Люди завжди хотiли побачити Бога. I в наш час багато хто запитує, чи можна побачити Бога. Прагнення до єднання з Богом закладене у нашiй людськiй природi. Першi люди перебували у постiйному спiлкуваннi з Богом, як про це ми читаємо у Бiблiї.
Але пiсля грiхопадiння люди перестали бачити Бога, тому що наша природа затьмарилася грiхом. Мiж Богом i людьми постала стiна, яка не давала можливостi спiлкуватися з Богом, як це було ранiше в раю. Якась невидима пелена нависла над людьми i закрила Бога вiд людей. Про це у Бiблiї сказано так: "I зробив Господь Бог Адамовi та дружинi його одяг шкiряний i зодягнув їх" (Бут. 3, 21).

Євангельськi читання дають нам привiд говорити про буття диявола, про руйнiвну смертоносну дiяльнiсть його.
I життя наше нинiшнє настiйливо вимагає, щоб ми усi дуже уважно поставилися до цiєї теми. Бо незнання наше, або сором'язливе замовчування, або навiть i заперечення буття цiєї страшної сили робить нас перед нею зовсiм обеззброєними, i вона може вести нас, як овець на заклання, до загибелi.

Кожне євангельське читання повинно утверджувати нашу вiру в Iсуса Христа, Сина Божого, i давати нам настанову, як жити i чим керуватися у цьому грiховному i розбещеному свiтi.
Ось i сьогоднiшнє євангельське читання розповiдає про те, як Iсус Христос пiсля чудесного насичення п'ятьма хлiбами i двома рибинами п'яти тисяч народу наказав апостолам сiсти в човен i переправитися на iнший берег Галилейського озера, а Сам пiднявся на гору помолитися на самотi.

Пiсля воскрешення дочки Iаiра Iсус Христос вийшов з його дому, i натовп народу рушив за Ним. Раптом з цього натовпу почувся крик: "Помилуй нас, Iсусе, Сину Давидiв!" (Мф. 9, 27). Господь продовжував iти, нiби не звертаючи уваги на це благання. В дiйсностi ж Вiн випробовував вiру тих, хто кричав i називав Його сином Давидовим, тобто Месiєю - Христом. Коли Господь увiйшов у дiм, тi, що кричали в натовпi, наблизилися до Нього. Це були двоє слiпих. Вони стали просити Iсуса Христа, щоб Вiн зцiлив їх вiд слiпоти i повернув їм зiр. Перш нiж виявити Свою всемогутнiсть i милосердя, Господь запитав їх: "Чи вiруєте, що Я можу це зробити?" Вони говорять Йому: "Так, Господи!" Тодi Христос доторкнувся до очей їхнiх i сказав: "За вiрою вашою нехай буде вам".

Сьогоднi в Євангелiї розповiдається про вигнання бiсiв iз двох бiснуватих людей, якi вийшли iз гробових печер Гергесинського краю. Вони були настiльки лютi, що нiхто не насмiлювався проходити тим шляхом, де вони знаходились.

Один римський сотник просив Господа нашого Iсуса Христа про зцiлення свого слуги. Господь сказав йому: "Я прийду i зцiлю його" (Мф. 8, 7). Але сотник припав до нiг Христових i сказав: "Господи! Я недостойний, щоб Ти увiйшов пiд покрiвлю мою, але промов тiльки слово, i видужає слуга мiй" (Мф. 8, 8). Уже одне це свiдчить, що сотник, будучи язичником, твердо вiрив у Божественну всемогутнiсть Iсуса Христа, в той час як i кращi з юдеїв не вiрили в Нього. Тому Господь, почувши такi слова сотника-язичника, звернувся до людей, що йшли за Ним i сказав: "I в Iзраїлi не знайшов Я такої вiри" (Мф. 8, 10).

Господь наш Iсус Христос, знаючи нашу перебiльшену прив'язанiсть до матерiальних благ, навчає нас, щоб ми насамперед турбувались про правдиве благо, яким є Царство Боже. Вiн говорить: "Шукайте ж спершу Царства Божого i правди Його, i все це додасться вам" (Мф. 6, 33). Вiн не забороняє турботу про земнi блага, але на перше мiсце Господь ставить духовнi цiнностi, тобто Царство Боже.

Останнім часом з’явилося чимало людей, які гадають, що вони начебто мають особливу близькість до Бога. Як правило, це люди манд¬рівні, без певних занять. Вони зазвичай розповідають про свої видіння, намагаючись переконати слуха¬чів, щоб ті вірили їм, як посланцям Божим. Від них можна почути: “Гос¬подь звелів зробити те-то”; “Бо¬жа Матір сказала зробити те-то”. Усе це вони роблять для свого прославлення, а не на славу Божу. Усі вони перебувають у звичайній духовній самоомані.

Церква святкує пам'ять святих жон-мироносиць. Вшануймо й ми подячним спомином цих євангельських жiнок. У земному життi нашого Спасителя, навiть у середовищi Його найближчих послiдовникiв, вони посiдають почесне мiсце. Жiнка завжди бiльше, нiж чоловiк, прагнула втiлити в життя Божественну правду.
Коли пролунали першi священнi слова Христа про покаяння, коли рознеслися по всiй землi Його заклики до неба, до Бога, до вiчностi й святостi, до спасiння i Царства Божого - жiноча душа чуйно вiдгукнулася на Його вчення i на чарiвну особистiсть Боголюдини.

Пройдений нашим народом шлях будівництва незалежної держави вимагає того, щоб ми не тільки згадали свої здобутки, але й замислилися над тими проблемами, виклик яких Церква не має права оминути мовчанням. На нашу думку до них належать проблеми зміни і викривлення світогляду та поступової втрати значною частиною наших співгромадян розуміння цінності життя людини протягом всього часу її фізичного буття – від моменту зачаття і до природної смерті.