Освячений Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, що зібрався у Золотоверхій обителі Архістратига Божого Михаїла у м. Києві з нагоди 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України, після старанного дослідження життя і мученицького подвигу Данила Братковського, знаходить нині вчасним канонізувати і приєднати до лику святих цього благовірного мужа – страстотерпця Волинського.
Мученик Данило Братковський був родовитим українським шляхтичем Брацлавського та Волинського воєводств і народився близько 1642 року. Рід Братковських, на відміну від інших, завжди міцно тримався Православ’я, не цурався своєї народності і був тісно пов’язаний із діяльністю Луцького православного Хрестовоздвиженського братства, яке провадило важку довготривалу боротьбу проти польсько-католицької експансії.
Пам’ять мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського, як місцевошанованого святого, відзначається 26 листопада (за ст. ст.), у день його мученицької кончини та у день Собору Волинських святих 23 жовтня (за н. ст.).

З покоління в покоління багато видатних мислителів нападають на християнське віровчення, називаючи його ірраціональним, абсурдним і повним забобонів. Деякі критики вважають за краще просто не зауважувати факт, що лежить в основі християнства, — факт воскресіння Ісуса Христа. Інші намагаються пояснити цю подію по-своєму, витворюючи різні теорії. Але неможливо ігнорувати достовірне історичне свідчення.
То що ж таке Воскресіння Ісуса Христа: чи це одна з найбільш хитромудрих містифікацій, коли-небудь, нав’язаних людству, чи це найвизначніша подія у всій людській історії?

29 січня традиційно відзначається день пам’яті Героїв Крут – вояків-студентів з Києва, які під станцією Крути на Чернігівщині у січні 1918 р. призупинили наступ більшовицьких військ під проводом Муравйова на столицю України. Їхній подвиг дав можливість евакуювати уряд УНР і продовжити переговори, які завершилися підписання Брестського миру, згідно до якого більшовики були вимушені залишити територію України.
На рубежі 1917-1918 рр. розгорнулася інтервенція російсько-більшовицьких військ в Україну. Керівництво УНР мусило вислати проти неї переважну частину своїх військ. Тоді ж було створено загін із числа добровольців (студенти, гімназисти), який було направлено для зміцнення оборони залізничної станції Крути під Ніжином. 29 січня 1918 р. ця молодь під тиском переважаючих сил російських більшовиків опинилася у центрі бою без належної підтримки, але не відступила. 300 оборонців Крутів полягли смертю хоробрих. Нечисленні полонені були закатовані. Дивом врятувалися одиниці з числа добровольців. Цей подвиг став символом героїзму української молоді у боротьбі за незалежну Україну.

У 1043 р. князь Ярослав видав заміж свою сестру Марію Добронегу за польського короля Казимира, а свого сина Ізяслава оженив на його сестрі Гертруді, про благочестя якої описується в житії Феодосія Печерського. Від цього шлюбу й народився святий Ярополк, у святому хрещенні одержавши ім’я на честь апостола Петра, який був серед перших руських князів-страстотерпців, котрі невинно постраждали через міжусобиці князів.
Після смерті Ярослава Мудрого в 1054 р. Ізяслав як старший син зайняв великокняжий київський престол. Князювання Ізяслава продовжувалося до 1068 р., коли він був вигнаний Всеславом, якого кияни звільнити з темниці й поставили своїм князем. У той час Ярополк їздив із різними дорученнями свого батька до польського короля, німецького імператора й Римського єпископа святого Григорія VII (Гільдебранда). Відвідини Риму, можливість поклонитися мощам і оковам свого Небесного покровителя було для Ярополка подією глибокого духовного значення. Пізніше, повернувшись на батьківщину, він заклав церкву на честь апостола Петра.
Пам'ять - 5 грудня (за нов. ст.).

