Розуміння Літургічної обнови

Впродовж останніх десятиліть в православному суспільстві неодноразово піднімалося питання про богослужебну реформу. Нині воно є одним з животрепетних і для Сербської Церкви, оскільки останнім часом в середовищі деяких літургістів, та і в кругах духівництва, все частіше з'являються заклики до зміни існуючого статуту. На засіданні Архієрейського Собору Сербської Православної Церкви основну увагу було сфокусовано на різних богослужбових питаннях, зокрема на існуючій практиці, пов'язаній із здійсненням Божественної літургії.

Після доповідей і дебатів учасники прийшли до висновку, що в деяких єпархіях самовільно сталася механічна реформа Літургії (не читається тропар третього часу, молитви канону євхаристії стали виголошуватися вголос, під час Таїнства Євхаристії з'явилася практика тримати Царські врата відкритими). Собор констатував, що до теперішнього часу в Сербській церкві не дотримуються одноманітності в богослужбовій практиці. У зв'язку з цим в Сербській Православній Церкві була створена спеціальна комісія, на яку було покладено вивчення даного питання. Собор приписав комісії в своїй роботі враховувати практику і досвід всіх Помісних Православних Церков, духовний стан народу і готовність священства до змін і реформ, які були проведені і відбуваються сьогодні. Багато з видатних православних літургістів минулого століття, невдоволені існуючими богослужбовими реаліями, приділяли велику увагу питанням літургійного обновлення. Досить прочитати праці протопресвітера Олександра Шмемана або протопресвітера Іоана Мейендорфа, щоб переконатися, наскільки серйозно розроблялися ними ці питання.

Православне богослужіння у всю багатовікову історію Церкви займало центральне місце в житті православних християн, було і залишатиметься підставою справжнього їх перебування в Тілі Христовому. Воно дає людині реальний доказ Божественного буття, в якому віруючий відчуває світ духовний як реальність, а також відчуває свій внутрішній зв'язок, союз з Богом і залежність від Вседержителя. Як центр церковного життя, Божественна літургія є вищою християнською філософією - Спокутною Жертвою Христа, принесеною за весь світ. Жертва, в якій ми розкриваємо духовний світ і стаємо сопричасниками його глибин. Літургія є відновлення колишнього зв'язку людського духу з Духом Божественним, Абсолютним.

Обрядова сторона, хоча здається менш складною, безпосередньо пов'язана з містичним аспектом, оскільки своє коріння вона зосереджує саме в сакральному. Як тільки суспільне життя християн почало визначатися початком не євхаристії, а, зокрема, початками "цезарепапізму і клерикалізму", в Літургії стали з'являтися елементи, чужі їй по духу. Таким чином літургійне обновлення бачилося не в потребі в літургійній реформі, але в чомусь набагато глибшому - в розрішенні проблеми розриву, який стався "між літургією, богослів'ям і благочестям, розділенні, яке характеризувало період історії Древньої Церкви і яке змінило, - не віру і не стільки літургію - але богослів'я і благочестя".

Багаточисельні реформи папської влади в Середньовіччі привели до занепаду етичного і духовного життя, що зрештою викликало Реформацію і відділення значної частини західних християн від Римської Церкви. Проте і реформатори керувалися тим же самим принципом лібералізму, даючи собі повну свободу при створенні свого богослужіння. Одного дня реформувавши богослужіння, вони не зупинилися на місці, а продовжували його реформувати через всю історію, роблячи це і сьогодні.

Очевидно, реформа повинна полягати в оновленні людської особи, полягати в приготуванні людини істинам Віри, а не в пристосуванні Літургії до потреб людини. Чи може наше суспільство прийняти цю містичну і кристальну достовірність літургійної свідомості, не через відсутність богословських знань, а через свій моральний і душевний стан? І як розум і серце, роз'єднані в результаті гріхопадіння, так і первинне переживання богослужіння, втрачене унаслідок нашого морального падіння, отримало нову форму і виявляється для багатьох невідомим і дуже далеким.

Без сумніву, православна Літургія понині зберігає всю достовірність літургійного Передання Церкви. Якщо вона і піддавалася яким-небудь змінам, то навряд чи вони сприяли втраті місця і положення, які вони повинні займати в житті віруючих людей. Важливо відзначити, що в процесі створення літургійної традиції богослужіння в своєму історичному розвитку не реформувалося в об'єктивному вмісті або чині, а змінювало або поповнювало свою структурну форму і склад.


Українською перекладено за матеріалами сайту Київська Русь


Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства Нев'янучий цвіт"