У світ вийшла монографія диякона Івана Сидора "Причини та витоки постання Московського Патріархату 1589 року (спроби історико-богословського аналізу)". У даній праці автор аналізує передумови та закономірності виникнення Московського Патріархату в кін. 16 ст. У книзі міститься багатий історичний матеріал, факти, свідчення очевидців, а також посилання на дослідження численних українських, російських та інших закордонних авторів. Важливо підкреслити, що досліджуючи питання утворення Московського патріаршого престолу, автор наводить факти з історичних джерел (переважно російських). При цьому автор намагався максимально звертатися до праць дореволюційних вчених, які, в своїй більшості, досліджували і писали історію не «на замовлення», не під владним, політичним тиском, а виявляли об’єктивність та неупередженість. Крім того, для уникнення посилань на можливі сфальсифіковані або переписані у радянський чи новітній час історичні тексти, автор опирався на оригінальні дореволюційні наукові видання, якщо такі збереглися чи були опубліковані в електронному вигляді.
Придбати книгу в автора можна за тел.: 097-7777-434
На щастя, джерельна база досліджуваної теми, основу якої становлять документальні матеріали з питання проголошення патріаршества, достатньо репрезентативна і достовірна для комплексного вивчення взаємин держави і Церкви у Московії XVI ст., які будувалися на основі поширеної теорії про «Москву – Третій Рим», про Московське царство, як єдиний вцілілий православний осередок, про Московського царя, як спадкоємця і продовжувача династії Візантійських імператорів.
Не дарма у монографії велику увагу приділено державно-церковним відносинам, які визначально вплинули на церковний розвиток у Московській державі. Така своєрідна симфонія стала першопричиною злиття світського і духовного начала в один взаємовигідний організм, що полегшувало чи навіть сприяло швидкому розвитку і позитивному вирішенню питання щодо перенесення духовного центру з Київської митрополії до Московської, яка пізніше отримала статус патріархату. Така форма правління була притаманна лише Московії, адже «завдяки» проведеним реформам держава підпорядкувала собі Церкву і всі наступні рішення на церковних Соборах затверджувалися не митрополитом, але Московським царем.
Розпочата в епоху Івана IV перебудова державної системи Московії на самодержавних основах неминуче спричинила і реформування Церкви. Саме тому у роки опричнини Іван Грозний вступив у відкритий конфлікт з вищими церковними ієрархами. Крім того, главі Православної Церкви, що освячувала владу московських царів, належало мати вищий церковний титул – так у час царських нововведень виникає ідея утворення патріаршества в Москві – інституту, який, на думку багатьох, зумів би відновити єдність Православної Церкви на цих землях. З волі царя Священний Собор прийняв рішення, яке встановило право Московської Церкви на поставлення свого патріарха навіть без участі у цьому процесі Східних патріархів! Залежність Церкви від світської влади була настільки міцною, що навіть право остаточного затвердження місцевого патріарха належало виключно Московському царю.
Іншим чинником, який наблизив подію проголошення Московського Патріархату 1589 р., була державна політика, спрямована на обмеження привілеїв церковної організації. Найбільшу гостроту набуло вирішення питань про церковне землеволодіння та втручання Церкви в справи держави. Ідея секуляризації церковного майна остаточно перетворилась у форму державної справи. Це вирішувало певне коло проблем за рахунок Церкви і зміцнювало владу князя (царя). Так, рішення церковних Соборів 1551, 1572, 1580 рр. часто приймалися під тиском царської влади, на шкоду самостійності церковної організації. Разом з тим політична роль Церкви зростала. На її чолі були поставлені прихильники державної влади, через що досягнули певного компромісу у взаєминах держави і Церкви. Яскравий приклад цьому – відносини Бориса Годунова і патріарха Іова. Завдяки Борису Годунову 1589 р. Іов очолив Московську Церкву, що дозволило йому 1598 р. заручитись допомогою патріарха Московського і сісти на царський престол.
Проаналізувавши джерела можна зробити висновок, що існують полярні позиції щодо факту встановлення Московського патріаршества. Одні дослідники вбачали в утворенні Московського патріаршого престолу знак духовного розвитку Московської Церкви, бачили в цьому її високе призначення, втілене в ідеї «Москви – Третього Риму», а четвертому, як відомо, не бувати. Інші ж вбачали чисто політичний аспект, знижуючи цю історичну «акцію» до рівня комерційної махінації, роблячи висновки, що титул Московського патріарха був «куплений за хутра» та інші благодіяння, які надавав Московський престол знедоленим під турецьким ігом Церквам Сходу. Такі висновки зробили більшість дореволюційних істориків.