Володимир — онук рівноапостольного князя Володимира і старший син великого київського князя Ярослава Мудрого та княгині Анни — народився в Києві в 1020 р. Уже в 1034 р., тобто в чотирнадцятилітньому віці, батько посадив його на княжіння в Новгороді і дав неспокійним новгородцям грамоту з повелінням платити дань. Вісімнадцять років благовірний князь Володимир управляв Новгородським князівством.
Князь відзначився відвагою і мужністю у військових справах. У 1042 р. він із новгородськими дружинами воював проти фінських племен. Наступного року батько послав Володимира на Константинополь, щоб провчити підступних греків за образу руських купців та вбивство одного з них. Посли візантійського імператора Константина Мономаха поспішили вийти князю назустріч з обіцянкою покарати винуватців. Проте молодий князь ні на що не звертав увагу і рвався в бій. На вдруге запропонований імператором мир він відповів: «Погоджуюся, якщо ви, багаті греки, дасте по три фунти золота на кожного воїна в моєму війську».
Пам'ять - 17 жовтня (нов. ст.).

Після смерті митрополита Київського Михаїла (очолював Київську кафедру з 1131-1145 рр.) князь Ізяслав вирішив висвятити на митрополита Київського Клима Смолятича. Він запросив цього монаха із Смоленська і хотів висвятити руськими єпископами без згоди вселенського патріарха, як це було раніше. Ізяслав скликав собор руських єпископів і наказав їм висвятити схимомонаха Клима в митрополита Київського і всієї Русі. Не всі єпископи погодились, але деякі, які хотіли догодити князю, посвятили Клима в єпископи головою святого Клима, Папи Римського, яка була привезена святим князем Володимиром із Херсонеса в Київ.
Пам’ять блаженного Костянтина, митрополита Київського і всієї Русі вшановується 18 червня.

Тривалий час ніхто з чернігівських князів не хотів брати Муром. Але у 1097 р. княжий з’їзд у Любечі затвердив Муром за сином чернігівського, а потім великого київського князя Святослава Ярославича — Ярославом, у святому хрещенні Костянтином. Це був онук Ярослава Мудрого і правнук Володимира — хрестителя Руси-України. Після святого Гліба він став першим муромським князем-родоначальником князів муромських і рязанських.
Отож у 1097 р. князь Костянтин із княгинею Іриною, синами Федором (15 років) і Михайлом (12-13 років), з вірними боярами, священиками, слугами та нечисленною військовою дружиною відправився на пошуки далекого Мурома. Про відсутність доріг і переправ через ріки, про пересування лише на конях годі й говорити. Подорож продовжувалася декілька місяців, княжі діти нарівні з дорослими зазнавали всіх труднощів. Нарешті перед княжим загоном відкрився величезний луг, за яким виднілося місто Муром. Яке ж воно було? Велике село з дерев’яними хатами, укритими соломою, й обнесене високим валом від ворога...
Пам’ять благовірного князя Костянтина та його чад Михайла і Федора Муромських, чудотворців ушановується 3 червня (за н. ст.).

З Україною пов’язаний ряд готських святих. Готи (германські племена) ймовірно 200 р. опанували широкий простір по обох берегах Дніпра і створили державу. З початку IV ст. серед готів почало поширюватися християнство. Один із готських єпископів Феофіл уже брав участь у Першому вселенському соборі в Нікеї в 325 р. Наприкінці IV ст. Готська держава була знищена гунами, але частина готів ще довго жила в Криму. Готською єпархією, яка знаходилася на південному березі Криму, у другій половині VIII ст. керував святитель Іоанн Готський. За походженням він був греком, жив недалеко від Ялти й обраний готами єпископом у 30-літньому віці. У 758 р. його висвятили Грузинським патріархом у Мцхеті (тодішній столиці Грузії). Святитель боровся з іконоборцями. Коли Крим захопили хозари, він став на чолі готів і вигнав ворогів, але потім попав до них у полон. З полону єпископ утік до міста Амастриди і там прожив ще чотири роки, заповідаючи, щоб його поховали в м. Парфеніті. Святий Іоанн помер 26 червня наприкінці VIII ст., ймовірно 790 р. Тіло святого було перевезено на місце поховання в монастир м. Парфеніта. Тут святий Іоанн жив, і тут же побудував великий храм на честь святих апостолів Петра й Павла.
Після поховання святого Іоанна відбувались і до цього часу відбувається багато чудес.
Пам’ять Іоанна Готського вшановується 1 червня та 9 липня (новий стиль).

