Тема покликання – захоплююча і актуальна для кожної людини. Рівно настільки, наскільки вона виділяє себе з маси і наважується йти своєю дорогою, наскільки голос її серця і совісті переважає над думкою моди і більшості. Дивно, але ця тема вважається ризикованою і навіть небезпечною серед порядних і респектабельних людей, які дорожать своїм положенням і не готові чути про мужність і подвиг, про жертву і боротьбу.
Не хочуть чути про покликання і молоді люди, що загрузнули в споживанні, задоволені речами і комфортом, такі, що женуться за новими задоволеннями і капризною модою.
Але все таки кому як не молоді властивий пошук, незадоволеність думкою більшості, готовність відправитися в дальні країни і зважитися на великі подвиги? Такі шановані молоддю автори як Річард Бах і Пауло Коельо говорять про шлях, про таємницю долі, про покликання, про особу. Християни ж вважають за краще мовчати, боячись, аби що не вийшло з пробудження особи і її свободи.
Разом з тим хочу прямо сказати: у нас немає іншого шляху до Бога окрім як через свободу і вільне рішення. Блудному синові довелося піти від батька, щоб в свободі зрозуміти істину і повернутися. Поза свободою можна залишатися вірним сином, але так і не знайти радість прийняття і прощення. Можна бути релігійним, але не знати віри і близькості з Богом. Навчитися користуватися свободою для доброго, знайти в собі сили подивитися правді в очі і визнати свою зіпсованість і нездатність змінитися до кращого, сформувати свою особу за образом і подобою Божому – можна лише через особистий досвід віри, а не виконання традицій.
Покликання від Бога – це заклик слідувати за Ним, служити Йому, беручи участь в Його Плані, і через все це розкрити таємницю своєї особи і долі, знайти вищий сенс і мету життя.
Христос зустрічає майбутніх апостолів на березі озера і закликає слідувати за Собою. У гущавині буденного життя, в суєті і шумі він розгледів відкрите серце особистості. Ніхто не бачив в звичайних рибаках великих служителів, лише Бог знав їх серце і бажання послужити Йому.
Знаючи мене, багато людей приречено махали рукою – це не про нього. Але Бог побачив в бідній і слабкій людині іскру, і з цієї іскри зайнялося полум'я. Хто б ти не був, де б ти не був, Христос бачить в тобі унікальну особу і приготував для тебе особливе місце в Своєму Плані.
Коли ми залишаємо своє порожнє життя, нікчемне як розбите корито, і довіряємо собі Богові, Він змінює її. Тільки Він може позбавити нас від наших етичних пороків, недоліків характеру, шкідливих звичок. Тільки Він може зробити з рибалки апостола.
Проте бажання слідувати за Богом, виконати Його покликання, може потухнути, як свічка на вітрі, потьмяніти як саме високопробне золото, розбитися як човен любові об труднощі побуту. Життя в обезбоженому світі диктує свої закони і нівелює особу.
Думаю, кожний з нас в дитинстві мріяв зробити щось хороше для всіх, здивувати весь світ добрим подвигом. Дітям властиві жалість, співчуття до всіх, наївна віра в добро. Але так вже буває, що наші добрі і світлі дитячі мрії непомітно огрублюються і перетворюються на дріб'язкові, меркантильні плани. Залишитися собою впродовж всього життя – важке завдання, неможлива можливість.
Згадайте себе – де і коли ви зрадили своєму покликанню, втратили образ Божий і стали не просто людиною – стали порожньою і навіть поганою людиною. Адже людина людяна лише в міру наближення до Бога. Це Бог людяний, і ми повертаємося до себе, повертаючись до Нього.
Гріхопадіння – роз'єднаність з Богом. Це не тільки подія в історії світу. Це реальна подія нашого життя, коли ми загубили зв'язок з Богом і опинилися в полоні своїх гріховних бажань і порочного егоїзму. Повернення до Бога і проходження за Ним знов наповнюють наше життя сенсом, відновлюють гідність і внутрішню цілісність, коли бажання не розривають тебе на частини, але вся особа підпорядкована вищому покликанню.
Сумніви, блукання, хвилини слабкості, властиві і християнам. Рішуче послідувавши за Христом, в дорозі люди втомлюються, бояться, падають. Антоній Сурожський говорив у зв'язку з цим, що в подібних кризових ситуаціях християнин повинен знов відправитися в Галілею – до місця своєї першої зустрічі з Богом. Теплим християнам необхідне повернення в Галілею – до початкового пробудженого стану першої зустрічі з Богом. Пригадай, звідки ти спав, повернися і покайся. Твори колишні справи. Поверни втрачене перше кохання.
Досвід, якого ми набуваємо в проходженні за Христом, в служінні, в духовному становленні, нескінченно цінний – зі всіма плюсами і мінусами, досягненнями і невдачами. Свобода, в якій ми зробили вибір і відповіли на Божий заклик, повинна пройти певну школу. У свободі ми винні вирости і стати зрілими.
