Сьогоднi свята Церква вшановує пам'ять святих отцiв Першого Нiкейського Вселенського Собору (325 р.), що затвердив правдиве вчення про Божество Сина Божого, або про єдиноiстотнiсть Сина Божого з Богом Отцем. Собор свв. отцiв осудив єресь Арiя i його прихильникiв, якi неправдиво вчили про нашого Христа Спасителя - Господа Iсуса Христа. Вони говорили, що Син Божий не єдиного єства з Богом Отцем, i тому Вiн нiбито не є Iстинним Богом. За їх вченням, Бог Отець створив Сина Божого, як Вiн створив увесь свiт. Вони богохульники, тому що хотiли пiдрiзати пiд корiнь християнську вiру. Якщо припустити, що наш Спаситель не Єдиноiстотний Син Божий i не є Iстинний Бог, то наше спасiння вiд грiха i смертi залишилось би лише мрiєю. Всi ми перебували б у грiхах, без очищення i освячення. Ми не мали б нiякої надiї на воскресiння з мертвих i на вiчне життя. Святi отцi довели все безглуздя цього єретичного вчення. I дiйсно, нiхто, крiм Єдиноiстотного Сина Божого, не мiг оновити людську природу i очистити її вiд безмежних грiхiв. Єретики намагалися через своє неправдиве вчення вiдiбрати у людей їхню надiю на очищення вiд грiхiв, освячення i вiчне блаженне життя, заради чого прийшов у свiт Син Божий, воплотився i став Чоловiком.

Бог, як Всюдисущий i Вседержитель, знаходиться при кожнiй людинi - при добрiй i злiй. "Вiн сонцем Своїм осяває злих i добрих i посилає дощ на праведних i на неправедних" (Мф. 5, 45). Бог утримує життя всiх: добрих i злих, праведних i грiшних, "бо ми Ним живемо, i рухаємось, i iснуємо" (Дiян. 17, 28). Однак Своєю особливою благодаттю, тобто благодаттю, яка спасає, допомагає i заступає, Бог знаходиться не з кожною людиною, а тiльки з тiєю, яка завжди i всюди вiдчуває Його присутнiсть. Про це каже пророк Давид: "Така людина в присутностi Бога каже чесно, робить корисне i думає як перед очима Божими. Свого часу пророки Iлля та Єлисей часто повторювали слова: "Живий Господь Бог Iзраїлiв, перед Яким я стою" (1 Цар. 17, 1).

Одного разу, коли Iсус Христос проходив через Самарiю, мiсцевi люди не прийняли Його. Тодi ученики Його, Якiв та Iоан, обуренi цим вчинком самарян, сказали: "Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зiйшов з неба i спалив їх, як i Iлля вчинив?" Але Вiн, обернувшись до них, заборонив їм i сказав: "Не знаєте, якого ви духу; бо Син Людський прийшов не губити душi людськi, а спасати" (Лк.9,54-56).

"Ось, ти одужав; не грiши бiльше, щоб з тобою не трапилося чого гiршого" (Iн. 5,14). Так сказав Христос Спаситель розслабленому. Це свiдчить про те, що тяжка хвороба, яка скувала його на 38 рокiв, була покаранням Божим за якiсь грiхи. В чому полягали його грiхи, Євангелiє не говорить i тим дає зрозумiти, що подiбна бiда може прийти до людини за будь-якi грiхи. Грiх - це отрута, яка дiє в нашому тiлi руйнiвно, - iнодi повiльно, iнодi з дивовижною швидкiстю, але завжди руйнiвно. Про це свiдчать i Святе Письмо, й iсторiя, i щоденний досвiд кожної людини. Пророк Давид говорить: "Багато хвороб у грiшника" (Пс. 31,10). А в iншому псалмi так: "Нема спокою в костях моїх вiд лиця грiхiв моїх" (Пс. 37,4). Вiд грiха походять усi нашi нещастя.

У той час, коли тiло Iсуса Христа спочивало у гробi, Своєю душею Вiн сходив до пекла - як Бог i Переможець смертi. З пекла Христос звiльнив усiх, хто мучився там у чеканнi Спасителя. У пеклi були ув'язненi всi, хто помер, - вiд першої людини, Адама, до останньої перед зiшестям туди Спасителя. Врата раю були зачиненi для всiх, поки не здiйснилося спокутування людського роду, поки Спаситель не постраждав, не помер на хрестi й не воскрес з мертвих.

