Торік, в передріздвяному випуску однієї вельми шанованої газети помістили просвітницький матеріал про ворожіння, гороскопи, ворожбу і інші окультні послуги, а на наступній смузі виявилася статейка з доступним викладом техніки ворожіння для всіх бажаючих. Як там було сказано, «якщо хочете взнати своє майбутнє — не відкладайте! Святки для цього самий відповідний час.»

Один римський сотник просив Господа нашого Iсуса Христа про зцiлення свого слуги. Господь сказав йому: "Я прийду i зцiлю його" (Мф. 8, 7). Але сотник припав до нiг Христових i сказав: "Господи! Я недостойний, щоб Ти увiйшов пiд покрiвлю мою, але промов тiльки слово, i видужає слуга мiй" (Мф. 8, 8). Уже одне це свiдчить, що сотник, будучи язичником, твердо вiрив у Божественну всемогутнiсть Iсуса Христа, в той час як i кращi з юдеїв не вiрили в Нього. Тому Господь, почувши такi слова сотника-язичника, звернувся до людей, що йшли за Ним i сказав: "I в Iзраїлi не знайшов Я такої вiри" (Мф. 8, 10).

Господь наш Iсус Христос, знаючи нашу перебiльшену прив'язанiсть до матерiальних благ, навчає нас, щоб ми насамперед турбувались про правдиве благо, яким є Царство Боже. Вiн говорить: "Шукайте ж спершу Царства Божого i правди Його, i все це додасться вам" (Мф. 6, 33). Вiн не забороняє турботу про земнi блага, але на перше мiсце Господь ставить духовнi цiнностi, тобто Царство Боже.

Декілька століть християнський світ, особливо його східну частину, Візантійську імперію, не полишала іконоборча колотнеча. Шанувати чи не шанувати святі образи – про це дискутували і в монастирях, і в храмах, і в палацах вельмож, і на сільських базарах, – здавалося, нема для хрещеного люду всіх класів, станів і всякого рівня освіченості важливішого питання. Якби ж тільки дискутували! Раз по раз богословські суперечки переростали в політичні чвари і розпочиналася чергова різанина: то палили образи, виганяли з храмів і вбивали іконошанувальників, розстригали їхніх єпископів, то з аналогічними драмами встановлювали образи. Занедбувалося сільське господарство, розладнувалася торгівля, занепадали ремесла, під натиском іновірців з кордонів імперії відступали війська християн – і все через те, що не було єдності щодо священних зображень. Здавалося, мусили б навести лад у країні царі, але й вони, часто змінюючись через політичну нестабільність, належали то до партії іконошанувальників, то до партії іконоборців.
Пам'ять - 24 лютого.

У царювання благовірного і христолюбивого царя Олексія Комнена, який прийняв царську владу після Никифора Ботаніата, була в Константинополі велика суперечка про цих трьох святителів між майстерними в красномовстві вчителями мудрості. Одні ставили вище за інших святителів Василя Великого, називаючи його «возвишеннейшим вітієй».
Пам'ять - 12 лютого.

Антоній Великий народився в Єгипті близько 250 року від шляхетних і багатих батьків, які виховали його в християнській вірі. У вісімнадцятирічному віці він втратив своїх батьків і залишився сам з сестрою, котра була під його опікою. Одного разу він ішов у церкву й роздумував про святих апостолів, як вони залишили все, щоб іти за Господом. Входить у храм і чує євангельські слова: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай майно твоє і роздай бідним, і будеш мати скарб на Небі, та йди слідом за Мною» (Мф. 19, 21). Ці слова, що вразили Антонія, ніби були сказані Господом особисто йому. Незабаром після цього Антоній відмовився від спадщини після батьків на користь бідних мешканців свого селища, але роздумував, на кого він залишить сестру. Стурбований цією думкою, він іншого разу входить в храм і чує там знову немовби до нього звернені слова Спасителя: «Не турбуйся про завтрашній день: завтрашній день сам буде потурбується про себе; досить для кожного дня своєї турботи» (Мф. 6, 34). Антоній доручив доглядати сестру відомим йому християнським дівственницям і полишив місто й дім, щоб жити на самоті та служити лишень Господові.
Пам'ять - 30 січня.

Був сином багатих і знатних батьків, які жили в Константинополі в V столітті. З юності полюбив Христа більше за все земне, впросив батьків подарувати йому Євангеліє, щоб, читаючи його, справою дотримувати написане. Зустрівши ченця з обителі «Невсипущих» і бажаючи чернечого життя, таємно пішов з дому, взявши із собою Євангеліє, подарунок батьків. Прийнявши постриг, преподобний Іоан прожив в обителі шість років і перевершив багатьох чернечими подвигами.
Пам'ять - 28 січня.

Церква Православна творить пам’ять святої Рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії. Свята Ніна була племінницею Єрусалимського патріарха Ювеналія. Вона з юності всім серцем полюбила Бога і глибоко жаліла людей, що не вірують у Нього. Після того, як її батько Завулон подався в пустельники, а мати пішла в диякониси, свята Ніна була віддана на виховання однієї благочестивої стариці. Часті розповіді цієї стариці про Иверію (нинішню Грузію), тоді ще язичницьку країну, збудили в Ніні сильне бажання відвідати цю країну й просвітити її мешканців світлом Євангелія.
Пам'ять - 27 січня.

Свята Тетяна була дочкою багатого римлянина і була вихована ним у християнській вірі. Коли Тетяна досягла повноліття, вона стала байдужою до багатства та інших благ і полюбила всім серцем духовний спосіб життя. Вона назавжди, відмовилася від подружнього життя і за доброчесне життя була призначена дияконисою Римської церкви. На цій посаді вона з ретельністю доглядала за хворими, відвідувала в’язниці, допомагала незаможним, намагаючись постійно догодити Богові молитвами і добрими справами.
Пам'ять - 25 січня.

Преподобна Меланія, перша зі знатних римлянок “з юних років линула до Христа, та жадала тілесної непорочності й уражена Божественною любов’ю”, народилася в християнській родині. Батьки її - люди знамениті і багаті - бачили в дочці спадкоємицю й продовжувачку роду. В чотирнадцять років Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Апініана. З самого початку спільного життя свята благала чоловіка жити з нею в непорочності або відпустити незаплямованою і тілом і душею.
Пам'ять - 13 січня (за новим стилем).

А тепер ми повинні розглянути, як відноситься християнська мораль (моральність) до питання статевих стосунків і що християни називають чеснотою цнотливості. Християнське правило цнотливості не слід плутати з суспільними правилами скромності, пристойності або благопристойності. Суспільні правила пристойності встановлюють, до якої межі допустимо оголювати людське тіло, яких тем пристойно торкатися в розмові і які вирази вживати відповідно до звичаїв даного соціального кола.