Єдина причина існування Всесвіту - всемогутній Бог, і тільки через Його одкровення можна дізнатися, як Він все створив.
Найважливіше, що ми дізнаємося з Одкровення є те, що Всесвіт існував не завжди. Всесвіт має початок. Бог створив світ видимий і невидимий, і Він створив його "з нічого". Книга Буття починається зі слів: "На початку створив Бог небо і землю" (Бут. 1,1). Ці слова означають те, що Бог створив і час. Навіть час має початок. Наше обмежена рамками часу свідомість не в змозі уявити собі що-небудь з існуючого "до" початку часу, хоча це необхідний компонент уявлень про всемогутнього Бога. Перед нами стоїть проблема онтологічної незбагненності світу, яка зумовлена незбагненністю сутності Творця, бо Бог сам є буття.

Вчення про реінкарнацію було широко поширене в минулому, продовжує розвиватися і зараз. Згідно з цим вченням, коли хтось помирає, його душа переходить в інше тіло, де починає нове життя.
У різних релігіях реінкарнація розуміється неоднаково. Найбільш відоме буддійське тлумачення, згідно з яким кінцева мета душі - вирватися з вічного циклу безперервних перевтілень, щоб у результаті досягти Нірвани - стану ... небуття!
В одних релігіях вважається, що душа може переселитися тільки в людське тіло, в інших перевтілення можуть відбуватися між розумними істотами (люди-ангели-боги), а треті уявляють, що в цей круговорот можливо включити також ще тварин, рослини і навіть мінерали!

Багато суперечливих відчуттів пов'язано зі словом смерть. Дотепер на цій темі було табу в секулярному суспільстві, найчастіше людина виявляється безпорадною і переляканою, коли стикається зі смертю близьких або дізнається про свою близьку кончину. Але якщо ми повернемо свій погляд на оточуючу нас дійсність, то побачимо, що це неминуче "зло" повною мірою усвідомлюється тільки людиною, це наша фатальна особливість, що виділяє людину з царства тварин - знати про кінцівку свого життя і розуміти, що це неминучий кінець кожного. Що ж приносить в наше життя це знання і для чого воно дане людині?

Для того, щоб викласти усю глибину і багатогранність християнського вчення про любов, показати властивості новозавітної любові, плоди, якими вона рясно нагороджує тих, хто в ній вдосконалюється, недостатньо одних лише теоретичних, відірваних від життя міркувань. Свята Христова Церква має цілий сонм духоносних мужів, життя яких може служити прикладом того, як істинна духовна любов перероджує усю природу людини і приводить до єднання з Богом. І першими серед них, безперечно, є улюблений ученик Христовий, св. ап. і єв. Іоан Богослов, справедливо названий апостолом любові. Нерідко св. Іоана зображають у вигляді смиренного і покірного юнака неземної краси, з ніжними рисами, з печаттю повного спокою на чолі. Без сумніву, що така уява про апостола Іоана грунтується на одній з особливостей його вчення, - вчення про любов. Любов'ю сповнені усі його писання, любов золотою ниткою проходить через все його життя.

Сучасний світ не просто вимагає, але й надає широкі можливості для професійного зростання людей, розбудови їх кар'єри, проте, в ньому є ціла низка вад, зокрема, низький рівень духовності зверху до низу - від перших осіб до простих громадян. В науковій літературі останнім часом закріпилося розуміння кар'єри, як просування творчої особистості по щаблях виробничої, майнової, політичної, адміністративної та іншої ієрархії, розгляд її лише як реалізатора завдань, які виконуються індивідом протягом його трудового творчого життя. Проте, немає усвідомлення того, що все це з ласки Божої. Для усвідомлення всього цього потрібно, щоб творча особистість усвідомлювала потребу бути духовною в широкому розумінні цього слова.

