Читай першу частину тутПерхем був змушений обманювати себе тим, ніби отримані ним мови були іноземними і тим заспокоював себе. У сучасному п'ятидесятницькому і харизматичному русі самообман набуває нової форми: відбувається штучний розподіл дару говоріння на інших мовах на дар проповіді і дар молитви незнайомою мовою. Причому незнайома молитовна мова, на думку п'ятидесятників, може бути ангельською або древньою, яка давно вийшли з ужитку. Тобто ніхто і ніколи без компетенцій перекладача говоріння подібними мовами не зрозуміє. Спонуканням до такого поділу є необхідність пояснення ситуації, що склалася: всеосяжного присутності дару інших мов і відсутності тих, хто ці мови може зрозуміти.
оренда автобуса львів - широкий вибір автобусів для пасажирських перевезень (паломництва, туризм тощо)
Парадокс полягає в тому, що навіть хто сам молиться на іншій мові не розуміє себе. Засновник харизматичного течії руху віри К. Хейгін вельми оригінальним способом пояснює корисність подібного виду молитви: «Звертаючись до церкви в Коринфі, Павло спонукає їх не припиняти використовувати мови в своєму молитовному житті і спілкуванні з Богом, тому що це один із засобів духовного повчання. Знавці грецької мови стверджують, що в нашій сучасній мові є слово, більш близьке за змістом до оригіналу, ніж слово «наставляти». Це - «заряджати» - яке ми вживаємо по відношенню до батарейки. Тому ми могли б так перефразувати цей вірш: «Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки, заряджає, творить себе як батарейку». І це чудовий надприродній засіб духовного повчання - зауважте, що це не розумове і не фізичне повчання - доступне всім дітям Божим»[8].
Таким чином, п'ятидесятницька глосолалія з перхемовского дару проповіді стає окультних способом духовно-енергетичної підзарядки.
Православне пояснення говоріння мовами в Коринфі в порівнянні з п'ятидесятницьким
Вважаю доречним привести тлумачення справжнього знавця грецької мови, святителя Іоана Златоустого: «Говорячих мовами не чули ті хто не мали цього дару. Що ж? Невже вони не повчали інших нікого? Та, повчали, тільки самих себе. Тому (апостол) і додає: "Як говорить хто чужою мовою, той навчає тільки самого себе" (ст.4). Яким же чином, якщо він не знає, що каже? Але тут (апостол) розмовляє про тих, які знали, що говорили, знали самі, але не могли передати іншим» [9]. Християни віри євангельської змушені миритися з нерозумінням власних молитовних мов, але будучи нащадками реформації, всіма силами намагаються побачити пояснення своїм дарам в Писанні. Єдиний вірш, в якому вони вбачають аналог свого дару, є 1 Кор. 14:14: «Бо коли молюся мовою, молиться мій дух, а мій розум без плоду».
На думку п'ятидесятників, вираз «мій розум без плоду» варто тлумачити в сенсі нерозуміння тих, що моляться власною молитвою. Саме цей висновок спонукає «знавців» Письма на кшталт Хейгіна придумувати екзотичні значення слова «для науки» з 1 Кор. 14:14. В даному випадку п'ятидесятники демонструють черговий приклад самообману. Весь секрет криється в тому, що вони відмовляються прочитувати 1 Кор. 14:14 в контексті з наступними за ним віршами: «Бо коли молюся мовою, молиться мій дух, а мій розум без плоду». Ну і що ж? Помолюся духом - помолюся й розумом; заспіваю духом - заспіваю й розумом. Бо коли благословиш духом, то як після твоєї подяки скаже амінь той, що займає місце ненавченої людини? Адже не зрозуміє, що ти говориш?» (1 Кор. 14:14-16).
Святитель Феофан Затворник, посилаючись на блаженного Феодорита Кирського, тлумачить наведений вище біблійний уривок наступним чином: Духом називає Апостол дар, а розумом пояснення сказаного» (Феодорит). Розум плід має, коли, розуміє що, передає іншим, і тим користь їм приносить. Ця користь - плід розуму. На мовах чужих кажучи, пропонували все, сказане вище, і одкровення, і розум, і пророцтво, і навчання, а нерідко і молитву. Дух мій, - каже Апостол, - в особі всякого говорить мовами дух мій, Духом Божим збуджений, молиться чужою мовою, дар Божий при цьому в дії, він свою справу виправляє, але розум мій при цьому залишається без плоду, бо не передає іншим на зрозумілій мові того, що сам приймає від Духа Божого. Якщо б я це робив, приносив би користь іншим, і тоді розум мій не був би без плоду. «щоб якийсь плід мати і серед вас, як і серед інших народів.» (Рим.1: 13). Тому, розмовляючи на іншій мові і не пропонуючи присутнім тлумачення, не матиму ніякого плоду, тому що вони не отримають ніякої користі» (Феодорит). Говорячи про молитву на мові, Апостол бере тільки приклад, а розуміє взагалі говоріння мовами. «Якщо я говорю мовою, а в той же час не тлумачу, то дух мій, - душа моя сама по собі, отримує користь, а розум мій - без плоду є, тому що іншим не приносить користі» (Феофілакт)» [10].
Розум, що молиться іноземними мовами не приносить користі-плоду для простої людини. Не знаючи іноземної мови того хто молиться, людина не може приєднатися до молитви і сказати «амінь». Окреме пояснення вимагає згадуваний в 1 Посланні до коринфян дар тлумачення.
Разом з тим людина отримувала чудову здатність висловлювати ці переживання на іноземних мовах, яких досі не знала. Причому самий характер мови глосоолала цілком відповідав внутрішньому стану. Мова його була настільки захоплена, збуджена, що сторонній особі той хто говорив міг здатися п'яним або божевільним. Але безсумнівно, що глоссолал інтуїтивно усвідомлював те, що переживає, і розумів, але не розумом, що говорить. Він швидше споглядав те, що говорить. Він саме під час самого проголошення своєї промови навчав себе нею (14:4). Якби він не розумів її, то як би він навчав себе? Що б це була за молитва (14. 14), що за благословення і подяка (14, 16. 17). Молитва-спілкування людини з Богом, свідоме звернення її до Бога. Якщо немає свідомості, то немає і молитви»[11].
Дар іноземних мов міг поєднуватися з молитвою, яку в екстатичному стані вимовляв ксеноглоссал. В екстазі говоривши мовами розумів свою молитву, але не мав можливості переказати бачені їм духовні реалії стоячій поряд людині. Саме тому потрібен був тлумач, людина, якій Бог відкривав сенс молитви того хто говорить мовами. Наведене пояснення коринфського говоріння мовами має за основу тлумачення отців Церкви IV-V століття. Це пояснення дозволяє уникнути тих протиріч з Писанням, які неминуче виникають у п'ятидесятницького тлумачення коринфського говоріння мовами.
Далі буде...
Примітки
8. Кеннет Е. Хейгін. Чому мови?
9. Іоанн Златоуст. Бесіда 35 на 1-е послання до Коринтян.
10. Феофан Затворник. Тлумачення першого послання апостола Павла до коринтян.
11. В. Суханов. Про дар мов в древній Церкві. Чернігів: Єпархіальна друкарня, 1914.
Підготував протоієрей Костянтин Чорноус
Більше схожих публікацій є у розділі Богослів'я
Підтримай проект:
монобанк 5375 4141 0445 8954
долар, євро - реквізити для SWIFT
