У нашій минулій бесіді я говорив про те, як ми сприймаємо відсутність Бога – не об'єктивну Його відсутність, а те, як ми особисто цей стан переживаємо. І я сказав, що доки ми не усвідомили, що знаходимося поза Царством Божим, і, щоб нас впустили, нам треба стукати в двері, ми можемо довгі роки прожити в ілюзії, вважаючи, що вже там знаходимося, і ніколи не досягнути тих глибин, де Боже Царство розкривається у всій своїй красі, у всій своїй правді, у всій своїй славі. І ось, кажучи, що ми знаходимося “ззовні”, я не маю на увазі, що ми просто і радикально поза Царством, як могли б просто і радикально знаходитися вже в його межах. Я думаю, що тут швидше можна говорити про поступове просування з глибини в глибину або від висоти до висоти, так, що на кожному рівні ми вже володіємо якимсь багатством, якоюсь глибиною – і разом з тим продовжуємо сумувати і прагнути ще більшого багатства і більшої глибини.

Це у твоїх руках,
Ким і де бути;
З ким і коли,
І як – це наше життя,
Дане нам Богом.
Це наш вибір,
І яким ми його зробимо,
Чи правильний, чи помилковий -
У наших руках.

Пророк Самуїл був п’ятнадцятим і останнім суддею Ізраїльським, який жив за 1146 років до Різдва Христового. Він походив від коліна Левієвого, був сином Елкани з Рамафаїм-Цофиму, з гори Єфремової. Народився випроханий в Господа молитвами своєї матері Анни (тому й одержав ім’я Самуїл, що означає “виклопотаний”) і ще до народження був присвячений Богові. Коли хлопчикові виповнилося 3 роки, мати пішла з ним у Силом і за обітницею віддала його в скинію на опіку первосвященика Ілія, котрий у той самий час був і суддею над народом Ізраїльським. Пророк зростав у страху Божому, і вже в 12 років йому було одкровення про те, що Бог покарає весь дім первосвященика Ілія за те, що він не приборкує своїх нечестивих синів.
Пам'ять св. пророка Самуїла 2 вересня.