У Священному Писанні є чимало свідчень про голод. У книзі Неємії ми знаходимо таке твердження: «І хліб з неба Ти давав їм у голод їх...» (Неєм. 9,15).
У книзі притч Соломонових є інше вислів: «Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне»(Пр.10,3). «І не радива душа буде терпіти голод»(Пр.19,15). Голод, як явище у Священному Писанні є страшним катаклізмом. Дуже часто він згадується в Біблії у контексті кари Божої: «Мечем і голодом винищить їх Господь», -знаходимо ми суворий вислів у книзі Об’явлення святого апостола Іоанна Богослова. Невже Господь був такий немилосердний і до нашого народу, що послав аж три голодомори на нашу землю? Завжди треба застерігати себе від такого запитання і принаймні у цьому контексті треба думати завжди онтологічно.

Сьогодні, 6 серпня, Церква вшановує пам’ять святих страстотерпців князів Бориса і Гліба - синів рівноапостольного князя Володимира Великого, просвітителя Київської Руси-України. Сьогодні 1000 років від їх мученицької блаженної кончини. Агіографічна традиція, як і літописна, зберегла для нас чітку розповідь про вбивство князів їхнім братом Святополком, якому дали прізвисько Окаянний. Правда, є і інші версії вбивства, які переважно грунтуються на варяжських джерелах, на так зв. "сагах". За однієї із таких версій князів «погубив» Ярослав Мудрий. Факти, версії для істориків важлива річ. Але нажаль ті, хто пишуть нашу давню історію, не завжди відчувають духовно-психологічний стан суспільства києво-руської доби, часто його демонізуючи, приписуючи князям і їх літописцям давньої Руси-України політичну кон’юктуру у переписуванні літописів, фальсифікації подій. Так, я не зовсім відкидаю ці факти і не ідеалізую тих часів, але ж і не прибічник тотальних фальсифікацій в добу києво-руської історії. Треба завжди пам’ятати, що духовно-ціннісні орієнтири тих часів були зовсім іншими від теперішніх. Православна Церква в Київській Русі-Україні сформувала своєрідну філософію життя, яку згодом на початку ХІІ ст. кн. Володимир Мономах назвав мудрістю "страху Божого". "Ця філософія була сформована у тодішніх перлинах нашої церковної писемності, тримала у вічній напрузі дух тодішньої державної еліти і була зібрана у різних "Грамотицях", "Поученіях", "Словах", "Ізборниках" і "Патериках". Символи, слова і образи, зосередженні в цій києво-руській літературі були знаряддям масової сугестії і творенням національної душі та самоідентичності українського народу", - писав Дмитро Донцов.