Ім'я О. І. Белецького (1884–1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератури, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда, про нього іноді згадують у православних колах у зв'язку з Доповідною запискою в ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще в 1960-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Белецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не вченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту, що боролися з релігією, не було жодного справжнього вченого.О. І. Белецький ніколи не приховував своєї релігійності. У 1920-х роках він був церковним старостою в одному з храмів Києва. Довгі роки до самої своєї кончини Олександр Іванович очолював Інститут літератури імені Тараса Шевченка в Києві. За трудову діяльність академік Белецький був нагороджений 5 орденами і багатьма медалями.
Це лише здається, що християнська віра у Воскресіння Христове ґрунтується на «бабусиних казочках». Насправді казочками була безліч псевдонаукових видань по антирелігійній пропаганді, в яких старанно замовчувалися останні досягнення науки, що свідчили на користь реальності факту Воскресіння, а також практикувалися викривлення та фальсифікації фактів (про це докладно писав академік АН СРСР О. Белецький). Навіть Ф. Енгельс наприкінці свого життя, під тиском останніх наукових доказів, визнав, що воскресіння Христа дійсно відбулося. Звернімося до історичних джерел і ми у супроводі істинного науковця, знавця своєї справи О. І. Белецького.
Як відомо, Іосиф Флавій вважається одним з найбільш надійних історичних свідків. Карл Маркс говорив: «Достовірна історія може писатися лише на основі таких документів, як твори Іосифа Флавія та рівноцінні їм». Окрім того, Іосиф Флавій за часів свого життя міг бути в курсі описаних в Євангеліях подій. Причому він не був послідовником Христа, а як так, то від нього не можна чекати перебільшень на користь християн. Ось уривок з його записів: «В цей час виступив Ісус Христос, людина високої мудрості, якщо тільки можливо назвати його людиною, творець чудесних справ; коли за доносом головуючих у нас людей Пилат розіп’яв його на хресті, похитнулися ті, що першими його полюбили. На третій день він з’явився перед ними знову живий».
Гермідій (Гермізій), що займав офіційну посаду біографа правителя Іудеї, написав також і біографію Пилата. Його повідомлення заслуговують на особливу увагу, бо містять багато достовірної інформації по історії Палестини та Риму, через що були покладені в основу історії Іудеї. Гермідій, за висловом одного з істориків, розповідав про все «з безпристрасною точністю фотоапарату», тобто не піддаючись ніяким емоційним впливам. Під час воскресіння Христового він знаходився поблизу, супроводжуючи одного з помічників Пилата. Важливо, що спочатку Гермідій був противником Христа і, як сам він говорив, умовляв дружину Пилата не втримувати чоловіка від смертного вирока Ісусу. До самого розп’яття він вважав Христа неправдомовцем. Тому, з власної ініціативи, вночі він пішов до гроба, щоб пересвідчитись у тому, що Ісус не воскресне. Але вийшло інакше.
«Наблизившись до гроба і знаходячись кроків за сто п’ятдесят від нього, — пише Гермідій, — ми бачили в слабкому світлі ранішньої зорі стражу біля гроба: два чоловіки сиділи, інші лежали на землі, було дуже тихо. Ми йшли зовсім повільно, і нас обігнала стража, що йшла на зміну тій, яка знаходилася там з вечора. Потім раптово стало дуже світло. Ми не могли зрозуміти звідки це світло. Та незабаром побачили, що воно виходить з сяючої хмарини, яка рухалася в горі. Вона спустилася на гроб, і над землею там показався чоловік, який начебто світився. Потім почувся удар грому, але не на небі, а на землі. Жахаючись цього удару сторожа вскочила, а потім упала. В цей час до гроба, праворуч від нас, крокувала жінка, вона раптом закричала: «Відкрилось! Відкрилось!» І в цей час нам стало помітно, що дійсно дуже великий камінь, привалений до входу в печеру, наче сам собою піднявся і відкрив гроб (вхід у печеру). Ми дуже злякалися. Через деякий час світло над гробом зникло, стало тихо, як завжди. Коли ми наблизилися до гроба, виявилось, що тіла похованого тут чоловіка вже немає».
Сирієць Єйшу, відомий лікар, близький до Пилата (лікував його), належав до найбільш видатних людей свого часу. Спеціалісти по історії науки вважають, що він, як лікар, по праву займає місце поряд з Гіпократом, Цельсом, Галеном, а як анатом — поряд з Леонардо да Вінчі та Везалієм. Лише маловідома мова, якою написані його твори, перешкодила його визнанню. За дорученням Пилата Єйшу з вечора напередодні неділі знаходився поблизу гроба з п’ятьома своїми помічниками. Він був і свідком поховання Христа. В суботу він двічі обдивлявся гроб. Знаючи пророцтва відносно Христового Воскресіння, Єйшу з помічниками цікавився цим питанням, як науковець. Тому все пов’язане з Христом та Його смертю вони досконало досліджували. «Ми всі — лікарі, сторожа та інші — пише Єйшу, — були здорові, бадьорі, почувалися так, як завжди. У нас не було ніяких передчуттів. Ми абсолютно не вірили в те, що мертвий може воскреснути. Але Він дійсно воскрес, і всі ми бачили це своїми очима». Далі йде опис воскресіння. Взагалі Єйшу був скептиком. В своїх роботах він часто повторював вислів, який потім увійшов у східне прислів’я: «Чого я сам не бачив, те вважаю казкою».
Немало свідоцтв про воскресіння Христове ми знайдемо також у єврейських авторів, які, по зрозумілим причинам, частіше схильні всіляко замовчувати факт воскресіння. Серед них найбільш відомим є Маферкант, один з членів синедріону, казначей, з рук якого Іуда отримав 30 срібняків за зраду Ісуса. Саме Маферкант був першим з членів синедріону, що прибув для розслідування відразу після воскресіння. З його ж рук, незадовго до моменту воскресіння, отримали гроші охоронці гробу. Маферкант не встиг відійти далеко, тому чув грім і бачив сяйво над гробом. Він впевнений у тому, що воскресіння дійсно відбулося. Все, що бачив на власні очі він описав у творі «Про правителів Палестини», який належить до найбільш правдивих джерел по історії Палестини.
Взагалі, за підрахунками відомого знавця римської історичної літератури академіка І. В. Нетушила (1850–1928), кількість цілком надійних доказів Воскресіння Христового перевищує 210. Згідно з даними академіка Белецького таких свідоцтв 230. Сучасні дослідження лише збільшують цю цифру.
Завершити ж хочеться словами одного з найбільш відомих спеціалістів з античності академіка В. П. Бузескула: «Воскресіння Христа підтверджене історичними даними з такою ж безсумнівністю, як існування Івана Грозного та Петра Великого. Якщо заперечувати Воскресіння Христове, то потрібно заперечувати (причому на більшій підставі) існування Пилата, Юлія Цезаря, Нерона, Августа, Трояна, Марка Аврелія, князів Володимира й Ольги, Олександра Невського, Івана Каліти, Данила Галицького, Юрія Долгорукова та багатьох інших».
Отже, Христос воістину воскрес! Але вірити в це потрібно серцем, а зовсім не розумом, не зважаючи на ті чи інші доводи науковців, тому що Бога пізнають серцем.
