Виникнення Львівського Успенського братства
Найбільш відомим братством в Україні до кінця XVI ст. було Львівське Успенське братство. Воно найкраще репрезентує українські церковні братства: їхній устрій, структуру управління, основні форми та напрями діяльності.
Братства вважалися всестановими організаціями, куди теоретично міг вступити кожен православний, який погоджується зі статутом і сплачує внесок. Так, статут Львівського братства 1586 р. передбачав, що його членами могли бути “або міщанин, або шляхтич, або предміщанин, або посполиті люди всілякого стану, як місцеві так і сторонні, за умови вступного внеску шести грошей”. Членами Львівського братства справді ставали в основному ремісники, крамарі, інші міщани та жителі передмість.
Для вступу до братства слід було особисто з’явитися на його засідання та оголосити про своє бажання. Братчики обговорювали моральні якості кандидата, а знайомі останнього давали рекомендацію. Кандидату зачитували статут, і він мав перед хрестом і двома запаленими свічками (на застеленому білим сукном столі) проголосити присягу про поживотній вступ до братства, підкорення його статуту, безвідмовне виконання доручень, боротьбу з ворогами братства. В разі зради інтересів братства братчик накликав на себе і родину прокляття, яке можна було зняти лише через покаяння. Жінки присяги не давали і на збори братства не приходили, хоч і входили до братства (Анна Федорова Грекова, Домна Семионова, Ангелина, Домна-Анна Могиляка та ін.). Поза статутом існувала ще одна обов’язкова умова: до братства приймали лише одружених, а неодружені могли входити до “молодшого” або “молодечого братства” (місцем його зборів був Онуфріївський монастир) з обмеженим обсягом діяльності.
Спершу число членів братства було 14 чол., потім їх число зросло до 50. Членами братства могли бути парафіяни інших міських церков, а також і прихожани з інших міст.
Спірним є питання про належність до братства духовенства. На погляд деяких істориків членами братства слід вважати церковних діячів, записаних до Альбому братства. Це виходить із того, що 19 січня 1591 р. митрополит Михайло (Рогоза) після освячення братської Трьох-Святительської церкви та висвяти братського священика Михаїла власноручно вписався у члени братства і приклав печатку. З того часу він діяльно підтримував братство. Так, 20 січня 1592 р. митрополит звернувся до вірних із закликом допомогти у відновленні Успенської церкви. Загалом, до реформи статуту львівського Успенського братства 1586 р. початковий статут братства передбачали такі основні положення:
- займалися благочинною діяльністю;
- братчики вписували у спільний помянник усіх родичів;
- збори відбувалися щочотири тижні, тут сплачувалось по пів гроша.
Як у "старшому", так і в "молодшому" братствах всі керівні посади були виборними. Щорік відбувалося обрання старших братчиків і зокрема ці ухвали приймалися більшістю голосів і після прийняття ставали обов'язковими; за неявку на збори – покарання, звернення до світського суду заборонене, братський суд має виняткові права; за значні злочини – відлучення від церкви; взаємна любов і товариські стосунки, взаємодопомога та підтримка (в тому числі матеріальна) - обов’язкові;
- зберігання братської казни та контроль її витрат регулюються спеціальними правилами.
Також була обов’язкова присутність усіх на похороні братчика.
На початку 1586 р., коли через місто проїздив на Москву Антіохійський патріарх Іоаким IV Доу, братчики скористалися його присутністю і подали на підпис пергамент зі статутом Львівського Успенського братства, що був уклаладений ініціативна групою братства, і датований 1 січня 1586 р. Преамбула цього статуту, а також закінчення та кілька статей загального змісту були написані церковнослов’янською мовою, а основні статті – українською. Патріарх не підписав грамоту, а скріпив її печаткою. Іоаким підписав тільки грамоту про заборону двоєженства для священиків (після 16 січня 1586 р.), однак у ній не згадується про братство. Пізніше (1592) братчики писали, що патріарх застав у Львові вже діючі братство, шпиталь і школу. Грамота зі статутом братства була завірена також печатками митрополита Михайла (Рогози) та єпископа Гедеона (Балабана) (ймовірно 22 червня 1590 р.). Львів’яни посилали грамоту також на підпис Константинопольському патріарху Феоліпту, однак на той час його вже змінив Єремія ІІ (Транос). 2 грудня 1587 р. останній затвердив братство, шпиталь, школу і друкарню, а в листопаді 1589 р. визнав Онуфріївський монастир ставропігійним, тобто тикий що підлягає безпосередній владі Патріарха, а також митрополита і братства.
