В Євангелiї дуже часто зустрiчаються згадки щодо прокази - цього страшного лиха Сходу. Нинi ви чули євангельське оповiдання про чудесне зцiлення Господом Iсусом Христом десяти прокажених. Важко уявити собi весь жах становища прокаженого - тi фiзичнi та моральнi страждання, на якi приречений вiн хворобою i вiд яких не буде iншого рятунку, крiм смертi.

Недiля 28-ма пiсля П'ятдесятницi (Лк. 14, 16-24)
Сьогоднi було прочитане Євангелiє про покликаних на вечерю. Один чоловiк справляв велику вечерю i запросив багатьох. Коли настав час вечерi, вiн послав свого раба сказати запрошеним: "Iдiть, бо все вже готове". I почали всi запрошенi, нiби змовившись, вибачатися. Перший сказав: "Я купив землю i менi треба пiти й оглянути її, прошу тебе, вибач менi". Другий сказав: "Я купив п'ять пар волiв та йду випробовувати їх; прошу тебе, вибач менi". Третiй сказав: "Я одружився i через те не можу прийти". Повернувшись, раб доповiв про це своєму господаревi. Тодi, розгнiвавшись, господар дому сказав своєму рабу: "Пiди швидше на вулицi й провулки мiста, i приведи сюди вбогих, калiк, слiпих i кривих". I сказав раб своєму господаревi: "Господарю, зроблено все як ти велiв, i ще є мiсце". Господар сказав рабу: "Пiди на дороги i загороди й умовляй всiх прийти, щоб наповнився дiм мiй. Бо кажу вам, що нiхто з тих запрошених не покуштує моєї вечерi". Закiнчив Господь Iсуса Христос Свою притчу словами: "Багато званих, та мало обраних" (Лк. 14, 16-24).

Недiля 26-та пiсля П'ятдесятницi
Великим даром благодатi Святого Духа, яким Бог обдарував свiт у Христi Iсусi, апостол Павло називає мир. I дiйсно, вiдколи стоїть свiт, вiдколи пам'ятає себе людство, в його життi бракує миру - спокою совiстi, спокою серця, спокою життя.

В день свята Введення до храму Пресвятої Дiви Марiї ми зiбралися, щоб у молитвi висловити нашi почуття благоговiння й вдячностi перед Тiєю, Яка стала Матiр'ю Сина Божого. Щастя бути пiд покровом Божої Матерi нагадує нам про те, що був час, коли люди не знали Спасителя свiту.

Притча про милосердного самарянина була сказана Господом на пояснення одному законниковi, який не розумiв, що йому слiд робити, щоб успадкувати вiчне життя. На закiнчення притчi Господь дав йому настанову: "Йди i ти роби так само". Ця настанова звернена до всього християнського свiту i до кожного християнина зокрема. Питання про сенс життя, про спасiння, про вiчне життя i зараз непокоїть багатьох. Гранично ясну вiдповiдь на це питання, яке хвилює людину, дав Iсус Христос. Вiн однаково ставився до всiх, хто дорожить своїм спасiнням, для кого питання про вiчне життя не є лише звичайною цiкавiстю.

Сьогоднi Євангелiє розповiдає нам про воскрешення Господом дочки Iаiра, начальника юдейської синагоги, i про зцiлення кровоточивої жiнки через лише доторкання нею до одежi Христа. Євангелiє говорить, що до Iсуса Христа прийшов Iаiр, припав до Його нiг i просив прийти до нього в дiм, бо його дочка, рокiв дванадцяти, лежить при смертi. Коли ж Господь iшов, то народ тиснув Його. Одна жiнка, яка страждала дванадцять рокiв вiд кровотечi, витратила все своє майно на лiкарiв i не могла вилiкуватися, - пiдiйшла ззаду, доторкнулася до краю одежi Iсуса Христа, i в ту ж мить кровотеча у неї припинилася.

Чого хоче людина, яка живе на цiй землi? Багато чого хоче. Перш за все, щоб вона нiколи не вмирала, щоб нiколи не припинялося те життя, яким живуть її думка, її воля, її почуття. Бiльше того, людина хоче, щоб за порогом земного життя, майже завжди зрошеного сльозами, оповитого скорботами, наш безсмертний дух вiчно блаженствував, жив у радостi й спокої. Наше серце прагне до звiльнення вiд тих страждань, якими неминуче супроводжується земний шлях кожної людини. А якщо не можна вiд страждань знайти порятунок, вона просить їх пом'якшення, шукає таку силу, яка допомагала б їх перебороти, могла б служити їй опорою у перенесеннi скорбот. Коли совiсть викриває людину у скоєних нею грiхах i злочинах i коли у серцi народжується розкаяння, людина прагне для себе прощення й утiхи.

