Це дискусійне питання. Закони міняються. Це не Божа заповідь. То церковний закон, прийнятий для добра Церкви. Упродовж перших 400 років не було жодного закону стосовно целібату. Пізніше на Заході деякі єпископи ввели цей закон у своїх єпархіях. Але упродовж 1000 років закон не був універсальним для Західної Церкви. В Православній Церкві закон целібату сьогодні не є обов'язковим.
Духовенство тут поділяється на "чорне" і "біле". Представники першого висвячені у целібаті, тобто не можуть створювати сім'ю чи мати тілесні стосунки з іншої людиною. Вони повністю віддають своє життя Богу, жертвуючи ті блага, що вони могли б отримати, не даючи обітів. Їхнє життя проходить у монастирях (у нашій церкві Київського Патріархату таких монастирів є близько 50), де вони постійно моляться, долають людські пристрасті, працюють, проводячи життя в чистоті, послуху і убогості. "Біле" духовенство має право на сім'ю, але жоден представник одруженого священства не може стати архиєреєм. Ця привілегія залишається за монахами. Людина може одружуватися чи не одружуватися - це залежить від її вибору. Сам Господь казав, що не кожен покликаний до безженного життя, а тільки ті, кому це дано. Свята Церква дозволяє одружене священство, тому немає і браку в священичих кадрах. Щоправда, таким священикам не заважає додаткова платня на утримання сім'ї. Зараз буває, що одружені священики мають ще світські роботи, і в тому немає нічого ані дивного, ані особливо негативного. З іншої сторони зароблені ним кошти йдуть і на саме служіння, що дає більші можливості. Одружений священик має сім'ю, дітей, тож йому легше давати поради прихожанам у сімейних питаннях, чого не скажеш про монахів, яким це важче, оскільки досвіду створення сім'ї вони переважно не мають. Целібат у католиків спричинений хибним вченням про силу Святого Духа. Але в даний момент ми бачимо тенденції до послаблення суворих правил - з'явилася відміна обов'язкового целібату для католицьких дияконів. Криза Римсько-католицької церкви зі зменшенням кількості священиків скоро наштовхне Ватикан на цілковиту відміну целібату. Православна церква вже сотні і сотні років практикує одружене священство і від того не стала неблагодатною чи недієвою. Продовжуються відбуватися і чуда і зцілення, і люди спасаються, знаходять Бога, стають на шлях християнського життя. Для роботи на парафіях одружені священики підходять і діють, і роблять успіхи. А їх діти переважно йдуть стопами батька. Уявіть яке гарне виховання може отримати син священика. І скільки ми знаємо таких видатних людей - Богдан Лепкий, Микола Міхновський, Степан Бандера, Богдан Ігор-Антонич, і багато інших. Тож ідея одружених священнослужителів себе повністю виправдовує і не вносить в духовне життя Церкви будь-яких негативів.
Духовенство тут поділяється на "чорне" і "біле". Представники першого висвячені у целібаті, тобто не можуть створювати сім'ю чи мати тілесні стосунки з іншої людиною. Вони повністю віддають своє життя Богу, жертвуючи ті блага, що вони могли б отримати, не даючи обітів. Їхнє життя проходить у монастирях (у нашій церкві Київського Патріархату таких монастирів є близько 50), де вони постійно моляться, долають людські пристрасті, працюють, проводячи життя в чистоті, послуху і убогості. "Біле" духовенство має право на сім'ю, але жоден представник одруженого священства не може стати архиєреєм. Ця привілегія залишається за монахами. Людина може одружуватися чи не одружуватися - це залежить від її вибору. Сам Господь казав, що не кожен покликаний до безженного життя, а тільки ті, кому це дано. Свята Церква дозволяє одружене священство, тому немає і браку в священичих кадрах. Щоправда, таким священикам не заважає додаткова платня на утримання сім'ї. Зараз буває, що одружені священики мають ще світські роботи, і в тому немає нічого ані дивного, ані особливо негативного. З іншої сторони зароблені ним кошти йдуть і на саме служіння, що дає більші можливості. Одружений священик має сім'ю, дітей, тож йому легше давати поради прихожанам у сімейних питаннях, чого не скажеш про монахів, яким це важче, оскільки досвіду створення сім'ї вони переважно не мають. Целібат у католиків спричинений хибним вченням про силу Святого Духа. Але в даний момент ми бачимо тенденції до послаблення суворих правил - з'явилася відміна обов'язкового целібату для католицьких дияконів. Криза Римсько-католицької церкви зі зменшенням кількості священиків скоро наштовхне Ватикан на цілковиту відміну целібату. Православна церква вже сотні і сотні років практикує одружене священство і від того не стала неблагодатною чи недієвою. Продовжуються відбуватися і чуда і зцілення, і люди спасаються, знаходять Бога, стають на шлях християнського життя. Для роботи на парафіях одружені священики підходять і діють, і роблять успіхи. А їх діти переважно йдуть стопами батька. Уявіть яке гарне виховання може отримати син священика. І скільки ми знаємо таких видатних людей - Богдан Лепкий, Микола Міхновський, Степан Бандера, Богдан Ігор-Антонич, і багато інших. Тож ідея одружених священнослужителів себе повністю виправдовує і не вносить в духовне життя Церкви будь-яких негативів.
