14 вересня, у третій день Первосвятительського візиту на Львівщину, на особисте прохання ректора професора Юрія Бобало Святійший Патріарх Київськй і всієї Руси-України Філарет провів зустріч з адміністрацією, науково-викладацьким та студентами НУ "Львівська Політехніка".
Під стінами Університету Святійшого Патріарха Філарета зустрічали проректор з науково-педагогічної роботи та соціального розвитку доцент Б.В. Моркляник та директор міжнародного інституту освіти, культури і зв'язків з діаспорою доцент І.М. Ключковська. Його Святість супроводжував керуючий Львівською єпархією Високопреосвящений митрополит Львівський і Сокальський Димитрій.
Насамперед Святійший Владика зустрівся з ректором "Львівської Політехніки" професором Ю.Я. Бобалом. В ході зустрічі ректор висловив свою радість з приводу того, що має можливість приймати у стінах ввіреного йому Університету Предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату, а також представив до уваги Його Святості лист з пропозиціями наступної співпраці між Церквою і Університетом, зазначивши, що "Політехніка" дуже велику увагу приділяє духовному розвитку своїх студентів.

Ми сьогодні святкуємо пам’ять святого великомученика Юрія Переможця. Це був римський воїн, хоробрий, займав високе положення, але став християнином. І перед ним стало питання вибору, кого обирать: Христа і йти на муки і смерть, чи спокійне блаженне життя. Багато сучасних людей обирають друге - благополучне земне життя. Хоч і вірять у Бога, Христа, хрещенні, носять ім’я Христа, та обирають не Христа, а земне життя, бо воно ближче і до тіла, і до часу. Бо те колись буде, після смерті, а це тепер. І багато спокушуються цим, обирають те, що ближче до тіла, а не до душі. А Юрій Переможець думав не так. Він увірував у Христа і Його обрав, бо вірував щиро у те, що Він Бог і що є вічне життя. І чинив розумно. У чому розумність була?

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
В Євангелії сказано, що “через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивися на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним” (Ін.20, 26-27).Коли ж Марія Магдалина хотіла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого” (Ін. 20, 17).
Фомі дозволяється сприймати на дотик ребра і рани від цвяхів, а Марії – ні. Чому так?

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Найбільшим злом, яке існує у світі, є смерть. Люди помирають не тому, що життя для них стає тяжким, а тому, що через гріх першої людини, Адама, смерть увійшла в їхню природу. Людина не хоче помирати навіть тоді, коли тяжко хворіє і через старість стає непрацездатною. Чому вона не хоче помирати? Тому що її природа створена Богом для життя вічного. Будучи свобідною, людина обрала не життя, а смерть: через гріх Адама смерть пошкодила людську природу, яку оновити людина не могла. Не могли цього зробити й ангели, оскільки людську природу створили не вони. Людину створив Бог! Тому оновити, а це значить подолати в людській природі смерть, міг тільки її Творець, тобто Бог.

Ми вiдвiдуємо церковнi богослужiння, постимося i молимося у вiдповiдний час, але всiм цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було дiючим i принесло добрi наслiдки, потрiбна ще пiдтримка - всiм нашим життям. Iншими словами - потрiбен вiдповiдний спосiб життя, який не був би протилежнiстю посту i не роздвоював би нашу душу.
У давнi часи у православних країнах саме суспiльство створювало великопiсну атмосферу життя через вiдповiднi звичаї i навички, як особистi, так i суспiльнi. Так, упродовж Великого посту усi люди пiдпорядковувалися звичаям, якi не давали забувати окремим членам суспiльства про Великий пiст. Наприклад, про пiст постiйно нагадував великопостовий дзвiн, театри були закритi, припинялися великосвiтськi прийоми. Самi собою цi зовнiшнi прояви посту не могли розбудити в людинi почуття покаяння, але складалася вiдповiдна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкi, i нам потрiбне постiйне нагадування про нашi обов'язки. Хоча, звичайно, зовнiшнi правила не можуть замiнити внутрiшнього подвигу вiруючої людини.

Одного разу до Iсуса Христа, Якого оточував народ, пiдiйшов чоловiк i привiв з собою сина свого, якого мучив злий дух нiмоти i глухоти. Батько прийшов з намiром отримати допомогу страднику-сину. Але в його серцi було якесь невiр'я. Вiн жалiвся Iсусу Христу на Його ученикiв, що вони не могли вигнати бiса з його сина. "Учителю, - говорив батько, - я привiв до Тебе сина мого, що має духа нiмого. Де тiльки нападе на нього, кидає його на землю, i вiн пускає пiну, i скрегоче зубами своїми, i цiпенiє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли" (Мк. 9, 17-18).
Христос Спаситель при всiй Своїй лагiдностi прогнiвався на таке невiр'я i сказав: "О роде невiрний, доки буду з вами? Доки буду терпiти вас?" (Мк. 9, 19). Але тут же пожалiв i страдника-сина, i нещасного батька i сказав: "Приведiть його до Мене". I привели його до Нього. Як тiльки бiснуватий побачив Його, дух стряснув його; вiн упав на землю i валявся, пускаючи пiну (Мк. 9, 19-20). Наблизившись до Сина Божого, злий дух своїм падiнням на землю невiльно виявив Йому свою покору.

