Преподобна Меланія, перша зі знатних римлянок “з юних років линула до Христа, та жадала тілесної непорочності й уражена Божественною любов’ю”, народилася в християнській родині. Батьки її - люди знамениті і багаті - бачили в дочці спадкоємицю й продовжувачку роду. В чотирнадцять років Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Апініана. З самого початку спільного життя свята благала чоловіка жити з нею в непорочності або відпустити незаплямованою і тілом і душею. Апініан відповідав: “Коли за велінням Господа ми набудемо двох дітей для спадкоємства своєму майну, тоді разом відречемося від світу”. Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Продовжуючи жити в шлюбі, Меланія таємно носила волосяницю й проводила ночі в молитвах. Другі пологи Меланії були передчасними і болісними. Народився хлопчик, його охрестили, і він відразу відійшов до Господа. Бачачи страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя святій Меланії і дав обітницю провести залишок спільного життя в непорочності.
Одужавши, свята зняла назавжди свою шовкову одежу. Незабаром померла їхня дочка. Тим часом батьки святих противилися їхньому бажанню присвятити себе Богові. Лише тоді, коли на батька Меланії найшла смертельна хвороба, він поросив у них пробачення і дав настанову слідувати вибраному ними шляху, просячи молитися й за нього. Святі відразу полишили місто Рим, і для них почалося нове життя, цілком присвячене служінню Богові. Апініанові було на той час 24 роки, а Меланії - 20. Вони почали відвідувати хворих, приймати подорожніх, щедро допомагати убогим. Обходили в’язниці, місця заслань і копалькі та звільняли нещасних, які утримувалися там за борги. Продавши маєток в Італії та Іспанії, вони щедрою рукою допомагали старцям і монастирям, купуючи для тих землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині.
На їхні засоби було побудовано багато храмів і лікарень. Церкви Заходу і Сходу отримували від них благодіяння. Коли вони, полишивши батьківщину, відплили до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки казали, що це Божий гнів, але блаженна Меланія сказала, щоб вони віддали корабель на волю Того, Хто Несе його. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто, оточене варварами. Ті, що тримали місто в облозі вимагали від мешканців викуп, погрожуючи місту знищенням.
Святі внесли потрібні гроші, і тим врятували від загибелі місто і його мешканців. Прибувши в Африку, вони і там надавали допомогу всім нужденним. З благословення місцевих єпископів жертвували на церкви й монастирі. У той же час свята Меланія продовжувала упокорювати своє тіло строгим постом, а душу утверджувала безперестанним читанням Слова Божого, переписуючи святі книжки й роздаючи незаможним. Вона сама зшила волосяницю й, не знімаючи, носила її.
В Африці святі пробули 7 років, а потім, звільнившись, за заповіддю Христовою, від всіх своїх багатств, попрямували в Єрусалим. Дорогою, в Александрії, вони були прийняті святим єпископом Кирилом і зустрілися в храмі зі святим старцем Несторієм, що мав дар пророцтва та зцілення. Старець звернувся до них, втішаючи і закликаючи до мужності, терпіння в очікуванні Слави Небесної. В Єрусалимі святі роздали бідним золото, що залишилося в них, і проводили свої дні в убогості й молитві. Після недовгої подорожі в Єгипет, де святі відвідали багатьох отців-пустельників, свята Меланія зачинилася в окремій келії, на горі Єлеонській, лише зрідка бачачись зі святим Апініаном.
Поступово біля келії виник монастир, де зібралося до дев’яноста дів. Свята Меланія через смиренність не погодилася бути його ігуменею, і, як і раніше жила і молилася на самоті. У повчаннях свята Меланія закликала сестер до чування і молитви, збереження своїх думок і плекання насамперед любові до Бога і одне до одного, дотримуючись святої Православної віри і чистоти душі і тіла. Особливо застерігала їх бути слухняними волі Божій. Нагадуючи слова апостола, радила дотримувати посту “не із засмученням і не з примусу: тому що тих, хто віддають добровільно, любить Бог”.
В обителі її стараннями була побудована молитовня і вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарії, святого Первомученика Стефана і Сорока святих, які прийняли муки в Севастії. До цього часу святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості й безперервній молитві.
Свята побажала побудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши христолюбця, котрий дав кошти на монастир. Прийнявши їх з радістю, свята Меланія за один рік здійснила цю велику справу. У спорудженому нею монастирі, святі мужі почали невпинно підносити молитви свої Богові в церкві Вознесіння Христового. Закінчивши свою працю, блаженна полишила Єрусалим, відбувши в Константинополь до свого дядька-язичника, в надії врятувати його душу. Дорогою вона молилася до мощів святого Лаврентія, на місці його мучеництва, і отримала добру ознаку. Прибувши в Константинополь, свята застала там свого дядька хворим і розмовляла з ним.
Під впливом її бесід хворий залишив язичництво і помер християнином. В той час багатьох мешканців столиці бентежило єретичне вчення Несторія. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї за напоумленням. Багато чудес відбулося за молитов блаженної. Повернувшись у свій монастир, угодниця Божа відчула наближення кончини й оголосила про це пресвітерові та сестрам. У глибокій скорботі і сльозах вислухали вони її останні настанови. Випросивши їх молитов і заповівши утримувати себе в чистоті, з радістю й урочисто причастившись Святих Таїн, тихо і спокійно свята Меланія віддала свою душу Господу. Це було в 439 році.
Пам'ять - 13 січня (за новим стилем).
Українська Автокефалія
