному вигляді.

Святитель Досифей (Досифтей), Митрополит Сучавський і всієї Молдавської землі (в миру Димитрій Баріле) народився 1624 року в Молдавії. Благочестиві батьки намагалися забезпечити сину належну освіту та виховання. За сприяння Митрополита Київського святителя Петра (Могили) юний Димитрій навчався у школі при монастирі Трьох Святителів у Яссах, а пізніше у школі Львівського православного братства, де вивчав богослов'я, латинь, грецьку, церковно-слов'янську, румунську, польську та єврейську мови.

У Священному Писанні є чимало свідчень про голод. У книзі Неємії ми знаходимо таке твердження: «І хліб з неба Ти давав їм у голод їх...» (Неєм. 9,15).
У книзі притч Соломонових є інше вислів: «Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне»(Пр.10,3). «І не радива душа буде терпіти голод»(Пр.19,15). Голод, як явище у Священному Писанні є страшним катаклізмом. Дуже часто він згадується в Біблії у контексті кари Божої: «Мечем і голодом винищить їх Господь», -знаходимо ми суворий вислів у книзі Об’явлення святого апостола Іоанна Богослова. Невже Господь був такий немилосердний і до нашого народу, що послав аж три голодомори на нашу землю? Завжди треба застерігати себе від такого запитання і принаймні у цьому контексті треба думати завжди онтологічно.

Сьогодні, 6 серпня, Церква вшановує пам’ять святих страстотерпців князів Бориса і Гліба - синів рівноапостольного князя Володимира Великого, просвітителя Київської Руси-України. Сьогодні 1000 років від їх мученицької блаженної кончини. Агіографічна традиція, як і літописна, зберегла для нас чітку розповідь про вбивство князів їхнім братом Святополком, якому дали прізвисько Окаянний. Правда, є і інші версії вбивства, які переважно грунтуються на варяжських джерелах, на так зв. "сагах". За однієї із таких версій князів «погубив» Ярослав Мудрий. Факти, версії для істориків важлива річ. Але нажаль ті, хто пишуть нашу давню історію, не завжди відчувають духовно-психологічний стан суспільства києво-руської доби, часто його демонізуючи, приписуючи князям і їх літописцям давньої Руси-України політичну кон’юктуру у переписуванні літописів, фальсифікації подій. Так, я не зовсім відкидаю ці факти і не ідеалізую тих часів, але ж і не прибічник тотальних фальсифікацій в добу києво-руської історії. Треба завжди пам’ятати, що духовно-ціннісні орієнтири тих часів були зовсім іншими від теперішніх. Православна Церква в Київській Русі-Україні сформувала своєрідну філософію життя, яку згодом на початку ХІІ ст. кн. Володимир Мономах назвав мудрістю "страху Божого". "Ця філософія була сформована у тодішніх перлинах нашої церковної писемності, тримала у вічній напрузі дух тодішньої державної еліти і була зібрана у різних "Грамотицях", "Поученіях", "Словах", "Ізборниках" і "Патериках". Символи, слова і образи, зосередженні в цій києво-руській літературі були знаряддям масової сугестії і творенням національної душі та самоідентичності українського народу", - писав Дмитро Донцов.

Старший син великого князя Київського Володимира Мономаха Мстислав народився в 1076 році й у святому хрещенні був названий Федором.

Його батько, внук Ярослава Мудрого, один із найвидатніших державних діячів українського середньовіччя, князював у Києві в 1113-1125 роках. Боровся за зміцнення центральної княжої влади та єдності Київської Руси, проти занепаду родової солідарності Київської династії. Мати — донька англійського короля Іарольда-Гіта. Після загибелі батька в 1066 році в битві при Гасгінгсі змушена була втікати до Фландрії, а потім до Данії. Там і вирішив данський король Свен видати юну королівну за руського князя Володимира Мономаха, який майже за 40 років стане великим князем Київським. Довгим був шлях королівни до Новгорода, де її зустрів Володимир зі своїм двоюрідним братом Глібом, князем Новгородським. Після короткого перепочинку князь і королівна вирушили до Турова, удільного володіння князя. Там і відбулося їхнє весілля. Від цього щасливого шлюбу народилося дев’ять синів і три дочки, Але старший серед них був Мстислав — Федір, який у пам’ять про знаменитого діда мав ще й третє ім’я Іарольд. Це про нього в Літописі Руському 1 червня 1076 року є запис: “У сей же рік родився у Володимира син Мстислав, онук Всеволодів”.
День пам’яті благовірного князя Мстислава відзначається 28 квітня, а також 23 жовтня у складі Собору Волинських святих.

Найганебніший судовий процес

ЗДАЄТЬСЯ, в історії не було жодного судового процесу, який став би таким відомим. Чотири біблійні книги, Євангелія, детально описують, як арештували, судили і стратили Ісуса Христа. Чому нас мають цікавити ці події? На це є принаймні три причини. По-перше, Ісус наказав своїм послідовникам відзначати день його смерті, до якої призвів цей судовий процес. По-друге, варто перевірити, чи звинувачення проти Ісуса були правдиві. І по-третє, Ісусова добровільна смерть має важливе значення для нас і може вплинути на наше майбутнє (Луки 22:19; Івана 6:40).

2 квітня 2014 року о 13:00 у Київській православній богословській академії відбудеться круглий стіл на тему “Проголошення автокефалії в Українській державі” (до 95-річниці “Закону про автокефалію” УНР від 1 січня 1919 р.).

Волинський літописець залишив нам опис зовнішності і характеру Володимира Васильковича: «Сей же благовірний князь Володимир на зріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела. Говорив він ясно [словами] зі [Святих] книг, тому що був філософ великий. І ловець він [був] умілий і хоробрий. [Був] він кроткий, смиренний, незлобивий, справедливий, не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив [хмільного] зроду. Приязнь же він мав до всіх, а особливо ж до братів своїх, у хресному ж цілуванні стояв він по всій правді істинній, нелицемірній, і страху Божого сповнений. Особливо ж старався він про милостиню, [і] про монастирі подбав, ченців піддержуючи і всіх ігуменів з любов’ю приймаючи, і монастирі многі він спорудив. На весь [бо] церковний чин і на церковників одкрив був йому Бог серце і очі, і не затьмарював він ума свого п’янством, і кормителем він був ченцям, і черницям, і вбогим, і всякому стану він яко улюблений отець був.
Пам’ять благовірного князя Володимира Васильковича, як місцевошанованого Волинського краю, відзначається в день його упокоєння 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) грудня та в день Собору Волинських святих 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) жовтня.

Благовірний князь Київський і наш першомученик Оскольд народився приблизно у 30-х роках ІХ ст. і був по прямій лінії нащадком роду києвичів – династії князівської, родоначальником якої був славний князь Кий, що заснував наше першопрестольне місто Київ. Про це ми довідуємося з давніх наших літописів та від польських хроністів – Яна Длугоша (ХV ст.) та Мацея Стрийковського (ХVI ст.). Вони ж, взявши до уваги давні руські літописи і джерела, які до нас не дійшли, встановили, що князь Оскольд був останнім правителем Руси із князівського роду києвичів. Походження його імені є досить давнім: від землеробського народу, що жив у Подніпров’ї і називав себе сколотами. Про них писав античний вчений Геродот.
Пам’ять благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, відзначається в неділю 2-гу після П’ятидесятниці, у день Собору всіх святих, що в землі українській просяяли, як перехідне святкування.