Згідно Передання, коли Марія служила при храмі, їй та кільком іншим дівам доручили прясти тканину для завіс храму, і саме Їй випав жереп прясти нову завісу до Святая Святих - пурпурного і червоного кольору.

Коли Вона відправилась до колодязя принести води, то там почула голос: "Радуйся, благодатна! Господь з Тобою! Благословенна ти між жінками!". Злякавшись, Марія повернулась додому і сіля за прялку. Тоді перед Нею постав сам Гавриїл і промовив: "Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога і зачнеш на славу Його".

Також, за переказами, Ангел Господній явився Марії в момент, коли Вона читала книгу пророка Ісії "Ось Діва в лоні зачне і породить Сина". Таким чином, є три етапи Благовіщення. Перше з яких називають "Передблаговіщення". Друге - біля колодязя - вторує старозавітньому сюжету, в якому Ревека напоїла Елеазара, слугу її майбутнього чоловіка - Ісака. Третій вторує сюжету переписування книги Ісаї Захарією і приходу до нього ангела. До слова, в деяких акафісних іконах можна бачити всі три сюжети на окремих клеймах.

В'їзд в Єрусалим в українському іконописі - вкрай цікавий сюжет. Так класична візантійська композиція збагачена багатьма індивідуальними рисами, що дають змогу побачити частинку життя певного регіону.

Перш за все, увагу привертає архітектура - попри певну стилізацію, практично завжди (до 19 ст.) можна бачити вигляд міста, в якому працював художник, або для якого малювалась ця ікона. Яскравий приклад - вигляд Львова 17 ст, на образі з храму св. Параскеви у Львові. Бачимо як ратушу, так і оборонні споруди та знамениті львівські дзвіниці. Також, цікавим є схожа архітектура на двох представлених іконах 17 ст. Очевидним є авторство різних людей і з певним проміжком часу, але окремі архітектурні елементи мало не ідентичні, а значить - малювалось одне місто.

Великий інтерес викликають жителі міста. Діти, жінки, багатії та простий люд зображені такими, якими вони були в епоху художника, даруючи нам повне уявлення про їх моду, та в певній мірі, про етнічну приналежність, бо ясна річ, малювались не давні євреї, а сучасники художника. На чолі містян майже завжди бачимо сивобородого можновладця у розкішних шатах.

1. Коли я, подавлений недугою, відчуваю наближенням кончини мого земного буття: Господи, помилуй мене.

2. Коли бідне моє серце при останньому своєму поштовху буде знемагати і томитися смертними муками: Господи, помилуй мене.

3. Коли мої очі в останній раз оросяться сльозами при думці, що на протязі свого життя я ображав Тебе, Боже, гріхами моїми: Господи, помилуй мене.

4. Коли часте биття серця стане прискорювати вихід моєї душі: Господи, помилуй мене.

Воскресіння Лазаря описано в Євангеліях від Луки та Івана (XI. 1-45). Ось момент самого воскресіння із Євангелія від Івана XI 39-44: "Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі... Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш? І зняли тоді каменя. А Ісус звів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. І, промовивши це, Він голосно промовив: Лазарю! Ви­йди геть. І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою... Ісус каже до них: Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив."

Преподобна Марія Єгипетська народилась V cт. в Єгипті. В дванадцять років покинула батьків і відправилась в Олександрію, де стала блудницею. Одного разу, коли крізь місто йшли паломники до Святої Землі, вона приєдналась до їх мандрів, але не для покаяння, а щоб мати нових клієнтів. З паломниками вона дійшла до Єрусалиму і вирішила зайти в храм Гробу Господнього. Та невідома сила не пускала її всередину. Усвідомивши свою гріховність, вона вклякла перед іконою Богородиці, що знаходилась в притворі храму. Після молитви, блудниця змогла зайти і вклонитись Животворячому Хресту. Повернувшись до образу Пречистої Діви, в молитві вона почула голос: "Якщо підеш за Йордан, то отримаєш блаженний спокій".

Так почалось її нове життя: перетнувши ріку і поселившись в пустелі, в повній самотності і покаянних молитвах вона провела 47 років. Перші з них її мучили спогади і спокуси недавнього життя.

Першим її навідав ієромонах Зосіма. За уставом, на час Великого посту, чернець пішов із Йорданського монастиря в пустелю для посту і молитви. Там він зустрів пустельницю, з якою поділився половиною свого гіматія, бо весь її одяг уже давно зітлів. Під час молитви Зосіма побачив: вона припіднялась над землею висотою в лікоть, цитуючи тексти Біблії.

