Воскресіння Христове є найбільша світова подія, тому християни і замінили ним святкування старозавітної суботи. Свято Воскресіння Христового є "свято з усіх свят, торжество з торжеств, єдиний суботи Цар і Господь". Воскресіння – торжество, сенс і основа нашої християнської віри. "Якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша" (1 Кор. 15, 14), – говорить апостол Христів.
Якби не було Воскресіння Христового, то не тільки не було б і християнства, але й сама віра у Бога, в силу добра і зла була б підірвана, був би втрачений сенс життя. Якби умертвлений Христос не воскрес, то не тільки не було б нікому спасіння через Нього, – бо смерть і безсилля кому ж можуть надати допомогу? – але не було б в історії гіршого торжества і більш злої насмішки зла над добром і диявола над усім світом світлого й ідеального, як у дні Голгофи і взагалі усього земного життя Господа Ісуса Христа. І не було б сильнішого і невідворотнішого мотиву до безпросвітного відчаю, бо якщо і цей Праведник виявився безсилим, якщо така Найвеличніша Особистість зникла в безодні небуття, то нам, кожному, чого сподіватися, до чого готуватись? І чи не було б тоді й справді життя людське лише "безглуздим і дурним жартом" (Лермонтов), або, за влучним висловом великого письменника-християнина Достоєвського – "дияволовим водевілем", грою?
Та воскрес Христос – і залишився зганьбленим і безсилим отець неправди, споконвічний людиновбивця – диявол (Див.: Ін 8, 44). Життя перемогло, смерть і зло зведені до пустоти й нікчемності. Христос Воскрес – і в повній яскравості засяяла Його Божественно-Царствена Велич...
"Дивно, як можуть серйозно люди вірити в такі дурниці. І це у нинішньому віці, віці науки і дослідів. Розум не допускає віри у воскресіння Ісуса Христа", – говорять безбожники.
Історичний факт Воскресіння Христового, як і все Його вчення, піддавалися критиці багатьма вченими людьми (раціоналістами). Деякі цьому присвятили усе своє життя, намагаючись довести, що євангельська оповідь про Воскресіння є обман, помилка або омана. Першою ж за злобою і за часом є та байка, яку поширювали підкуплені юдейськими первосвящениками вартові після того, як вони, перелякані, розповіли про землетрус, що стався біля гробу, про камінь, який відвалився, і про появу, наче блискавки, ангела. Байка ця полягала в тому, що "ученики Його, прийшовши вночі, украли Його, коли ми спали" (Мф 28, 13).
Безглуздість цієї вигадки впадає в око кожному, хто не втратив здорового глузду. Зовсім неприпустимо, щоб сторожа, яка складалася з кількох осіб, могла заснути. Де ж військова дисципліна? Це ж бо "сторожа римська", а римська армія за своєю залізною дисципліною і хоробрістю була однією з найкращих армій світу. Якщо воїни спали, то не могли бачити, а якщо бачили, отже, не спали. В такому випадку вони не дали б можливості вчинити "викрадення" апостолам, навпаки, затримали б крадіїв і разом з доказом – мертвим тілом – передали б начальству. Але якби викрадення і вдалося, хіба убивці Христа залишили б на свободі "викрадачів" проповідувати Воскресіння Його? Силою своєї влади вони примусили б апостолів видати їм викрадене тіло, щоб викрити їх у неправді та обмані і тим у корені припинити їхню проповідь про Христа. Дійсно, якби ученики украли тіло Спасителя, то треба було б одразу притягти їх до суду, викрити їх свідченнями воїнів і тим перешкодити їхній проповіді. Але вбивці Христа цього не роблять, бо не впевнені, що воїни підтримають на суді їхній наклеп.
Не може бути, щоб вороги Христові не перевірили слів воїнів. Вони, звичайно, потай переконалися у справедливості слів воїнів – перших свідків чуда воскресіння. Безумовно, вони особисто, хоча і не повним складом синедріону, ходили до гробу Христа і бачили його порожнім. Ретельно оглянувши, вони не могли не визнати, що Христос справді воскрес. Чому ж тоді вони ганебно мовчали про те? Чому привселюдно не визнали свого тяжкого гріха і не убезпечили народ свій від неминучих бід?
