14 жовтня - Покрова Пресвятої Богородиці
Це сталося дуже давно, понад тисячу років тому, 910 року в прекрасному і славному місті Константинополі (теперішній Стамбул, столиця Туреччини; в народі його ще називали Царгород, - прим. автора) - столиці Візантійської імперії. Страх і жах охопив усіх жителів Царгорода, коли незчисленне агарянське (Агаряни - загальна назва язичників і мусульман у давні часи) військо підступило до його стін! Здавалося, що й сонце померкло від такої кількості воїнів, здавалося, що ніхто їх не зможе перемогти.
Але християни не впали в розпач, бо знали, що Небесне воїнство завжди перемагає там, де люди безсилі, тож з молитвою та з великою вірою звернулись вони до Божої Матері.

Колись, дуже давно, оселився в херсонських степах один збіднілий сербський шляхтич. Привіз він із собою з батьківщини родинну ікону Пресвятої Богородиці, а коли помирав передав її нащадкам. А ті - своїм нащадкам. І так опинився цей образ майже двісті років тому в херсонської поміщиці Юліанії Іонівни Касперової.
Жила пані Юліанія з чоловіком у своєму маєтку - в невеличкому селі, що тоді називалося Касперівка, а нині - Кизомис. Якось вночі пані Юліанія прокинулася й захотіла помолитися перед улюбленою іконою. Вона запалила свічку, накинула на плечі шаль і підійшла до образів. Серце тьохнуло у жінки в грудях, коли вона побачила, що звична, потемніла від років ікона просвітліла й засяяла свіжими фарбами. Пані впала на коліна й до ранку молилася перед образом Цариці Небесної. А вранці вони з чоловіком порадилися й вирішили нікому про чудо не казати. Проте, Богородиця бажала іншого, тож і сталося інакше.
14 жовтня - вшанування Касперської ікони Божої Матері.

У ті далекі часи, коли татари ще плюндрували зранені українські землі, потрапив у полон побожний почаївський чернець. Довго катували його вороги. Проте праведний чоловік більше страждав не від тілесних мук, а від того, що не мав можливості бачити святі церкви Почаєва, чути літургійні співи, схиляти коліна перед святими образами.
Особливо тяжко він страждав, що не зможе помолитися зі своїми братами перед Почаївським образом Пресвятої Богородиці у свято Її Успіння, яке саме наближалося. Удень і вночі, попри тілесне виснаження, чернець, вмиваючись сльозами, не переставав молити Пречисту Діву про звільнення з неволі. І Божа Матінка почула щирі молитви бранця...

Першим, особливо радісним святом церковного року є свято Різдва Богородиці. Це свято тісно пов’язане зі здійсненням релігійних надій людства. Історія церковних свят та історія Церкви загалом — це дорогоцінний, безперервний шлях надії з минулого у майбутнє. Літопис буття Церкви — не механічний перелік історичних імен святителів, преподобних і соборних подій, а животворяща книга, яка оповідає про спасіння людства та розкриває реальний досвід Богоспілкування.
У Різдві Пречистої Діви світ здобуває шлях спасіння, ‘будується міст до життя”, людина від пекла визволяється — чуємо ми сьогодні за богослужінням у Церкві. Богородиця спасає усе людство, рятує кожну людину, яка знемагає від горя та зневіри. Матір Божа усуває людину від прірви, в яку штовхає її гріх, страс-ті та пороки. Більше того, всі значні богословські теорії, пульс і серцебиття Православної Церкви нерозривно поєднані з життям Цариці Небесної. У хвилини зневіри, всупереч духу скептицизму та відчаю, який сьогодні панує у світі, християнин подумки звертається до тієї події, яка поклала початок нашої надії на спасіння. У день Різдва Богородиці кожна віруюча людина з особливим відчуттям близькості небес молиться словами: “Пресвята Богородице, спаси нас”.

З розвитком сучасних технологій і медицини термін «старонароджуюча» відсувається на шкалі жіночого віку все далі і далі. Якщо ще не так давно цим словом нагороджували вагітну тридцяти з гаком років , то зараз поріг змістився вище приблизно на десятиліття.
Історія знає приклади пологів і в п'ятдесятилітньому віці - а християнство говорить про те, що, у разі, як особливої ​​милості, так і особливого Промислу Божого жінка може стати щасливою матір'ю і у відвертій старості, вже переступивши сімдесятирічний кордон. Так було зі святою Анною, яка разом зі своїм чоловіком Йоакимом отримали високе найменування Богоотцями: вони були батьками Богородиці, поклавши початок Нового Заповіту.

З-за обрію червоним яблуком викотилося сонце. Ще мить, і воно, сипонувши навсібіч яскравими променями, налилося золотом. Череда корів розбрелася долиною. А малі пастухи, збиваючи ранкову росу, стали гратися в хованки серед поодиноких кущів, що на пагорбі...
Василько мало не спіткнувся - якесь дивне світло засліпило його.
- Хлопці! Дивіться! - показав він рукою вдалечінь.
- Що це?!
- Тю на тебе! - засміялися старші. - Ото дивак! Ти придивись добре! Це ж бані Почаївської лаври на сонці виблискують.
- А що, вона так близько?
- Та яке близько? Двадцять п'ять кілометрів. А видно звідсіля, бо ж на пагорбі збудована та й сама височенька.