На найперших зображеннях Різдва Христового (4 ст.) Богородиця зображалась сидячою, а за Нею розміщувався хлів із волом і ослом. Така іконографія походить від переказів, що на третій день після народження Христа, Марія вийшла з печери у хлів, поклала Ісуса у ясла, і тварини поклонились Йому. Тоді здійснилось пророцтво Аввакума: "Тебе впізнають між двох звірів".

Починаючи із 6 ст. Марію стали зображати лежачою після родів. У цей період сформувалась класична композиція Різдва. У ній вся ікона заповнена скелястим пейзажем. По центрі зображена Богородиця. Вона спочиває на ложі. Найчастіше - червоному. Вірогідно - відголосок візантійського звичаю, згідно до якого імператриця народжувала дітей у багряному залі із червоними ложами. Найчастіше Богородиця підпирає голову рукою і дивиться в протилежну від Еммануїла сторону. Христос в пеленах у яслях. За ними бачимо печеру, з якої визирають осел і віл. В Євангеліях нема детального опису місця народження Ісуса, тож перші відомі згадки про печеру належать мученику Юстину (2 ст.). Зображення вола і осла походять від передбачення пророка Ісаї (1:3) "Віл знає свого Господаря, а осел ясла Пана свого..." В лівому верхньому куті бачимо царів із дарами, що мандрують за зіркою. У протилежному - пастуха, якому ангел звіщає про народження Христа. На самому верху - ангели і зірка. Внизу сцена купання Ісуса двома повитухами. В протилежному боці сидить задуманий Йосиф. Він слухає одного чоловіка. За різними версіями це пастух, що засумнівався в непорочності Марії, або нечистий, що випробовує Йосипа.

"Христос народжується – славте! Христос з небес – зустрічайте!" Ці віковічні слова святителя Григорія Богослова стали для нас звичним різдвяним привітанням у ці святкові дні. Христос народжується - і цього величного дня будемо всі разом прославляти Немовля Ісуса, тому що Той, Який зодягнувся в образ людини – підносить людську природу, вона знову відновлюється у своєму первісному стані. Людська природа освячується Тим, Який від початку створив нас храмами Духа Святого.

До нас з небес приходить сьогодні Творець – Син Бога Живого! Яким чином Він приходить до нас? Він приходить до нас не на колісниці, і не на кораблі, не по морю і не суходолом. Христос не сходить до нас у повітрі, а народжується, як людина, від Діви Марії, Яку через це ми називаємо Пречистою.

Не будьмо ж невдячними до Господа, а, відповідно до наших сил, будемо всі приносити все - віру, надію, любов, цнотливість, милосердя, любов до подорожніх. І в чому я переконував вас раніше, в тому ж переконую і тепер і ніколи не перестану переконувати. У чому ж саме? Маючи намір приступити до цієї страшної і Божественної Трапези і святих Тайн, робіть це зі страхом і трепетом, з чистою совістю, з постом і молитвою, без шуму, не турбуючи і не штовхаючи ближніх. Бо це є ознакою крайнього безумства і надзвичайної зневаги, і на тих, котрі так чинять, накликає велику кару і помсту.

Ось про цей день ми пояснили вам усе. Скажу ще про одне і зупинюся, щоб надати можливість сказати більше нашому спільному вчителю.

Оскільки чимало хто з еллінів (тобто язичників), слухаючи, що Бог народився в плоті, глумлячись, сміються і багатьох простаків непокоять і бентежать, тому необхідно і їм сказати дещо, а також і тим, котрі бентежаться, щоб вони через слова безумних людей ніколи не відчували неспокою і не бентежилися через насміхання невірних. І малі діти часто сміються, коли ми говоримо про серйозні речі і займаємося необхідними справами, але сміх (їхній) є доказом не мізерності речей, над якими сміються, а необізнаності тих, котрі сміються. Це ж можна сказати і про еллінів, що, маючи навряд чи більше розуму, ніж діти, глумляться з того, що заслуговує благоговіння і наповнює неабияким захопленням, а те, що насправді є смішним, шанують і поважають. Однак те наше, над чим вони сміються, залишається у своїй пошані, не зазнаючи від їхнього сміху для своєї слави жодної шкоди. А їхні речі, всіляко прикрашені, виявляють власну потворність.

