У нашій країні паралельно співіснують начебто два суспільства. Одне купує дуже дорогі машини, а тепер уже особисті літаки й вертольоти. Воно хизується сукнями за 200 тисяч доларів, «найкращими друзями дівчат — діамантами» й іншою мішурою, а інше — освічене й фахове — не може купити для лабораторії, в якій працює, прилади, потрібні реактиви, з’їздити на конференцію. Прикро, що ці розумні люди могли б (якби мали змогу) швидко змінити ситуацію в економіці країни. На жаль!..
У нашому суспільстві так швидко (швидше за СНІД!) поширилася думка, ніби можна не вчитися, не працювати і мати все одразу, що розплата не забарилася. Аналізуючи причини кризи, нам не завадить зрозуміти: менеджер, який керує крихітним (за світовими мірками) банком, не може їздити на «Мерседесі» чи «Лексусі», а інженер, який працює на допотопному мартені, не може дозволити собі купити навіть «Авео». Західні економісти підрахували: людина без сучасної механізації нездатна заробити собі на їжу.
Однак озирніться навколо — країна з граблями та лопатами, із тракторами і комбайнами, що тільки трохи кращі від сохи, та «мерседесів» у Києві більше, аніж у Берліні. Звісно, не завадило б запитати у керівників іноземних банків, котрі позичили нашим «бізнесменам» на купівлю всяких іграшок для дорослих лобурів мільярди доларів: невже вони не знали, що при цьому саджають країну на фінансову голку, з якої вона не злізе протягом десятиріч?
Тепер за всі ці витівки будемо розплачуватися всім миром. Це плата за пасивність, коли дали розвинутися ницим інстинктам, повіривши у вульгарну дурість, що красиво жити не заборониш. А треба було б заборонити! Треба було заборонити купувати в борг дорогі машини, їздити на Сейшели і на Кіпр. Треба було вчасно сказати класичну фразу, звернену до мадам Грицацуєвої: мадам, до чого ці стрибки, жінку прикрашає скромність!
Однак її ніхто не сказав. І мадам грицацуєви в запаморочливих капелюшках, із незбагненними підтяжками на обличчі й на тілі, захлинаючись від телячого захвату, з усіх каналів доводили дуже незабезпеченим, які погано харчуються, людям по інший бік екрана, переваги гламуру...
Якщо ми хочемо вижити і забезпечити майбутнє своїм дітям, не завадило б прищепити українському суспільству передусім неприйняття розкоші. Принаймні на час. Через пристрасть до гламуру і вульгарність тих, хто з грязі в князі, нам доведеться довго й важко працювати, аби просто заробити на життя. Відтепер ми можемо влазити в борги (коли хтось наважиться нам позичити) тільки для того, щоб модернізувати виробництво. І треба пам’ятати: криза мине, а проблеми оновлення залишаться.
Коли німецькі громадяни дякували Бісмарку за те, що він створив Німеччину, канцлер відповів фразою, яку слід засвоїти і нам: Німеччину створив не канцлер, а вчителі. Якщо нам доведеться побачити багату, потужну Україну, її створять не люди, котрі їздять у «Бентлі» і носять вбрання від Валентіно. Україну відродять із попелу ті, хто сьогодні навчає дітей, ночами сидить у лабораторіях, намагається всупереч усьому створити інноваційний бізнес і живе за достатками...
Джерело: ПРАВОСЛАВНИЙ АПОЛОГЕТИЧНИЙ ПОРТАЛ
У нашому суспільстві так швидко (швидше за СНІД!) поширилася думка, ніби можна не вчитися, не працювати і мати все одразу, що розплата не забарилася. Аналізуючи причини кризи, нам не завадить зрозуміти: менеджер, який керує крихітним (за світовими мірками) банком, не може їздити на «Мерседесі» чи «Лексусі», а інженер, який працює на допотопному мартені, не може дозволити собі купити навіть «Авео». Західні економісти підрахували: людина без сучасної механізації нездатна заробити собі на їжу.
Однак озирніться навколо — країна з граблями та лопатами, із тракторами і комбайнами, що тільки трохи кращі від сохи, та «мерседесів» у Києві більше, аніж у Берліні. Звісно, не завадило б запитати у керівників іноземних банків, котрі позичили нашим «бізнесменам» на купівлю всяких іграшок для дорослих лобурів мільярди доларів: невже вони не знали, що при цьому саджають країну на фінансову голку, з якої вона не злізе протягом десятиріч?
Тепер за всі ці витівки будемо розплачуватися всім миром. Це плата за пасивність, коли дали розвинутися ницим інстинктам, повіривши у вульгарну дурість, що красиво жити не заборониш. А треба було б заборонити! Треба було заборонити купувати в борг дорогі машини, їздити на Сейшели і на Кіпр. Треба було вчасно сказати класичну фразу, звернену до мадам Грицацуєвої: мадам, до чого ці стрибки, жінку прикрашає скромність!
Однак її ніхто не сказав. І мадам грицацуєви в запаморочливих капелюшках, із незбагненними підтяжками на обличчі й на тілі, захлинаючись від телячого захвату, з усіх каналів доводили дуже незабезпеченим, які погано харчуються, людям по інший бік екрана, переваги гламуру...
Якщо ми хочемо вижити і забезпечити майбутнє своїм дітям, не завадило б прищепити українському суспільству передусім неприйняття розкоші. Принаймні на час. Через пристрасть до гламуру і вульгарність тих, хто з грязі в князі, нам доведеться довго й важко працювати, аби просто заробити на життя. Відтепер ми можемо влазити в борги (коли хтось наважиться нам позичити) тільки для того, щоб модернізувати виробництво. І треба пам’ятати: криза мине, а проблеми оновлення залишаться.
Коли німецькі громадяни дякували Бісмарку за те, що він створив Німеччину, канцлер відповів фразою, яку слід засвоїти і нам: Німеччину створив не канцлер, а вчителі. Якщо нам доведеться побачити багату, потужну Україну, її створять не люди, котрі їздять у «Бентлі» і носять вбрання від Валентіно. Україну відродять із попелу ті, хто сьогодні навчає дітей, ночами сидить у лабораторіях, намагається всупереч усьому створити інноваційний бізнес і живе за достатками...
Джерело: ПРАВОСЛАВНИЙ АПОЛОГЕТИЧНИЙ ПОРТАЛ
