1 вересня… Як багато спогадів у серці кожної людини, пов'язаних із цим незабутнім днем. Ми згадуємо безтурботні шкільні роки, згадуємо веселі студентські дні, після яких наступає довгий шлях боротьби, що називається дорослим життям. Напевно кожному іноді хочеться хоч трохи посидіти за студентською лавою, відчути хоч на короткий час себе молодим, сповненим надій студентом. Але "усьому свій час…: час народжуватися і час помирати; час насаджувати і час виривати насаджене;… час розкидати каміння і час збирати каміння…" (Еккл.3:1-2,5).

Я говорив про те, що одна з проблем, перед якою ми всі стоїмо і яку повинні вирішити, це – куди спрямувати свою молитву. І я запропонував – на самих себе. Тільки, якщо молитва, яку ви хочете принести Богові, достатньо осмислена і значуща для вас самих, ви зможете стати з нею перед Господом. Якщо ви неуважні до слів, які вимовляєте, якщо ваше власне серце на них не відгукується або якщо ваше життя не скероване в тому ж напрямку, що й ваша молитва, вона не піднесеться до Бога. Тому, як я вже сказав, перше, що нам треба зробити – це вибрати молитву, яку ми зможемо вимовити всім серцем, всім розумом, всією своєю волею: молитву, яка не обов'язково повинна бути видатним твором літургійного мистецтва, але повинна бути правдивою і не слабшою від того, що ви хочете виразити.

У нашій минулій бесіді я говорив про те, як ми сприймаємо відсутність Бога – не об'єктивну Його відсутність, а те, як ми особисто цей стан переживаємо. І я сказав, що доки ми не усвідомили, що знаходимося поза Царством Божим, і, щоб нас впустили, нам треба стукати в двері, ми можемо довгі роки прожити в ілюзії, вважаючи, що вже там знаходимося, і ніколи не досягнути тих глибин, де Боже Царство розкривається у всій своїй красі, у всій своїй правді, у всій своїй славі. І ось, кажучи, що ми знаходимося “ззовні”, я не маю на увазі, що ми просто і радикально поза Царством, як могли б просто і радикально знаходитися вже в його межах. Я думаю, що тут швидше можна говорити про поступове просування з глибини в глибину або від висоти до висоти, так, що на кожному рівні ми вже володіємо якимсь багатством, якоюсь глибиною – і разом з тим продовжуємо сумувати і прагнути ще більшого багатства і більшої глибини.

Це у твоїх руках,
Ким і де бути;
З ким і коли,
І як – це наше життя,
Дане нам Богом.
Це наш вибір,
І яким ми його зробимо,
Чи правильний, чи помилковий -
У наших руках.

Пророк Самуїл був п’ятнадцятим і останнім суддею Ізраїльським, який жив за 1146 років до Різдва Христового. Він походив від коліна Левієвого, був сином Елкани з Рамафаїм-Цофиму, з гори Єфремової. Народився випроханий в Господа молитвами своєї матері Анни (тому й одержав ім’я Самуїл, що означає “виклопотаний”) і ще до народження був присвячений Богові. Коли хлопчикові виповнилося 3 роки, мати пішла з ним у Силом і за обітницею віддала його в скинію на опіку первосвященика Ілія, котрий у той самий час був і суддею над народом Ізраїльським. Пророк зростав у страху Божому, і вже в 12 років йому було одкровення про те, що Бог покарає весь дім первосвященика Ілія за те, що він не приборкує своїх нечестивих синів.
Пам'ять св. пророка Самуїла 2 вересня.