Істрик Я. Д. Ісаєвич вважає, що вже за статутом 1586 р. братство було по суті ставропігійним – підпорядковувалося безпосередньо патріарху. Втім, у липні 1592 р. Балабан оприлюднив лист патріарха Єремії ІІ про скасування ставропігії. У грудні Балабан записав цей лист до гродських актів, однак той був опротестований православними як фальсифікат. Новою грамотою 1593 р. Єремія ІІ знову надав братській Успенській церкві права патріаршої ставропігії, і хоча ставропігія стосувалася лише монастиря та церкви, братство також стало називати себе ставропігійним.
Найдетальніше відображає всі сторони діяльності братства його статут, який у редакції 1586 р. мав 41 пункт. Патріарх Єремія ІІ у 1589 р. доповнив ці статутні положення постановами про виняткові права Львівського братства на фундування школи, друкарні, самостійне обрання священика (єпископ лише затверджує його) або позбавлення його посади та обрання нового, право позбавляти членства в братстві з одночасним відлученням від церкви. Ставропігійна ж грамота патріарха вказувала: “Нехай визнає братство лише одного главу – наше смирення, і від нього лише отримує розпорядження та приймає устрій, суд, управління і владу”. Хто ж порушить дану постанову, є “ворог Божий і вбивця і ненависник добра, нехай буде відлучений від св. Церкви, проклятий і не прощений, по смерті”. Патріарх Єремія ІІ особливо піклувався Львівським братством.
У 1593 р. він дозволив братству новозбудований Успенський храм вважати ставропігією і на знак цього – замурувати патріарші хрести в чотирьох місцях.
Братчики ж у листах до патріарха (від 6 лютого та 7 вересня 1592 р.) скаржились на занепад церкви, неправди ієрархів, на заходи з приводу унії з Римом і просили вирядити екзарха. Зв’язок Львівського братства із східними патріархами не переривався. Після затвердження статуту Львівського Успенського братства 1586 р. були реорганізовані й Миколаївське (до статуту вписаний титул патріарха Іоакима) та Богоявленське (в 1591 р. приєднане до Успенського як дочірнє) братства. Успенське братство стало “старшим”, а приміські та при монастирській церкві Онуфрія – “молодшими” (“меншими”, “парубоцькими”).
Львівське Успенське братство – осередок захисту православної віри та утвердження просвітництва у Львові в 16-17 ст.
Діяльність Львівського Успенського братства
Членство у братстві та Ставропігійний статут
Членство у братстві та Ставропігійний статут
Найбільш відомим братством в Україні до кінця XVI ст. було Львівське Успенське братство. Воно найкраще репрезентує українські церковні братства: їхній устрій, структуру управління, основні форми та напрями діяльності.Братства вважалися всестановими організаціями, куди теоретично міг вступити кожен православний, який погоджується зі статутом і сплачує внесок. Так, статут Львівського братства 1586 р. передбачав, що його членами могли бути “або міщанин, або шляхтич, або предміщанин, або посполиті люди всілякого стану, як місцеві так і сторонні, за умови вступного внеску шести грошей”. Членами Львівського братства справді ставали в основному ремісники, крамарі, інші міщани та жителі передмість.
Для вступу до братства слід було особисто з’явитися на його засідання та оголосити про своє бажання. Братчики обговорювали моральні якості кандидата, а знайомі останнього давали рекомендацію. Кандидату зачитували статут, і він мав перед хрестом і двома запаленими свічками (на застеленому білим сукном столі) проголосити присягу про поживотній вступ до братства, підкорення його статуту, безвідмовне виконання доручень, боротьбу з ворогами братства. В разі зради інтересів братства братчик накликав на себе і родину прокляття, яке можна було зняти лише через покаяння. Жінки присяги не давали і на збори братства не приходили, хоч і входили до братства (Анна Федорова Грекова, Домна Семионова, Ангелина, Домна-Анна Могиляка та ін.). Поза статутом існувала ще одна обов’язкова умова: до братства приймали лише одружених, а неодружені могли входити до “молодшого” або “молодечого братства” (місцем його зборів був Онуфріївський монастир) з обмеженим обсягом діяльності.
Спершу число членів братства було 14 чол., потім їх число зросло до 50. Членами братства могли бути парафіяни інших міських церков, а також і прихожани з інших міст.
Спірним є питання про належність до братства духовенства. На погляд деяких істориків членами братства слід вважати церковних діячів, записаних до Альбому братства. Це виходить із того, що 19 січня 1591 р. митрополит Михайло (Рогоза) після освячення братської Трьох-Святительської церкви та висвяти братського священика Михаїла власноручно вписався у члени братства і приклав печатку. З того часу він діяльно підтримував братство. Так, 20 січня 1592 р. митрополит звернувся до вірних із закликом допомогти у відновленні Успенської церкви. Загалом, до реформи статуту львівського Успенського братства 1586 р. початковий статут братства передбачали такі основні положення:
- займалися благочинною діяльністю;
- братчики вписували у спільний помянник усіх родичів;
- збори відбувалися щочотири тижні, тут сплачувалось по пів гроша.
