Нова та актуальна монографія "Причини та витоки постання Московського Патріархату 1589 року (спроби історико-богословського аналізу)" диякона Івана Сидора. У даній праці автор аналізує передумови та закономірності виникнення Московського Патріархату в кінці 16 ст. Книга багата на історичний матеріал, а також посилання на дослідження численних українських, російських та інших зарубіжних дослідників. Придбати книгу в автора можна за тел.: 097-7777-434ПОЧАТОК
Інтронізація новонареченого на патріарший престол митрополита Іова, яка відбулась у неділю 26 січня 1589 р. в Успенському храмі Московського Кремля за попередньо складеним богослужбовим чином та уставом, відрізнялася від Константинопольського більшою урочистістю. Якщо у Вселенській Церкві єпископська хіротонія завжди – разова і двічі над одною особою не звершувалась, то Московський чин патріаршої інтронізації передбачав повторну (!) єпископську хіротонію над кандидатом на патріарший престол, навіть якщо він був митрополитом. Це можна пояснити тим, що цар Феодор Іванович дуже полюбляв богослужіння і, будучи «набожнейшим» царем, завжди прагнув прикрасити церковні дійства часто власними доповненнями до богослужбового чину.Документально Московське патріаршество було закріплено в «Уложенной грамоте», що проголошувала встановлення патріаршества в Москві і постулювала ідею «Третього Риму». Після утворення патріаршого престолу і поставлення митрополита Іова у патріарший сан Московська держава в церковному відношенні стала повністю самостійною і незалежною. Номінальну юридичну залежність від Константинополя усунули. Але потрібно було узаконити Московське патріаршество Соборними грамотами, і визнанням цього статусу Вселенським Собором православного духовенства. Офіційно питання про створення Московського патріархату розглядалося на двох Константинопольських Соборах (травень 1590 р., лютий 1593 р.).
Собор у Константинополі 1590 р. схвалив рішення патріарха Єремії II і визначив Московському патріарху п’яте місце в ієрархії патріарших престолів. Московська влада залишилась незадоволеною рішенням Собору: наполягали на наданні Московському патріарху третього місця серед ієрархів (після Константинопольського і Александрійського), а також вказували на необхідність підпису в стверджувальному акті Александрійського патріарха Мелетія Пігаса, який не брав участі в Соборі 1590 р. Це дуже хвилювало царя, тому що Мелетій Пігас відкрито критикував Єремію за те, що він особисто, без згоди інших патріархів благословив і брав участь в утворенні патріаршого престолу в Московії. Тому московський цар звернувся до патріархів з проханням скликати новий Собор, для перегляду рішень Собору 1590 р. Наступний Собор (1593) підтвердив рішення Собору 1590 р., закріпивши за Московським патріархом п’яте місце серед Східних патріархів.
Потрібно сказати, що Москва готова була жертвувати знедоленим і поневоленим православним храмам Сходу золото і срібло. В обмін просила у предстоятелів, спочатку, утворення патріархату, пізніше (коли Москва отримала власного патріарха), просила надати йому третє місце серед інших патріархатів. Константинопольський патріарх Єремія, який висвятив для Московії патріарха знав, що такі його дії будуть виправдані і навіть схвалені іншими патріархами Сходу, бо кожен ієрарх повинен був отримати від Московського царя щедрі дари. Бачимо, що Сходу було практично байдуже чи сам Єремія висвятив нового патріарха чи не сам, головне, що він їхав додому обдарований царськими дарами, яких вистачить усім. А це було немало важливо для Церкви, яка тепер перебуває під тиском татар. Тому і Собор 1590 і 1593 рр. без жодних суперечок легітимізував дії патріарха Єремії в Москві. Спільне бажання усіх патріархів змусити московського царя, в обмін на визнання легітимності проголошення патріархату в Москві, заплатити чималу суму, було досягнуте. Неодноразові поїздки на Схід московських посланців з царськими дарами – яскраве цьому підтвердження. Маємо очевидний факт: навіть Александрійського патріарха Мелетія Пігаса, який спершу різко засуджував дії патріарха Єремії, можна «купити» – після царської милості він поставив свій підпис і тим самим визнав легітимність утворення Московського Патріархату.
На підставі сказаного можна зробити висновок, що життя Московської держави в другій половині XVI ст. ознаменувалось двома кардинальними подіями в сфері її політики, культури та й взагалі у житті всього московського суспільства: поява царя (16 січня 1547 р.), і через 42 роки – патріарха (1589). Зазначене неодноразово досліджувалось і надалі викликатиме інтерес у нащадків. Поставлення царя і патріарха справедливо оцінюються, як успіхи внутрішньої і зовнішньої політики Московської держави, з одного боку, і як результат слабкості і занепаду основної моделі Московії – Візантії – з іншого.
Придбати книгу в автора можна за тел.: 097-7777-434
ПРОДОВЖЕННЯ