Отже, якщо під час свята Кучок входив у Святеє святих тільки сам первосвященик, то тепер ми доведемо, що ангел Захаріі, коли він знаходився перед Святим-святих, оскільки явився тільки йому, коли він звершував кадіння, а первосвященик ніколи не входив сам, а тільки в цей час.

Однак, ніщо не заважає вислухати і слова (Писання). “У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія..., і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я їй - Єлисавета... Одного разу, коли він за чином своєї черги служив перед Богом, за звичаєм священства йому випало покадити, ввійшовши до храму Господнього, а вся безліч народу молилася зовні під час кадіння” (Лк. 1, 5, 8-10). Пригадай тут, улюблений, ті слова, якими сказано: “Жодна людина не повинна бути в скинії зібрання, коли входить він для очищення святилища, до самого виходу його” (Лев. 16, 17). “Тоді з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного” (Лк. 1, 11). Не сказав: жертовника всепалення, але “жертовника кадильного”, бо зовнішній жертовник був жертовником для жертв і всепалення, а жертовник внутрішній був жертовником кадильним. Отже, і з цього, і з того, що тільки йому було явлення, і зі слів, що назовні був народ, який очікував його, видно, що він увійшов у Святе-святих.

Яке ж, скажуть, це має відношення до цього дня? Почекайте трохи і не втрачайте терпіння. Ми розкриваємо джерело від самого початку і намагаємося дійти аж до вершини, щоб якнайкраще все висвітлити. Однак, щоб мої слова були не надто довго утаємниченими і, залишаючись незрозумілими, не втомили вас своєю тривалістю, тепер скажу вам причину, чому я розповів усе це. Яка ж причина?

Коли Єлисавета вже шостий місяць носила в утробі Іоана, тоді зачала Марія. Отже, якщо ми довідаємося, яким був цей шостий місяць, тоді довідаємося, коли зачала Марія. Далі, довідавшись, коли вона зачала, відрахувавши дев’ять місяців від зачаття, довідаємося, коли і породила.

Чи бачиш, улюблений, домобудівництво Боже, Який і через невірних, і через вірних влаштовує Свої справи, щоб ті, котрі далекі від благочестя, пізнали Його силу і могутність? Волхвів зі сходу вела зірка, а Марію до батьківщини, провіщеної пророками, супроводжував закон. З цього ми бачимо, що і Діва була з роду Давида, - оскільки Вона походила з Вифлеєма, то зрозуміло, що Вона була з роду Давида. Це і пояснив Євангеліст словами: "Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового". Оскільки родовід Йосифа поданий, а предків Марії ніхто нам не перерахував так, як його предків, тому, щоб ти не сумнівався і не говорив: звідки видно, що і вона походить від Давида, послухай (як говорить Євангеліст): “Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галилейське місто, яке називається Назарет, до Діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового” (Лк. 1, 26-27). Слова “з дому Давидового” необхідно сприймати як сказані про Діву.

Якщо хтось із тих, що люблять сперечатися, не задоволений сказаним, то можна навести й інший доказ. Який же? З перепису, про який згадується в Євангелії. “У ті дні, - говорить Євангеліст, - вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі. Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією. І всі йшли записатися, кожен до свого міста. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового, записатися з Марією, зарученою з ним жоною, Яка була вагітна. Коли ж вони були там, надійшов час родити їй; і народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в яслах, бо не було їм місця в гостинниці” (Лк. 2,1-7). Звідси видно, що Христос народився при першому переписі. А із стародавніх кодексів, які публічно зберігаються в Римі, всякий бажаючий може конкретно довідатися про час цього перепису.