Як у "старшому", так і в "молодшому" братствах всі керівні посади були виборними. Щорік відбувалося обрання старших братчиків і зокрема ці ухвали приймалися більшістю голосів і після прийняття ставали обов'язковими; за неявку на збори – покарання, звернення до світського суду заборонене, братський суд має виняткові права; за значні злочини – відлучення від церкви; взаємна любов і товариські стосунки, взаємодопомога та підтримка (в тому числі матеріальна) - обов’язкові;
- зберігання братської казни та контроль її витрат регулюються спеціальними правилами.
Також була обов’язкова присутність усіх на похороні братчика.
На початку 1586 р., коли через місто проїздив на Москву Антіохійський патріарх Іоаким IV Доу, братчики скористалися його присутністю і подали на підпис пергамент зі статутом Львівського Успенського братства, що був уклаладений ініціативна групою братства, і датований 1 січня 1586 р. Преамбула цього статуту, а також закінчення та кілька статей загального змісту були написані церковнослов’янською мовою, а основні статті – українською. Патріарх не підписав грамоту, а скріпив її печаткою. Іоаким підписав тільки грамоту про заборону двоєженства для священиків (після 16 січня 1586 р.), однак у ній не згадується про братство. Пізніше (1592) братчики писали, що патріарх застав у Львові вже діючі братство, шпиталь і школу. Грамота зі статутом братства була завірена також печатками митрополита Михайла (Рогози) та єпископа Гедеона (Балабана) (ймовірно 22 червня 1590 р.). Львів’яни посилали грамоту також на підпис Константинопольському патріарху Феоліпту, однак на той час його вже змінив Єремія ІІ (Транос). 2 грудня 1587 р. останній затвердив братство, шпиталь, школу і друкарню, а в листопаді 1589 р. визнав Онуфріївський монастир ставропігійним, тобто тикий що підлягає безпосередній владі Патріарха, а також митрополита і братства.
Істрик Я. Д. Ісаєвич вважає, що вже за статутом 1586 р. братство було по суті ставропігійним – підпорядковувалося безпосередньо патріарху. Втім, у липні 1592 р. Балабан оприлюднив лист патріарха Єремії ІІ про скасування ставропігії. У грудні Балабан записав цей лист до гродських актів, однак той був опротестований православними як фальсифікат. Новою грамотою 1593 р. Єремія ІІ знову надав братській Успенській церкві права патріаршої ставропігії, і хоча ставропігія стосувалася лише монастиря та церкви, братство також стало називати себе ставропігійним.
Найдетальніше відображає всі сторони діяльності братства його статут, який у редакції 1586 р. мав 41 пункт. Патріарх Єремія ІІ у 1589 р. доповнив ці статутні положення постановами про виняткові права Львівського братства на фундування школи, друкарні, самостійне обрання священика (єпископ лише затверджує його) або позбавлення його посади та обрання нового, право позбавляти членства в братстві з одночасним відлученням від церкви. Ставропігійна ж грамота патріарха вказувала: “Нехай визнає братство лише одного главу – наше смирення, і від нього лише отримує розпорядження та приймає устрій, суд, управління і владу”. Хто ж порушить дану постанову, є “ворог Божий і вбивця і ненависник добра, нехай буде відлучений від св. Церкви, проклятий і не прощений, по смерті”. Патріарх Єремія ІІ особливо піклувався Львівським братством.
У 1593 р. він дозволив братству новозбудований Успенський храм вважати ставропігією і на знак цього – замурувати патріарші хрести в чотирьох місцях.
Братчики ж у листах до патріарха (від 6 лютого та 7 вересня 1592 р.) скаржились на занепад церкви, неправди ієрархів, на заходи з приводу унії з Римом і просили вирядити екзарха. Зв’язок Львівського братства із східними патріархами не переривався. Після затвердження статуту Львівського Успенського братства 1586 р. були реорганізовані й Миколаївське (до статуту вписаний титул патріарха Іоакима) та Богоявленське (в 1591 р. приєднане до Успенського як дочірнє) братства. Успенське братство стало “старшим”, а приміські та при монастирській церкві Онуфрія – “молодшими” (“меншими”, “парубоцькими”).
Львівське Успенське братство – осередок захисту православної віри та утвердження просвітництва у Львові в 16-17 ст.
Ю.Щ.