Становлення України, як незалежної держави, її науково-технічний розвиток, освіта, культура, політика потребують діяльності людини з високим рівнем духовності, інтелектуальності та творчого потенціалу.
Сьогодні перед суспільством постає завдання: переорієнтувати мислення на формування в молоді, студентів бажання та вміння самостійно оволодівати знаннями з різних джерел інформації, застосовувати набуті знання у практичному житті, виробити вміння критично мислити і виховати творчу високодуховну особистість. Тому, що тільки високодуховна особистість може реалізувати себе.
Поняття «духовність» трактується неоднозначно. Частина вчених пов'язують її з рівнем інтелектуальності особистості, інші -розуміють духовність як активне споживання духовних цінностей, а також їхнє виробництво. А дехто духовність ототожнює з моральністю.

Прагнення до свободи є одним із найголовніших мотивів сучасної людини. Свобода - найпопулярніше поняття нашого часу. Одні хочуть звільнитись від тоталітарного режиму, від партійної ідеології, від колоніального імперіалізму, інші - від фарисейства, моралізму та матеріалізму, від тиску соціального конформізму тощо. Нажаль, головною небезпекою цих прагнень є те, що таке звільнення більшість людей сприймає у негативному сенсі - як ліквідацію тієї чи іншої перешкоди до свободи, як боротьбу з чимось, а не за щось. Відомо, що своїм негативним змістом поняття «звільнення» не може бути вичерпане. Недостатньо лише того, щоб щось прибрати або ліквідувати аби настала свобода.Важливим є з'ясувати позитивне значення поняття «звільнення» або «свободи».

Православна радикальна ортодоксія розглядає суспільне різноманіття як дар Божий. Адже Бог створив світ не лише як єдиний, але і як різноманітний. Особливим даром є унікальність кожної людської особистості. За Д. Б. Хартом, Бог творить світ як величну музику, в якій кожна людина – це особливий мотив. Цей мотив має власну цінність в очах Божих та повинен цінуватися іншими – як неповторна краса, яка є приводом для любові. Унікальний мотив кожної особистості розвивається Богом як автором кожної екзистенціальної історії. Розвивається також і самою особистістю, яка творить своє життя як варіації на задану Богом прекрасну мелодію. Життя християнської нації чи помісної церкви – це окрема мелодія, симфонічна та велична. Очевидно, що унікальність як особистості, так і спільнот повинна зберігатися і розвиватися. Бог творить як єдності, так і розрізнення. Бог не творить і не бажає злиття в безлику нерозрізнену масу. Так само Бог не творить і не бажає нескінченних розділень, що породжуються гріхом.

Пришестя Сина Божого на землю в тілі людському Господь Бог передбачив перше, ніж почав будь-що творити. Люди Старого Завіту, відчуваючи тягар земного життя, з великою надією чекали пришестя на землю Божественного Месії, Спасителя світу. Перебуваючи «у темряві і тіні смертній», вони духовно втішалися вірою в грядущого Визволителя. Господь показав цю віру людей устами пророків, через яких Святий Дух сповіщав про втілення Сина Божого для спасіння людей і наближення їх до Бога, примирення з Ним.

Митрополит Димитрій застеріг від необдуманої і неаргументованої суперечки між еволюційними поглядами радянсько-атеїстичної ідеології та богословським вченням. “Така суперечка є беззмістовною,- сказав Владика,- бо справжня наука і релігія ніколи не сперечаються, а співпрацюють одна з одною. Можливо, Бог через вибраних мужів-вчених відкриває нам Свої вселенські закони“.

Міністр науки і досліджень Австрії Карлхайнц Техтерле підкреслив науковий характер богослов'я: воно ґрунтується на науковій інтерпретації текстів і користується тими ж методами роботи з текстом, що й філологія.
«Богослов'я є невід'ємною частиною академічної освіти», - заявив міністр.
На думку Техтерле, людина є «релігійною істотою» і, отже, шукає відповіді на життєво важливі питання, користуючись знаннями, які їй може надати богослов'я. «Тому немає ніяких сумнівів, що ця наука була і продовжує залишатися дуже важливою університетською дисципліною», - підкреслив міністр науки та досліджень.

5. І воскрес на третій день, як було написано.