Виховання дітей можна порівняти із працею садівника, який зрощує і доглядає свій сад. Садівник з любов’ю доглядає за своїми улюбленцями, поливає, одобрює, захищає їх від хворіб, підрізує гілки у дерев при формуванні правильної крони, прищеплює їм найкращі сорти, а найголовніше, знає особливості кожного деревця і має терпіння в очікуванні тих плодів, які можуть вирости на них, адже на все свій час. Батьки, як турботливі садівники, огортаючи дитя любов’ю, повинні допомогти зрости особистості. Виховання – не адміністративне управління безсмертною дитячою душею, не сфера вседозволеності, а процес творчий і неповторний, у якому батьки повинні знайти золоту середину, щоб допомогти зростати тому, хто створений на образ і подобу Божу. Зауважу, що правильний шлях виховання – це дорога, якою ступає сім’я у своїй повноті, співпереживаючи зачаття дитятка і його народження, від народження до зрілості…

Одним з най жахливіших наслідків довголітнього насаджування безбожницької ідеології в нашому суспільстві стали аборти. Значне поширення так званого "штучного переривання вагітності" сформувало у суспільній свідомості думку про нормальність такого вчинку, який тлумачиться як ледь не особисте право жінки та цілком припустимий засіб "планування сім'ї".
Аборт, тобто свідоме та добровільне позбавлення життя ще не народженої дитини, в усі часи у різних культурах та цивілізаціях вважався одним з найогидніших вчинків людини. Життя - це найбільший дар, який ми отримуємо від Господа Бога, і не нам вирішувати, чи варті його ми або, тим паче, близькі нам люди, та коли їм слід піти з цього світу. Кожного з нас Господь приводить у світ з небуття, кожного з нас Він чекає, в кожного вірить, на кожного покладає Свою надію. Кожен з нас народжується, тому що Бог любить його, дорожить ним і бачить сенс у тому, щоб і він став невід'ємною частинкою світобудови.

«Жінок, які займаються лікуванням, через що відбувається викидання плоду, та готують отрути, які умертвляють плід, піддаємо єпитимії людиновбивці» Шостий Вселенський собор, 91 правило, 680 р.Б.
Найстрашнішим гріхом в усі часи вважалося порушення шостої заповіді – вбивство. Життя людини – дар Божий. «Бог – Той, Хто дає життя, і відбирає його». Страшним гріхом є самогубство, а також вбивство в утробі - аборт . Для жінки, яка визнає себе християнкою, штучне переривання вагітності категорично недопустиме! Окрім гріха вбивства, аборт є рівнозначним відсутності довіри до Бога, який облаштовує життя кожної людини, яка приходить в цей світ (адже каже Святе Писання, що і волос з голови людини не впаде без волі Божої). Також аборт розцінюється Церквою як спроба самогубства, адже наносить непоправну шкоду здоров’ю жінки.

Я довго думав, перш ніж взятися за цю важку тему. Не хочу повторювати те, що вже було написано про аборти. Зараз дуже багато гарної просвітницької літератури на цю тему. Та на превеликий жаль, проблема «переривання вагітності» (так лікарі називають аборт) може торкнутися навіть людей, які і в думках не припускають, що можна вбити власну дитину.
Безперечним фактом є те, що у вітчизняних медичних закладах, які повинні надавати допомогу в пологах, існує план абортів. Чому комусь вигідно, щоб робились аборти, цілком очевидно. Сировина з ембріонів для фетальної терапії та косметики коштує величезні гроші. Мені не хотілося би вірити, але випадок з моєї практики, розповіді знайомих переконують в цьому. Моя дружина, матушка, відчувши в собі деякі ознаки, пішла до жіночої консультації. Там вона хотіла зробити тест на вагітність та отримати необхідну допомогу. І ось лікар-гінеколог (навіть язик не повертається так називати її), ще навіть не зробивши тест, стала вмовляти дружину піти на аборт, кажучи, що вона ще молода, що ростити дітей дуже важко і т. д.

«Що зробили ви одному з менших цих, те Мені зробили…» Сучасних людей звинувачують у байдужості. Особливо молодь. Бог дав попрацювати кілька днів волонтером в Михайлівському. Тоді, коли здавалося, що все вже скінчилося, бійців, медиків, волонтерів треба було влаштувати на відпочинок, дати можливість прийняти душ, нагодувати, відправити додому. Дівчата в інфо-центрі, на кухні, на інших роботах по 10-12 годин на холоді «забезпечували тил»: здійснювали і приймали дзвінки, відповідали на питання, займалися організацією, іноді не маючи часу піти пообідати або просто попити чаю. Вони плакали над сюжетами про загиблих, які постійно транслювали по телевізору, не хотіли «світитися» на камери і на питання журналістів «Чому ви тут?» відповідали «А де ми мали бути? Ми не могли сидіти вдома, коли наших чоловіків вбивають». Не за гроші, не за славу, не за владу. Кращої нагороди не треба, ніж почути: «Дівчата, ви такі молодці, що мерзнете тут і допомагаєте» - від простих людей. «Ми недаремно за вас воюємо» - від самооборонців. Люди приносили з кухні каву, чай, гарячу їжу, воїни-афганці залишили шоколадку, хлопці з охорони попереджали занадто нервових відвідувачів «Не ображайте наших дівчат». Постійно телефонували і приходили люди з питанням: «Чим вам допомогти? Що привезти?» Не бізнесмени, не магнати, прості кияни. Постійно записувалися бажаючи прийняти до себе в дім потерпілих або просто втомлених людей. Запитували: «Я кілька днів тому дала свої контакти, чому ви нікого не прислали?» На «Дякуємо Вам» відповідали «Це ми вам дякуємо».

Стій! Не вбивай!-
Це ж дитя твоє,
Це частинка тебе-
Не вбивай себе.

5 жовтня. Сьогодні почалось моє життя, хоч мої батьки про це поки що не знають. Я дівчинка, у мене буде русяве волосся і голубі очі. Все вже визначено, навіть те, що я буду любити квіти.
19 жовтня. Дехто вважає, що я ще не людина. Але я справжня людина, також як маленька крихта хліба все ж таки є справжнім хлібом. Моя мама є, і я також є.
23 жовтня. Я вже вмію відкривати рот. Подумати тільки, через рік я навчусь сміятись, а потім і говорити. Я знаю, що моїм першим словом буде «мама».

Глибокі роздуми про людину підводять до висновку, що її не можна сприймати лише як складне поєднання біологічних та фізіологічних функцій. Очевидно, що в основі лежить духовне начало, виявом якого є розум, самосвідомість, внутрішня свобода, і яке водночас зумовлюється надприродним відношенням людини до Бога. Отже, людина становить собою духовно-тілесну єдність. А тому будь-яка дія на тіло – це дія спрямована на саму особу.

Батьки мають усвідомити, що життя людини починається з моменту її зачаття…
Одного разу вночі за зволенням Божим мені довелося пережити страшне видіння. Після цього я зрозумів, що таке аборти! Була ніч на вівторок Світлої Седмиці. Як завжди, я запалив дві свічки… за тих, що страждають душевно і тілесно — і за живих, і за померлих. І ось о дванадцятій ночі, промовляючи Ісусову молитву, я побачив велике поле, огороджене муром. Поле було засіяне пшеницею, паростки ледве сходили.