Виникнення ідеї утворення Московського патріаршого престолу і її втілення в дійсність було наслідком багатьох чинників. Та чи не головною причиною, яка поклала початок спілкуванню Православного Сходу з Московією (і як наслідок утворенню Патріархату в Москві) – було падіння під Османським ярмом Візантії (1453). Розграбування і нищення загарбниками православних святинь Сходу, постійні виплати султану коштів з церковних скарбниць – спричинили швидкий занепад православного світу. Через безперестанні напади турків Константинополь поступово втрачає політичне, духовне і культурне значення на міжнародній арені. В іншому становищі перебувала Московська держава – зумівши позбутися тиску Золотої орди, добре охороняючи свої кордони і успішно працюючи на дипломатичному рівні, її сила і авторитет впродовж XV – XVI ст. стрімко зростали. Власне це вплинуло на те, що духовенство Сходу вже на початку XVI ст. поступово відновлювало втрачене, після Флорентійської унії (1448), спілкування з Московською Церквою.
Нові відносини Московської держави з православним Сходом визначалися уявленням московитів про Москву, як «Третій Рим». Згідно цієї теорії Московія покликана бути так званим «останнім оплотом» і «цитаделлю Православ’я». Своє подальше ставлення до православного Сходу московський народ будував саме з таких міркувань. Основна думка концепції – спадкоємство та успадкування московськими государями православної імперії Візантійських імператорів, які перейняли її від римських. Поява та впровадження суспільно-політичної доктрини «Москва – Третій Рим» справили величезний вплив на становлення державності і влади в Московії. Однак і тепер російський народ і його вожді повертаються до старих традицій. Теорія «Третього Риму – Москви» знову актуальна, притому що Москва за цими традиціями висуває постулат не тільки про утворення єдиного духовного ядра всього християнського світу, але водночас демонструє свої прагнення стати політичним центром Росії, як світової імперії, втягнувши туди Україну.
Отже, історичні джерела свідчать, що патріархат у Московії був утворений не завдяки авторитету її церковних структур у православному світі, не завдяки послуху царя, який щодо Московської Церкви нібито у всьому слухав голосу її влади (такої думки дотримувалося багато радянських істориків), не завдяки достойності чи благочестю Московії мати свого патріарха, але шляхом брудного політичного інтриганства (тиску, погроз і насильства) з використанням скрутного матеріального становища тогочасних Православних Церков, що перебували у цілковитій залежності від мусульманських правителів.
Приїзд Антіохійського патріарха Іоакима (1587), зустрічі його у палаці і соборі були підставою для пожвавлення розмов між наближеними до царя людьми про значення патріаршества і про необхідність запровадження його в Московській державі. Душею та ідейним натхненником переговорів був сам цар Феодор Іванович, який, порадившись з царицею Іриною та шваґром Борисом Годуновим, приймає рішення утворити патріарший престол у Москві. Ці розмови були такі настирливі, що в короткий проміжок часу перемовини царя з думою і патріархом стали офіційними.
З джерел відомо, що Московський цар Феодор Іванович був простим, тихим, надзвичайно побожним, дуже лагідним і милостивим. Вставав до четвертої години ранку і після вмивання приймав у покоях свого духовного отця з хрестом. Потім дяк вносив у кімнату царя ікону святого, пам’ять якого святкували того дня, перед якою Феодор Іванович молився близько чверті години. Весь день проводив на службах, моліннях, за спокійними бесідами з боярами і дружиною. Після вечері умиротворено молився і відходив до сну. Цар надзвичайно любив красу і помпезність у богослужінні, і ця його набожність – це ще одна поважна причина, чому ідею патріаршества в Москві звершили саме за його царювання.
Наприклад, щоб переконати заїжджого патріарха Іоакима Антіохійського у своїй «достойності» і «зрілості» мати «Всемосковського Першосвятителя», цар вдавався до масштабних урочистостей на честь його приїзду. Багатство і роль Московської Церкви у православному світі справили великий вплив на важливого гостя, що і спонукало його до схвалення цієї ідеї і її подальшого обговорення з іншими патріархами після повернення на кафедру. Однак відповіді з Царгорода Москва не дочекалася.
Приїзд до Москви по матеріальну допомогу Константинопольського патріарха Єремії спонукало владну верхівку відновити переговори про утворення патріаршого престолу в Москві. Оскільки попередні домовленості з Антіохійським патріархом Іоакимом не принесли бажаного результату, то від патріарха Єремії очікували плідної співпраці в початих переговорах про висвячення для Московської Церкви власного Предстоятеля. Влада намагалась приділяти йому ще більше уваги і турботи, ніж цього очікував сам Константинопольський патріарх. Перебуваючи в «золотій клітці», патріарх Єремія довго не погоджувався на виконання прохання, однак, будучи на старості літ, після численних переговорів і власної згоди залишитись патріархом у Москві, тим самим демонструючи «зрілість» Московської митрополії мати свого Предстоятеля, Царгородський ієрарх, без згоди інших православних патріархів, висвячує на престол першого Всемосковського патріарха. Зі свого боку цар Феодор Іванович, бажаючи юридично затвердити новий статус Церкви, посилає велику матеріальну допомогу всім Східним патріархам з метою схилити їх до позитивного вирішення цього важливого для Московської держави питання.
Придбати книгу в автора можна за тел.: 097-7777-434
ПРОДОВЖЕННЯ