Відправившись в шлях, вже не можна сховатися за спини людей, авторитети і традиції. Звичайно, учні могли у будь-який момент повернутися до своїх човнів і в свої синагоги, але з Христом навіть найважче і відповідальніше життя було єдино виправданим, з сенсом і надлишком.
Зустрічаючи труднощі на шляху, завжди будуть сумніви, спокуса повернутися і жити «як всі», але Боже покликання не тільки праця, жертва і випробування. Покликання це також особлива радість – відчувати себе частиною Божого плану, брати участь в нім і підпорядкувати все в своєму житті цієї великої мети.
Я добре пам'ятаю, як прозвучав Божий заклик в моєму серці. Це було в 1988 р. в лісі біля багаття. Я дивився на зоряне небо і чув, як весь всесвіт відгукується в мені, відчував, що вся історія світу пов'язана з моєю долею, тому що я покликаний Богом і став учасником Його Плану. У житті було багато важких моментів, коли я виявлявся невірним своєму покликанню, коли повертався до «звичайного» життя, кинутих сіток і переверненого човна. Але там, на місці, де я колись зустрів Христа, я несподівано знаходив розкладене багаття, приготовану їжу і фігуру Вчителя, що терпляче чекає.
Він навчив мене приймати все, що було, без гніву, позбавив від провини, від внутрішніх суперечностей. Я став розуміти, що все було – від пошуків і покликання до коливань і зрад – було етапами дорослішання моєї віри, школою свободи, підготовкою до служіння.
Причому на зміну відчайдушній свободі молодого бунтаря не прийшло релігійне рабство і приниження особи. Навпаки, в спілкуванні з Богом чоловік дізнається себе, розкриває весь свій творчий потенціал. Покликана і перетворена благодаттю Божою особа знаходить справжню свободу – від гріха для сумісного з Богом служіння миру, сумісної творчості, творення нового світу і нової людини.
Я вірю і затверджую це як свій головний message молодому поколінню: свобода, особа, творчість можливі тільки в Бозі. Він приготував для кожної людини свій шлях, своє покликання, своє творче завдання. Кожен нескінченно цінний в Його очах. Саме тому не варто марнувати свої молоді сили і здібності на швидкоплинні задоволення, руйнувати своє здоров'я і позбавляти себе майбутнього. Людина стає особою, відповідаючи на заклик Божий. Вірністю цьому покликанню в проходженні за Христом і служінні Йому дозволяє все своє життя залишатися молодим і свіжим, сильним і щасливим, вільним і творчим; перетворити долю звичайної людини на живе диво.
Джерело: Михайло Черенков, Православний Херсон
Не хочуть чути про покликання і молоді люди, що загрузнули в споживанні, задоволені речами і комфортом, такі, що женуться за новими задоволеннями і капризною модою.
Але все таки кому як не молоді властивий пошук, незадоволеність думкою більшості, готовність відправитися в дальні країни і зважитися на великі подвиги? Такі шановані молоддю автори як Річард Бах і Пауло Коельо говорять про шлях, про таємницю долі, про покликання, про особу. Християни ж вважають за краще мовчати, боячись, аби що не вийшло з пробудження особи і її свободи.
Разом з тим хочу прямо сказати: у нас немає іншого шляху до Бога окрім як через свободу і вільне рішення. Блудному синові довелося піти від батька, щоб в свободі зрозуміти істину і повернутися. Поза свободою можна залишатися вірним сином, але так і не знайти радість прийняття і прощення. Можна бути релігійним, але не знати віри і близькості з Богом. Навчитися користуватися свободою для доброго, знайти в собі сили подивитися правді в очі і визнати свою зіпсованість і нездатність змінитися до кращого, сформувати свою особу за образом і подобою Божому – можна лише через особистий досвід віри, а не виконання традицій.
Покликання від Бога – це заклик слідувати за Ним, служити Йому, беручи участь в Його Плані, і через все це розкрити таємницю своєї особи і долі, знайти вищий сенс і мету життя.
Христос зустрічає майбутніх апостолів на березі озера і закликає слідувати за Собою. У гущавині буденного життя, в суєті і шумі він розгледів відкрите серце особистості. Ніхто не бачив в звичайних рибаках великих служителів, лише Бог знав їх серце і бажання послужити Йому.
Знаючи мене, багато людей приречено махали рукою – це не про нього. Але Бог побачив в бідній і слабкій людині іскру, і з цієї іскри зайнялося полум'я. Хто б ти не був, де б ти не був, Христос бачить в тобі унікальну особу і приготував для тебе особливе місце в Своєму Плані.
Коли ми залишаємо своє порожнє життя, нікчемне як розбите корито, і довіряємо собі Богові, Він змінює її. Тільки Він може позбавити нас від наших етичних пороків, недоліків характеру, шкідливих звичок. Тільки Він може зробити з рибалки апостола.