Святий апостол Павло в одному із своїх послань говорить: якщо не воскрес Христос, то ми найнещасніші із усіх людей… І справді, якщо не воскрес Христос, то вся наша віра, усе, що ми називаємо нашим духовним досвідом, побудоване на обмані чи на ілюзії. І Христос воістину воскрес! Про це ми знаємо з власного досвіду; не тільки десятки, не тільки тисячі, а мільйони людей досвідом в своєму житті відчули живу присутність і дотик Самого Христа. І ми віруємо також і в Його тілесне, плоттю воскресіння, про яке свідчать апостоли, говорячи, що оповідають про те, що вони своїми очами бачили, своїми вухами чули, своїми руками доторкалися (1 Ів. 1:1). І дійсно, жінки-мироносиці прийшли до гробу і побачили, що камінь був відвалений від гробу, і ангел призвав їх увійти і засвідчити, що в гробі порожньо; за ними Петро і Іоан прийшли і також знайшли порожній гріб і пелени, якими був обвитий Христос, що лежали спустошені, пусті, позаяк тіла Христового там вже не
було.

Після обрання апостолів Ісус Христос зійшов з ними з вершини гори і став на рівному місці. Тут чекали на Нього численні ученики Його і безліч народу, що зібрався звідусіль з єврейської землі та із сусідніх з нею місць. Вони прийшли послухати Його й отримати зцілення від своїх хвороб. Усі жадали доторкнутися до Спасителя, тому що від Нього виходила сила, яка зціляла всіх.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Минули дні самовипробування, минули тижні, протягом яких ми споглядали на Божі шляхи і на Божі справи. Тепер вступаємо в дні, коли ми віч-на-віч опиняємося в самих подіях Страстей Господніх. Це вже не спогад; це вже наша особиста присутність і участь в тому, що відбувається. Чи будемо ми вдома, на роботі чи в храмі – день за днем ми повинні стежити за тим, що відбувається в ці дні, стежити за цим не ніби ззовні, а вмішатися в ту юрбу людей, що оточувала Спасителя Христа в дні Його страстей. Ввійти в це середовище і постійно ставити перед собою запитання: хто я у вуцьому середовищі

Сьогоднi ми святкуємо урочистий вхiд Господа нашого Iсуса Христа в Єрусалим. Не раз i ранiше Христос приходив до Єрусалима, не раз навколо Нього збиралися маси людей, що приходили слухати Його повчання та зцiлятися вiд своїх недуг, але такої урочистостi пiд час попереднiх завiтань Христа до Єрусалима не було.
Чому цей вхiд був урочистим i чим вiн вiдрiзняється вiд урочистих входiв царiв i великих полководцiв сивої давнини? Коли порiвняємо вхiд в Єрусалим Христа з входом царiв i римських полководцiв пiсля їхнiх перемог, то побачимо безмежну рiзницю.

Земне життя - це постiйна боротьба добра i зла. Iсторiя людства супроводжується вiйнами. Звичайна земна радiсть сусiдствує зi скорботами i хворобами. Праведники i грiшники живуть поруч. Ми спостерiгаємо в нашому життi, що часто грiшники благоденствують, а праведники страждають. Нерiдко ми бачимо, як зло перемагає, а добро терпить поразку. Люди за добро платять злом. Скiльки людей навколо нас страждає вiд несправедливостi й жорстокостi. I взагалi, людина не має спокою в життi. Як сказав великий росiйський письменник Достоєвський, знавець людської душi, наше серце - це поле, де йде постiйна боротьба добра i зла. I найбiльшим злочином є смерть.

Господь наш Iсус Христос повчає нас сьогоднi притчею про митаря i фарисея. Два чоловiки, говорить Вiн, прийшли до храму помолитися. Один з них був фарисей - гордий єврейський законник, а другий був митар - людина, яку всi вважали грiшною. Фарисей став спереду i так молився: "Дякую Тобi, Господи, що я не такий, як iншi люди - грабiжники, неправеднi, розпусники, або як цей митар; я двiчi на тиждень пощу, вiддаю на храм десяту частину з усього, що надбаю". А митар стояв ззаду, не смiв навiть очi звести до неба, а тiльки бив себе в груди i казав: "Боже, будь милостивий до мене, грiшного". Господь закiнчив притчу словами: "Кажу вам, що цей (тобто митар) пiшов до дому свого виправданий бiльше, нiж той (тобто фарисей): бо всякий, хто пiдноситься, принижений буде, а хто принижує себе, пiднесеться" (Лк. 18, 10-14).

Перед стражданнями у прощальнiй бесiдi з апостолами Iсус Христос сказав, що Вiн є виноградна лоза, а вони вiття. Якщо вiття не буде з'єднане з лозою, то воно не принесе нiякого плоду. Бiльше того, Спаситель сказав, що вiття може засохнути i вiдпасти або бути вiдсiченим вiд виноградної лози. I, зробивши з цього висновок, Господь сказав: "Без Мене не можете робити нiчого" (Див.: Iн. 15, 1-6). Отже для того, щоб чинити добро i мати життя, треба знаходитися на винограднiй лозi, тобто бути з'єднаним з Христом.