Кожне євангельське оповiдання, яке ми чуємо в церквi або читаємо вдома, пiдкреслює, що Iсус Христос - не звичайний вчитель, яких було багато в iсторiї - славних i великих фiлософiв. Христос є сама Iстина i Вiн є Бог. Ось чому проповiдь Iсуса Христа завжди супроводжувалася надприродними явищами - чудесами. То Вiн повертає зiр слiпим, то зцiляє хворих, то виганяє бiсiв, то воскрешає мертвих, то припиняє бурю на морi, то нагодовує п'ять тисяч народу п'ятьма хлiбами i двома рибинами, - i все це Христос робить для того, щоб Його слухачi й послiдовники переконувалися, що з ними говорить Сам Господь Бог. Тому одного разу Iсус Христос сказав: "Якщо не вiрите Моїм словам, то повiрте Моїм дiлам". А Його дiла свiдчили, що Вiн - не звичайний вчитель, а Син Божий, Творець всесвiту, Який прийшов iз любовi до свого творiння спасти його вiд грiха i смертi.

Ап. Павло пише: "Не схиляйтесь пiд чуже ярмо з невiрними, бо яке спiлкування праведностi з беззаконням? Що спiльного у свiтла з темрявою? Яка згода мiж Христом i Велiаром? Або яка спiвучасть вiрного з невiрним? Або яка сумiснiсть храму Божого з iдолами? Бо ви - храм Бога живого... Тому вийдiть iз середовища їхнього i вiдлучiться, - говорить Господь, - i не доторкайтесь до нечистого, i Я прийму вас. I буду вам Отцем, i ви будете Моїми синами i дочками, - говорить Господь Вседержитель. Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страховi Божiм" (2 Кор. 6, 14 - 7, 1).

Господь наш Iсус Христос у притчi про таланти сказав: "Коли минуло багато часу, приходить господар рабiв тих i вимагає вiд них звiту" (Мф. 25, 19). В той час, коли господар був вiдсутнiй, раби, тобто люди, були покинутi напризволяще у їхнiй дiяльностi. Їм надано було повну свободу чинити згiдно зi своїми бажаннями й уподобаннями. Але якщо пiд господарем у притчi про таланти мається на увазi Бог, то що означає Його вiдсутнiсть i як слiд це розумiти?

Сьогоднi євангельське читання говорить нам про тi стосунки, якi повиннi бути у нас, християн, з Богом. А яке насправдi в багатьох з нас ставлення до Бога? Якщо добре вникнути в це питання, то вiдповiдь на нього доведеться дати невтiшну: нiяке. А захiднi так званi богослови багато писали навiть про смерть Бога, маючи на увазi насамперед те, що для людства Бог перестав iснувати, що Вiн нiби вмер для нього. Для одних Бог помер, а в iнших ставлення до Бога цiлком байдуже. Ми мало думаємо про Бога. Ми мало Його вiдчуваємо. Ми живемо неначе поза Богом, поза Його заповiдями. Не в Нього шукаємо натхнення i допомоги. Не до Нього зверненi нашi почуття. I головна бiда в нашому життi, основна причина занепаду духовно-морального життя людини полягає у тому, що ми не маємо з Богом особистих стосункiв.

Люди завжди хотiли побачити Бога. I в наш час багато хто запитує, чи можна побачити Бога. Прагнення до єднання з Богом закладене у нашiй людськiй природi. Першi люди перебували у постiйному спiлкуваннi з Богом, як про це ми читаємо у Бiблiї.
Але пiсля грiхопадiння люди перестали бачити Бога, тому що наша природа затьмарилася грiхом. Мiж Богом i людьми постала стiна, яка не давала можливостi спiлкуватися з Богом, як це було ранiше в раю. Якась невидима пелена нависла над людьми i закрила Бога вiд людей. Про це у Бiблiї сказано так: "I зробив Господь Бог Адамовi та дружинi його одяг шкiряний i зодягнув їх" (Бут. 3, 21).