Проте бажання слідувати за Богом, виконати Його покликання, може потухнути, як свічка на вітрі, потьмяніти як саме високопробне золото, розбитися як човен любові об труднощі побуту. Життя в обезбоженому світі диктує свої закони і нівелює особу.
Думаю, кожний з нас в дитинстві мріяв зробити щось хороше для всіх, здивувати весь світ добрим подвигом. Дітям властиві жалість, співчуття до всіх, наївна віра в добро. Але так вже буває, що наші добрі і світлі дитячі мрії непомітно огрублюються і перетворюються на дріб'язкові, меркантильні плани. Залишитися собою впродовж всього життя – важке завдання, неможлива можливість.
Згадайте себе – де і коли ви зрадили своєму покликанню, втратили образ Божий і стали не просто людиною – стали порожньою і навіть поганою людиною. Адже людина людяна лише в міру наближення до Бога. Це Бог людяний, і ми повертаємося до себе, повертаючись до Нього.
Гріхопадіння – роз'єднаність з Богом. Це не тільки подія в історії світу. Це реальна подія нашого життя, коли ми загубили зв'язок з Богом і опинилися в полоні своїх гріховних бажань і порочного егоїзму. Повернення до Бога і проходження за Ним знов наповнюють наше життя сенсом, відновлюють гідність і внутрішню цілісність, коли бажання не розривають тебе на частини, але вся особа підпорядкована вищому покликанню.
Сумніви, блукання, хвилини слабкості, властиві і християнам. Рішуче послідувавши за Христом, в дорозі люди втомлюються, бояться, падають. Антоній Сурожський говорив у зв'язку з цим, що в подібних кризових ситуаціях християнин повинен знов відправитися в Галілею – до місця своєї першої зустрічі з Богом. Теплим християнам необхідне повернення в Галілею – до початкового пробудженого стану першої зустрічі з Богом. Пригадай, звідки ти спав, повернися і покайся. Твори колишні справи. Поверни втрачене перше кохання.
Досвід, якого ми набуваємо в проходженні за Христом, в служінні, в духовному становленні, нескінченно цінний – зі всіма плюсами і мінусами, досягненнями і невдачами. Свобода, в якій ми зробили вибір і відповіли на Божий заклик, повинна пройти певну школу. У свободі ми винні вирости і стати зрілими.
Відправившись в шлях, вже не можна сховатися за спини людей, авторитети і традиції. Звичайно, учні могли у будь-який момент повернутися до своїх човнів і в свої синагоги, але з Христом навіть найважче і відповідальніше життя було єдино виправданим, з сенсом і надлишком.
Зустрічаючи труднощі на шляху, завжди будуть сумніви, спокуса повернутися і жити «як всі», але Боже покликання не тільки праця, жертва і випробування. Покликання це також особлива радість – відчувати себе частиною Божого плану, брати участь в нім і підпорядкувати все в своєму житті цієї великої мети.
Я добре пам'ятаю, як прозвучав Божий заклик в моєму серці. Це було в 1988 р. в лісі біля багаття. Я дивився на зоряне небо і чув, як весь всесвіт відгукується в мені, відчував, що вся історія світу пов'язана з моєю долею, тому що я покликаний Богом і став учасником Його Плану. У житті було багато важких моментів, коли я виявлявся невірним своєму покликанню, коли повертався до «звичайного» життя, кинутих сіток і переверненого човна. Але там, на місці, де я колись зустрів Христа, я несподівано знаходив розкладене багаття, приготовану їжу і фігуру Вчителя, що терпляче чекає.
Він навчив мене приймати все, що було, без гніву, позбавив від провини, від внутрішніх суперечностей. Я став розуміти, що все було – від пошуків і покликання до коливань і зрад – було етапами дорослішання моєї віри, школою свободи, підготовкою до служіння.
Причому на зміну відчайдушній свободі молодого бунтаря не прийшло релігійне рабство і приниження особи. Навпаки, в спілкуванні з Богом чоловік дізнається себе, розкриває весь свій творчий потенціал. Покликана і перетворена благодаттю Божою особа знаходить справжню свободу – від гріха для сумісного з Богом служіння миру, сумісної творчості, творення нового світу і нової людини.
Я вірю і затверджую це як свій головний message молодому поколінню: свобода, особа, творчість можливі тільки в Бозі. Він приготував для кожної людини свій шлях, своє покликання, своє творче завдання. Кожен нескінченно цінний в Його очах. Саме тому не варто марнувати свої молоді сили і здібності на швидкоплинні задоволення, руйнувати своє здоров'я і позбавляти себе майбутнього. Людина стає особою, відповідаючи на заклик Божий. Вірністю цьому покликанню в проходженні за Христом і служінні Йому дозволяє все своє життя залишатися молодим і свіжим, сильним і щасливим, вільним і творчим; перетворити долю звичайної людини на живе диво.
Джерело: Михайло Черенков, Православний Херсон
