У Священному Писанні є чимало свідчень про голод. У книзі Неємії ми знаходимо таке твердження: «І хліб з неба Ти давав їм у голод їх...» (Неєм. 9,15).
У книзі притч Соломонових є інше вислів: «Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне»(Пр.10,3). «І не радива душа буде терпіти голод»(Пр.19,15). Голод, як явище у Священному Писанні є страшним катаклізмом. Дуже часто він згадується в Біблії у контексті кари Божої: «Мечем і голодом винищить їх Господь», -знаходимо ми суворий вислів у книзі Об’явлення святого апостола Іоанна Богослова. Невже Господь був такий немилосердний і до нашого народу, що послав аж три голодомори на нашу землю? Завжди треба застерігати себе від такого запитання і принаймні у цьому контексті треба думати завжди онтологічно.

Якщо сумним для святих і добрих душ, що перебувають у загробному світі, є наше аморальне, неправильне життя на землі - життя не в дусі Христовому, то що ж казати про загробний стан тих душ, які чекають від живих собі допомоги?
Про марність молитви Господь вчить: "вустами шанують Мене, а серце їхнє далеко від Мене!" (Мт. 15:8; Мк. 7:6). Чи можуть померлі батьки, матері, подружжя, брати, сестри, друзі і знайомі, за яких ми молимося упокоїтися в Господі, коли ми, живі їхні діти, подружжя, брати, сестри, друзі живемо, тобто мислимо і діємо, не в дусі Христовому? Що може бути жахливішим від пекельного стану? Однак, за словами Господа, і при такому гіркому становищі нещасний багач уболівав душею за життя своїх братів на землі. Життя братів породжувало цей біль, отже, не було б такого болю, якщо б жили вони богоугодно. Отож ми можемо нашим життям дати померлим чи спокій, чи скорботу.

Нас святі Ангели мирно розлучили від тіла, ми вільно минули стражі і власті повітряні. Ми мали благонадійних керівників. Лукаві духи не знайшли в нас того, чого шукали, не побачили того, чого бажали б побачити, тобто гріхів. Побачивши тіло неоскверненим, вони засоромлені; побачивши душу чисту, чужу злобі, вони посоромляться; не знайшли вони в нас слів порочних і замовкли. Ми пройшли і зневажили їх. Ми пройшли крізь них і потоптали їх. "Сільце розірвалось, а ми врятувались!" (Пс. 123:7). "Благословенний Господь, що не дав нас на здобич для їхніх зубів!" (Пс. 123:6). Коли ж це здійснилося, керуючі нами Ангели зраділи; вони почали цілувати нас, виправданих, і говорити в радості: "Агнці Божі, ублажаємо ваше пришестя сюди; відкритий вам рай, надано лоно Авраама; прийняла вас десна рука Владики, закликав Його голос, прихильно споглянув Він на вас, вписав у книгу життя".

Хіба не знаєте, браття мої, якому страху і якому стражданню ми піддаємося на годину відходу з цього життя при розлученні душі з тілом?.. До душі приступають добрі Ангели і Небесне Воїнство, також і всі... супротивні сили і князі темряви. Ті й інші хочуть взяти душу або призначити їй місце. Якщо душа (людина) набула тут добрі якості, вела життя чесне і була благочестива, то в день її відходу чесноти ці, які придбала тут, робляться добрими Ангелами, оточуючими її, і не дозволяють торкатися до неї будь-якій супротивній силі. У радості і веселощах зі святими Ангелами беруть її і відносять до Христа, Владики і Царя Слави, і поклоняються Йому разом з нею і з усіма Небесними Силами. Нарешті відводиться душа в місце упокоєння, в неописану радість, в вічне світло, де нема ні печалі, ні зітхання, ні сліз, ні турбот, де безсмертне життя і вічне щастя в Царстві Небесному з усіма іншими, хто богоугодний. Якщо ж душа (людина) в цьому світі жила ганебно, віддаючись пристрастям безчестя і захоплюючись плотськими задоволеннями і суєтою світу цього, то в день її відходу пристрасті і задоволення, які придбала вона в цьому житті, робляться лукавими демонами і оточують бідну душу, і не дозволяють наблизитися до неї Ангелам Божим; але разом з супротивними силами, князями темряви, беруть її, жалюгідну, яка проливає сльози, сумну і похмуру, і відводять в темні місця, похмурі й сумні, де грішники очікують дня Суду і вічної муки, коли скинений буде диявол зі своїми ангелами.