Друкарство стало широко розповсюджуватися в Україні, як зрештою і по всій Європі. Так у першій половині XVI ст. відома друкарня у Львові та Острозі. Відомі тогочаснi друкарні Михайла Сльозки (у Львові), Сірятині (фундатор єп. Гедеон Балабан), Угорцях, Уніві, Перемишлі, та інших містах Галичини. Також відомо, що Львівська братська друкарня у 1591-1622 рр. видала 13 книг.
Найбільш відомим видавцем кінця XVI ст., проте не першим, як це нам нав’язує московська офіційна історіографія, був диякон Іван Федоров (Федорович), котрий після заснування друкарні в Москві (1564 р.) тікає в наслідок переслідувань з боку московського царя і церкви до Заблудова. Надалі Іван Федоров засновує друкарню у Львові у лютому 1573 р. Тут був виданий львівський Апостол (Львів, 25 лютого 1573 – 15 лютого 1574, 246 с.), але надалі брак коштів змусив закласти друкарню лихварю Ізраїлю Якубовичу, а після смерті Федорова, віддану в заставу друкарню, за ініціативи владики Гедеона Балабана викупило братство (в 1586 р.). Незважаючи на різноманітні труднощі, братська друкарня працювала аж до припинення діяльності братства.

20 березня 2012 р. у Педагогічному коледжі Львівського національного університету імені Івана Франка (колишня Жіноча учительська семінарія, у якій викладав Іван Огієнко) відбулася наукова конференція “Поет на службі народові”, приурочена пам’яті митрополита Іларіона та його шевченкознавчим студіям. 28 березня, напередодні вшанування 40-ї річниці з дня смерті митрополита Іларіона у приміщенні актової зали Львівського обласного Будинку учителя відбулася регіональна науково-практична конференція “Культурно-освітня діяльність і педагогічні погляди Івана Огієнка”.

Рівень освіти XV – XVI ст. В Україні був досить низьким. Діяли переважно початкові парафіяльні школи. На відміну від православної Церкви, яка на Сході не мала жодної вищої школи, католики і протестанти в Європі, включаючи Річ Посполиту, закладали вищі учбові заклади – університети, академії, колегіуми. У Кракові університет засновано у 1400 р. Це стало причиною того, що молодь з українських шляхетських родин змушена була здобувати освіту за кордоном. Наприклад, у Краківському університеті протягом XV – XVI ст. одержали освіту більше 800 українців; українцями були 13 професорів цього університету. Також українці навчалися у Сорбонні, Празі, Болоньї, Падуї, в німецьких університетах Гейдельберга, Віттенберга, Лейпцига.

Ставропігійне братство довгий час було опорою всіх прав православних південно-західної Русі. Майже на кожній сторінці літопису Львівського братства зустрічаємося з одної сторони з тими страшними утисками, яким піддавалися православні жителі Галичини, а з другої – з тією різкою самовідвагою, з якою Львівська ставропігія захищала їх. Ходатайства братства перед різною владою, в т.ч. королівською, постійно захищало своїх співбратів, що страждали від латинян і нерідко полегшували їх участь.
Львівська ставропігія служила опорою православній церкві у всій Галичині, підтримувала і охороняла православ'я і народ руський більше 100 років, ведучи безперервну боротьбу з численними труднощами і набагато сильнішими ворогами.