Словом Бог створив світ, все видиме і невидиме. Словом Ісус Христос зціляв тяжкохворих і калік, виганяв з людей бісів, воскрешав мертвих, заспокоював бурю. Ми ж, люди, часто бездумно і вільно розкидаємося словами, не думаючи про наслідки. Ще декілька десятиліть тому чоловіки соромилися лихословити у присутності жінок. Зате сьогодні багато представниць прекрасної статі вправляються в цьому не гірше за чоловіків.

Бути святим легко. І не варто саркастично посміхатися. Запитаєте, як? Та дуже просто! Ось, наприклад, я — дуже милосердна, жаліслива, чутлива до чужого горя і легка на підйом для допомоги ближньому... Недавно до мене на вокзалі підійшла бабуся. Пальтечко на ній стареньке, зношене, хусточка тонюсінька і стара. Ледве дошкандибавши до мене, вона ні про що не просила — просто перехрестилася і мовчала. Не вірю я, що це була один з тих жебраків, про яких зараз віщає телебачення. Звичайно, мені стало її шалено шкода, на очах заблищали сльози, в носі защипало. Подумати лише, напевно, вона була очевидцем Першої світової. І ось цей колись стовп Вітчизни стояв переді мною стовпом убогості і старості.

Ресурси обмежені, потреби — безмежні. Цьому вчать не лише на економічних факультетах. Я не можу купити все, що хочу. Лише частину. Грошей вічно не вистачає. Навіть на скільки-небудь помітну частину «всього». А частина — завжди менше цілого, з цим не посперечаєшся.
Хто захоче задовольнятися малим? Задовольнитися частиною, коли десь поруч — протягни руку — є все? Це не я. Мені мало малого. Але і все — недосяжно. Я нещасний між молотом потреб і ковадлом можливостей. І я не знаю, куди тягнути руку. Тому тягну її в кишеню. Туди, де гаманець, кредитна картка, декілька монет.

Ще зовсім недавно світське суспільство незадоволено повернуло носики, почувши слово «піст»: «Ах, як це несучасно! Середньовічні пережитки!» Але рівень холестерину неухильно зростав, і з цим треба було щось робити...

Кожен час на свій лад ставить одне і те ж питання: що потрібне людині для щастя? Для когось щастя — це одружуватися з дівчиною своєї мрії; для когось щастя ототожнюється з ароматом успіху, що п'янить; хтось бачить себе щасливим на заміській дачі далеко від проблем, що виснажують. Але у всіх цих і мільйонах інших інтерпретацій є одна загальна коренева ідея: життя вдалося, якщо я зміг добитися успіху, якщо я досяг бажаного.

Для мене миттю повороту була одна німа зустріч в Троїце-Сергієвій Лаврі. У той раз — а це було десь на початку 1982 року — я виявився там ще в якості студента кафедри атеїзму і комсомольського активіста. Треба було супроводжувати групу угорських студентів, що приїхали по обміну в наш МГУ. Служби я не запам'ятав, архітектурою і історією цікавився мало.

Багато людей люблять повторювати, що наш народ завжди пив, п'є й буде пити. І дуже рідко комусь спадає на думку ідея перевірити цю «істину».
Насправді вік цієї «традиції» — не більше одного-двох століть. Звертаючись до історії слов'янських народів, до XVI століття ми взагалі не знайдемо слідів масового споживання алкогольних виробів.

Великі події часто відбуваються на вершинах гір. На Почаєвській горі в XIII столітті слід Своєї стопи залишила Богородиця. Незабаром на місці Її явища виник монастир. У XVI столітті ігуменом Почаєвськой обителі став чернець на ім'я Іов. У миру його звали Іваном, на честь Хрестителя і Передвісника Христового.
Пам'ять преподобного Іова Почаївського згадується 19 травня та 10 листопада, знайдення мощей - 10 вересня(нов. стиль).

Апостол Павло говорить, що родина - це мала Церква, тобто що в родині присутні всі або основні характерні риси церковної любові (Еф 5:22-33). Такої єдності, такої любові, яка буває в родині, при всіх труднощах, при нашій гріховності, звичайно, ніде не знайти. І розширення цієї таємниці єдності з родини - далі повинне бути за образом родини, а не за яким-небудь теоретичним образом; тобто суспільства людей, які між собою зговорилися б про єдність, не можуть досягти тієї повноти єдності, яка буває в родині.

О, Всемилостивий Господи! Я знаю, що велике щастя моє залежить від того, як любитиму я Тебе всією душею і всім серцем моїм і та щоб виконувала у всьому святу волю Твою. Керуй же Сам, о Боже мій, душею моєю і наповнюй серце моє: я хочу догоджати Тобі Одному, бо Ти Творець і Бог мій. Охорони мене від гордості і самолюбства; розум, скромність і доброчесність нехай прикрашають мене. Лінощі противні Тобі і породжують пороки, подай же мені охоту до праці і благослови труди мої. Оскільки ж закон Твій святий наказує людям жити в чесному подружжі, то приведи мене, Отче Святий, до цього освяченого Тобою стану, не для догоди бажанню моєму, а для виконання призначення Твого, бо Ти сам сказав: недобре чоловікові бути одному і сотворивши йому жінку на помічницю, благословив їх рости, множитися і населяти землю. Вислухай смиренну молитву мою, з глибини дівочого серця Тобі принесену, дай мені чоловіка чесного і побожного, щоб ми в любові з ним і згоді прославляли Тебе, милосердного Бога, Отця і Сина і Святого Духа нині і повсяк час, і на віки вічні. Амінь.

Допомога була у всіх віках природнo-людським добрим ділом. Так було колись і так залишилось. Нас не потрібно вчити про її необхідність, про її важливість, про її цінність. Все зрозуміло само собою. Ми не можемо жити без інших, а інші потребують нас.

Допомагати друзям і близьким — добре, бути жадібним — погано. Велика заможність щастя не приносить. Ці біблейські істини знає кожен. Канадські соціологи витратили декілька років на те, щоб довести ці етичні цінності дослідним шляхом. Вийшло вражаюче.