Безсмертна душа - безсмертні і її діла. Померлі почали діло, ми його продовжуємо, а наші нащадки продовжуватимуть розвиток ще далі. Хіба не живе серед нас Мойсей у своїх п'яти книгах? Хіба через них досі не благодіє нам? Він буде благодійником усього майбутнього віруючого потомства до другого пришестя на землю Христа. Хіба не однакове значення мають для нас, живих, живий наставник на землі і Мойсей із загробного світу зі своїм п'ятикнижжям? Хіба не однаково благодіють нам перший і другий? Хіба не однаковою вдячністю ми стаємо зобов'язаними тому й іншому? Хіба не одна й та ж мета обох - навчити нас? Отже, живуть для нас і серед нас (як самі святі висловлювалися, обіцяючи перебувати з нами духом) святі апостоли, пророки і мученики, і всі святі своїми ділами. Живуть у своїх творіннях великі вчителі Церкви, і ми зобов'язані вчитися і вчимося у них. Ще й досі живуть серед нас, і ми розмовляємо з Соломоном, Сократом і Платоном про мудрість.

Чи можливо уявити собі царство, суспільство, дім, сім'ю, у яких члени, істоти духовно були б роз'єднані, відокремлені, існуючи не залежали б один від одного і не були б раді один одному? Святий апостол Павло, бажаючи відчутно показати цю істину, порівнює духовне царство з нашим видимим тілом, а союз і спілкування членів духовно-морального царства - з союзом і спілкуванням членів нашого тіла. Стан членів нашого тіла є взаємозалежним. Члени тіла, залежачи один від одного, допомагають один одному: "Якщо страждає один член, з ним інші страждають; якщо ж радіє один член, з ним веселяться й інші члени" (1 Кор. 12;26). Якщо хворіє член родини, йому співчувають й інші. Невлаштованість суспільства, станів викликає співчуття інших суспільств. Гірке становище держави примушує думати про допомогу й інші держави.

Господь Ісус Христос узяв на Себе весь тягар гріхів віруючого людства, і нам дає благодать носити немочі один одного. Отже, ми можемо з повною вірою брати участь у долі загробного життя померлих. Співчуваючи загробному стану тих, хто випередив нас своїм переселенням, ми повинні прагнути поліпшити їх стан у Христі Ісусі, Який прийшов на землю для спасіння всіх. "Іди за Мною" (Лк. IX. 59), - слова, сказані живому на його прохання спочатку поховати батька. Ось єдиний засіб допомогти померлим. Життя живих без Христа, життя не в дусі Христовому не поліпшить стану померлих.

Ось які умови необхідні для віри того, хто молиться, щоб передати спасенну благодать Христову померлому.

1) Вірую, Господи, що ти Христос, Син Бога Живого, прийшов у світ не для праведних, а щоб спасти грішників, отже, для спасіння і мого померлого, першого з грішників.

2) Вірую, Господи, що Ти узяв на Себе гріхи усіх, у Тебе віруючих: отже, узяв на Себе гріхи і мого померлого.

3) Вірую, Господи, що Твоє слово - істинне і обіцяння - незмінне. Ти сказав: "просіть і дасться вам"; я прошу милості померлому. Для Тебе це можливо і прохання моє згідне з Твоїм бажанням "усіх спасти" тому що не хочеш смерті і загибелі грішників.

Царство, чи Церкву, Господа нашого Ісуса Христа складали, складають і складатимуть тільки ті, хто щиро у Нього вірить. Отже, членами Його Церкви стали віруючі і старозавітні і новозавітні, і всі ті, хто перейшов уже у загробний світ, і всі добрі ангели, як свідчить святий апостол Павло: "Але ви приступили до гори Сіону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного, і до безлічі Ангелів" (Євр. 12;22). Члени духовно-морального царства складають одне духовне тіло Христове, Його Церкву (Еф. 1;23; Кол. 1;18). Обов'язки всіх членів царства однакові: славословити Бога (Апок. 5;12; Флп. 1;10,11).

Для віруючого необхідно віддати розум на послух вірі. Існує не тільки те, що доступне нашим почуттям, а й те, про що свідчить віра. Для досконалих у вірі християн і світ духовний стає іноді, у певних випадках, доступним. Одкровення засвідчує нам, що перш за все, у порядку творіння Божого, створені були ангели, їх безліч, і місце їхнього перебування - третє небо (Бут. 1;1,2 Кор. 12;2). Діяльність ангелів - безперестанне славослів'я Бога, лицезріння Бога і служіння Йому, у виконанні Його волі. Ангели - це істоти безплотні, але такі, що мають особистість, обмежені у просторі, обдаровані розумом, волею і могутністю. За свіченням святого Івана Богослова кількість добрих ангелів - дві третини, і вони впливають на душу людини.