У творіннях Святих Отців багато розповідається про аборти.
Старець Паїсій Святогорець писав: «Батьки мають усвідомити, що життя людини починається з моменту її зачаття… Одного разу вночі за зволенням Божим мені довелося пережити страшне видіння. Після цього я зрозумів, що таке аборти! Була ніч на вівторок Світлої Седмиці. Як завжди, я запалив дві свічки… за тих, що страждають душевно і тілесно — і за живих, і за померлих. І ось о дванадцятій ночі, промовляючи Ісусову молитву, я побачив велике поле, огороджене муром. Поле було засіяне пшеницею, паростки ледве сходили. Стоячи за муром, я запалював свічки за померлих і ставив їх на кам’яну загорожу. Ліворуч від мене була безводна, безплідна пустеля — самі скелі й кам’янисті провалля. Ця місцина безперервно трусилася від стугону, в якому зливалися тисячі жахливих криків, що роздирали серце… Страждаючи від цих криків і не розуміючи, що відбувається, я почув голос, що казав мені: „Поле, засіяне пшеницею, яка не заврунилася, — це усипальниця душ померлих, котрі воскреснуть. У місці, що здригається й труситься від жахливих криків, перебувають душі дітей, убитих абортами». Переживши таке, я вже не міг заспокоїтися від великого болю, що відчував за душі цих дітей. І лягти спати теж не міг, незважаючи на те, що був дуже стомлений… Аборт — це страшний гріх. Аборт — це убивство, і не лише вбивство, а вбивство дуже тяжке, тому що вбивають нехрещених дітей».

Багато людей журяться, що росли вони в сім'ї одні. І як їм завжди хотілося мати поруч близького друга - брата чи сестру! Але що поробиш - їх убили батьки. Адже над багатьма з нас висів дамоклів меч - ніж гінеколога. Але нам пощастило, і не пощастило нашим братам і сестрам, з якими нам так хотілося розділити радість дару життя. Які б вони були? Нам не дали їх впізнати. Адже немає людей однакових, кожна людина унікальна і неповторна. А можливо вони були б кращі за нас і, народившись, змінили б людське суспільство, покращили б його морально. І не було б зараз такого хаосу на планеті. Але, напевне, кращих якраз і вбивають, а народжуються майбутні дітовбивці.

Найгірше, що люди до цього звикли. Звикли до вбивства тих, кого ми називаємо «квітами життя», чий захист лицемірно проголошуємо 1 червня. Знаючи про те, що кожен день певна кількість малюків не побачили білий світ, ми продовжуємо, ніби нічого не сталося, радіти життю, смачно їсти і пити, шукати задоволень і бажати собі щастя. А ці жінки, що позбавились від своїх дітей, як від тяжкого тягаря, як вони можуть після такого злодіяння спокійно спати, продовжувати жити звичайним життям, посміхатися, чомусь радіти?! Чи не життям насолоджуватися вони повинні, а до кінця днів своїх каятися і плакати, днювати і ночувати в храмі, змінити повсякденний одяг на траур. Але цього ми не побачимо. Тому що немовлятам не дали народитися якраз через те, щоб вони не заважали безтурботно веселитися і досхочу «гуляти».

А скільки відомо випадків, коли діти вмирають раніше батьків і часто зовсім небагато проживши на землі. Вбиваючи в утробі дітей, батьки-вбивці позбавляються і тих дітей, яким вони дали життя. Дійсно, чим вбиті діти гірше тих що народилися? А це не покарання, коли, убивши дитя і залишившись на все життя бездітною, жінка позбавляється допомоги і турботи в старості? Їй нема кому навіть подати склянку води! Всі праці та заощадження дістаються племінникам, а не рідним дітям. Розбиті родини, покалічені долі, непокірні діти - все це наслідки абортів.
Звичайне виправдання жінок-убивць в тому, що вони не хочуть плодити злидні. Дуже дивний вибір! Краще бути вбивцею рідного дитяти, чим поділитися з ним життям, пожертвувавши своїм комфортом? Чомусь цим жінкам не приходить в голову вбивати волоцюх та безхатченків, яких так багато у наш час. Напевно, їм більше шкода їх, ніж своїх ненароджених дітей.

Кардинал Вишинський звертався (під час Другої світової війни,- прим. редактора) до своїх співвітчизників: «Ми - могильники, бо дозволили знову запрацювати в нашій країні крематорію. Сьогодні в одній з лікарень Польщі існує піч, де спалюються тіла дітей, що ще не встигли народитися. Давайте припинимо говорити про тисячі загиблих від рук ворогів, бо число убієнних нами останнім часом перевищує в багато разів число жертв концтаборів».

Чому люди, які від усього серця мріють мати свою сім’ю, дітей, часто бувають нездатні побудувати стосунки? Чому, знайшовши свою «половинку», не витримують перших випробувань і розходяться? Які помилки ми найчастіше робимо, намагаючись «побудувати свою любов»?

Про це розповідає педагог-психолог вищої категорії Тетяна Воробйова

Помилка перша: прив’язаність до батьківського дому