Третя недiля Великого посту називається Хрестопоклонною - вiд поклонiння Хресту i розiп'ятому на ньому Господу слави. В цей день Церква поклала читати Євангелiє про несення кожним iз нас власного хреста, тобто страждань i скорбот, якi трапляються на нашому життєвому шляху i пов'язанi з вiрою Христовою. "Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, i вiзьме хрест свiй, i за Мною йде", - сказав Господь. "Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене i Євангелiя, той спасе її. Бо яка користь людинi, коли вона придбає ввесь свiт, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамiн за душу свою? Бо якщо хтось посоромиться Мене i Моїх слiв у родi цьому перелюбному i грiшному, того посоромиться i Син Людський, коли прийде у славi Отця свого з ангелами святими" (Мк. 8, 34-38).

У другу недiлю Великого посту читається Євангелiє про зцiлення розслабленого. Господь одним словом зцiлив хворого чоловiка, який страждав довгi роки. Але ранiше Вiн простив йому грiхи. "Чадо, - сказав Господь розслабленому, - вiдпускаються тобi грiхи твої" (Мк. 2, 5). Цим Господь свiдчить, що грiхи є причиною хвороб, щоправда, не завжди. Тому треба спочатку лiквiдувати причину, тодi зникне i згубна дiя її на людину.
Для того, щоб зрозумiти, якi згубнi наслiдки має грiх для людської природи, треба знати, що таке грiх. Грiх - це моральна i духовна отрута, яка дiє в душi, а потiм i в тiлi, так само, як дiє звичайна отрута у тiлi. Коли у тiло потрапляє отрута, в органiзмi людини вiдбуваються надзвичайно тяжкi процеси, якi закiнчуються смертю. Подiбне стається i в душi, коли до неї потрапляє духовна отрута - грiховна думка або грiховне почуття. В душi проходять страшнi хвилювання думок, почуттiв, бажань i намiрiв. Складається враження, нiби горить дух, як у полум'ї. В такий стан потрапляє душа кожного разу, коли порушується моральний закон, аж поки не вдається заглушити голос совiстi.

У першу недiлю Великого посту свята Церква згадує перемогу православ'я над єресями, тому цей день називається "Недiлею православ'я". Це свято було установлене у 842 р. при вiзантiйському iмператорi Михаїлi i його матерi Феодорi, коли Константинопольським Патрiархом був св. Мефодiй.
Свято було встановлене пiсля перемоги над iконоборчою єрессю. Але оскiльки перемогою над цiєю єрессю св. Церква остаточно розкрила православне християнське вiровчення i сформулювала його у постановах семи Вселенських Соборiв, то подiя ця називається не торжеством iконошанування, а Торжеством православ'я.
Це не означає, що пiсля середини IX столiття бiльше не з'являлося єресей; це значить, що всi наступнi єресi, якими б вони не були численними i рiзноманiтними, осуджуються постановами семи Вселенських Соборiв.

Серед багатьох дарувань Бог нагородив нас двома здатностями, однаковою мiрою важливими для нашого духовного життя: пам'ятати i забувати. Коли нам роблять добро, почуття вдячностi вимагає пам'ятати про нього. Коли ж нам заподiють зло, християнська любов вимагає забути його.

Сьогоднi, як ви знаєте, "день прощення" - день, у який Церква встановила правило прощати одне одному образи. Християни повиннi припиняти ворожнечу мiж собою. Благочестивi люди дотримуються цього звичаю. Чому Свята Церква встановила напередоднi Великого посту день прощення? На пiдставi повелiння Господнього. Спаситель наш сказав: "Якщо ви прощатимете людям провини їхнi, то простить i вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхнiх, то i Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мф. 6, 14-15).
У Великому посту всi ми повиннi очистити свої душi вiд накопичених грiхiв. А для цього нам потрiбно зi смиренням каятися, щиро молитися i просити Господа простити нам грiхи нашi. Молитва не може бути почутою Богом, якщо в душi палають ненависть i злоба. Тому Христос Спаситель попереджає таких богомольцiв. Вiн говорить: "Коли ти принесеш дар твiй до жертовника i там згадаєш, що брат твiй має щось проти тебе, залиш там дар твiй перед жертовником i пiди перше помирися з братом твоїм, i тодi прийди i принеси дар твiй" (Мф. 5, 23-24).

Від 28 листопада до 6 січня включно триватиме Різдвяний піст або Пилипівка.
На питання, як правильно дотримуватися Різдвяного посту, відповідає Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.