З благословення Святійшого Патріарха Київського і Всієї Руси-України Філарета у світ вийшла нова книжка для дітей – «На Великдень».
Великодня пора — це час, коли трапляються маленькі та великі дива. Час, коли полохливий враз стає сміливим, бурлака нарешті знаходить дім, а камінь оживає!
“На Великдень” — це збірник світлих і теплих історій від сучасних українських письменників про найрадісніше свято всіх християн. Книжка допоможе дітям глибше і повніше зрозуміти сенс Христового Воскресіння.
Видання розраховане на родинне читання, однак стане в пригоді вчителям на уроках української літератури, християнської етики та в недільних школах.
Оформила книжку чудова дитяча ілюстраторка Світлана Балух.
Нагадуємо, що збірник «На Великдень» публікується з ініціативи Київського молодіжного православного братства святих князів-страстотерпців Бориса та Гліба.
На Великдень: вірші, казки, оповідання. [Для молодшого та середнього шкільного віку]/ Упор. Ю. Березенко, худож. С. Балух. — К., 2013.
Замовляти «На Великдень» та інші книжки видавництва можна за телефоном (098) 435-53-10, (095) 010-35-46 (Богдан) або на електронну скриньку agape.kyiv@gmail.com
У Львові книгу можна придбати за тел.: 09 7777 40 85 (Юрій)

Оскільки деякі засуджують нас за те, що поклоняємося і віддаємо шанування зображенню Спасителя і Владичиці нашої, а також і інших святих і угодників Христових, то нехай почують вони, що Бог на початку сотворив людину «за образом Своїм» (Бут. 1: 26). Звідси, хіба не ради того ми, які сотворені за образом Божим, кланяємось один одному? Бо, як говорить богонатхненний і багатообізнаний у божественних речах Василій, шана, яку віддаємо образу, переходить на першообраз. Першообраз є той, хто зображується, з чого робиться знімок. Ради чого Мойсеїв народ звідусюди поклонявся скинії, яка мала і вигляд небесного, навіть більше всього творіння? Справді, Бог говорить Мойсею: «Дивись і сотвори все за образом, показаним тобі на горі» (Вих. 33:10). А також херувими, осіняючи очистилище, хіба не були ділом людських рук? А відомий храм у Єрусалимі? Хіба ж не рукотворний він і хіба не збудований людським мистецтвом?

Суботою названий сьомий день, дослівно «субота» означає «спокій». Бо у цей день спочив Бог «від усіх діл Своїх, які чинив» (Бут. 2: 2), як говорить божественне Писання. Тому число днів, дійшовши до семи, знову повертається назад і починається знову з першого дня. Це число шанувалося в юдеїв, оскільки Бог повелів шанувати його, і (повелів) не випадково, але — з дуже тяжкими покараннями за порушення; повелів це не просто, але з деяких причин, що таємничо пізнаються духовними і просвіченими (проникливими. — Ред.) (мужами).

Покаяння - це відновлення Хрещення. Покаяння - це очищення совісти. Покаяння - це завіт з Богом про поправу життя. Покаяння - це примирення з Господом, звершення благих діл на противагу колишнім гріхам. Покаяння - це самоосудження; журба про себе, вільна від зовнішніх турбот. Покаяння - це донька надії та смерть відчаю.

Впавши у рів беззаконня, ми не можемо вибратися з нього без спасительної мотузки смиренномудрости.

Одна річ - сокрушена смиренномудрість каянника, інша - докори совісти того, хто ще впадає у гріх свій, ще інша - блаженне багатство смиренномудрости в досконалих - через діяння Боже. Знаком смирення є також досконале терпіння зневаги. - Колишня звичка часто тиранить тих, що плачуть за нею. І не дивуйся з цього. Чому і як трапляються падіння - незбагненне для людини; деколи це стається через недбальство душі, іноді -з допусту Божого, а інколи - через відвернення Боже. Хтось, утім, говорив мені, що з падінь, які стаються з допусту Божого, ми сподобляємося швидко підвестися, тому що Господь не дозволяє довго утримувати нас демонові журби.

Належить шанувати святих як друзів Христових, як дітей і спадкоємців Божих, як говорить євангелист Іоан Богослов: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1: 12). Тому вони вже не раби, але сини. «А якщо сини, то і спадкоємці: спадкоємці Божі, співспадкоємці Христу» (Рим. 8: 17). І Господь у святих Євангеліях говорить апостолам: «Ви друзі Мої. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його» (Ін. 15:14 – 15). Якщо Творець всіх і Господь називається Царем царюючих. Господом володарюючих і Богом богів (Одкр. 19: 16; Пс. 49: 1), то, без сумніву, і святі є богами, володарями і царями. Їхній Бог є і називається Богом, Господом і Царем. «Я є, — говорить Він Мойсею, — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6). І самого Мойсея Бог поставив богом над фараоном. Я називаю їх богами, царями і володарями не за єством, але тому, що вони царювали і володарювали над пристрастями і зберегли непошкодженим образ Божий, за яким і були сотворені (бо царем називається і образ царя), а також і тому, що вони за власним волевиявленням з’єдналися з Богом, прийняли Його в оселю (свого) серця і, причастившись Його, стали за благодаттю тим, чим Сам Він є за єством. Тому як не шанувати тих, які отримали найменування слуг, друзів і синів Божих? Бо честь, що віддається усердним зі співробітників, вказує на прихильність до спільного Владики.