Та тому, що цим розбещеним людям земні блага були ближчими, ніж блага небесні. Вони не сподівалися покаянням отримати прощення, але, разом з тим, чудово розуміли, що покаяння їхнє в убивстві Месії потягло б за собою негайне побиття їх камінням тим самим народом, який був ними ж втягнутий у співучасть у цьому злодіянні. Від страху за своє життя вони мовчали. Так, вони виявилися безсилими перед істиною. Вони були змушені обмежитися лише наказом апостолам взагалі не говорити, і не навчати про ім'я Ісуса (Див.: Діян. 4, 18). Забороняючи проповідувати про Ісуса Христа, вони ніколи не запитували і не вказували, де знаходиться тіло Ісусове. "Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули" (Діян. 4, 20), – казали апостоли і продовжували перемагати світ своєю проповіддю про Воскресіння Христове.
Крім того, чи могли апостоли, люди мирні і боязкі, які навіть вдома сиділи, зачинившись, з остраху перед юдеями (Див.: Ін 20, 19), і беззбройні, наважитися на таку сміливу і відважну, а до того ж і безцільну справу, як викрадення тіла з-під носа сторожі? Де ж їм було боротися з такою грізною римською вартою? Та й подробиці не схожі на викрадення.
Думка про викрадення передусім виникла у самих апостолів, коли вони, покликані Марією Магдалиною, поділяли її тривогу і думали про викрадення тіла ворогами для нового глуму над Ним. Але, увійшовши в печеру, апостоли побачили, що гріб, хоча й порожній, але не як після викрадення. Бо якби викрадачі взяли тіло Ісуса Христа, то неодмінно із пеленами, або порвали б і порозкидали б усе, що покривало Його. Але пелени лежали згорнутими, і довга вузька хустина, яка обвивала голову, лежала не з пеленами, а по-особливому складена в іншому місці (Див.: Ін 20, 7).
Ось тому ця безглузда вигадка юдеїв була цілком відкинута. Натомість раціоналісти висунули гіпотезу про летаргічний сон і про ексудативний плеврит (для пояснення води, яка витекла з боку): Ісус Христос перебував у стані сильної непритомності, а може, й у летаргії, тому легко було прийняти його за померлого, зняти з хреста і поховати; оскільки наближалося свято Пасхи, з похороном довелось поспішити, і через брак часу і поспішність ні друзі, ні вороги не могли дослідити, чи в дійсності Він помер. Дія ароматів, вплив холодного печерного повітря привели Його до тями, Він підвівся, і хоча й ще слабкий, намагався вийти з печери. Його крик і стук налякали сторожу, вона розбіглась. Скориставшись втечею сторожі, садівник або хтось з учеників відвалив камінь і дав Йому можливість вийти з гробу. Поява Його в білому савані була витлумачена як явлення ангела – вісника воскресіння. 40 днів Ісус Христос провів у спілкуванні з учениками, а потім помер, найвірогідніше, від плевриту.
Ця історія повністю неправдоподібна і не витримує ніякої критики. Євангелія кажуть, що із пробитого списом ребра витекла кров і вода. З медичної точки зору явище це вказує на безперечну смерть. Але навіть якби Ісус Христос залишився живим, то від того, що повітря не могло проходити крізь щільно зав'язану, просочену ароматами плащаницю, Він помер би. Ослаблений і змучений, навряд чи Він був у змозі ворухнути камінь і спромогтися на крик і стук, щоб налякати сторожу.
Євангелія доволі детально говорять про бесіди Ісуса Христа, про радість, якою Він наповнив серця Своїх учеників ще більше, ніж за життя, про подорожування з учениками далекою дорогою тощо. Чи ж схоже це на якогось хворого летаргіка, який прийшов до тями після непритомності? Адже це був жалюгідний і виснажений хворий, за відгуками фахівців, що не міг зробити ні двох кроків пробитими ногами, ні взяти щось такими руками. Навіть такий противник Христа, як Штраус, справедливо зауважив, що розчарувати в собі такий напівмрець міг, але надихнути таку могутню віру, яка облетіла весь світ і підкорила Йому найсильніші царства, пробудити ентузіазм до поголовного мучеництва всіх тих, хто бачив Його, – неймовірно і неможливо психологічно. Переконаність у Воскресінні Ісуса Христа апостоли зберігали усе життя.
Якби Воскресіння це було несправжнє, то рано або пізно настала б дійсна смерть Ісуса Христа, яка припинила б усяку діяльність апостолів.
Навпаки, вони виступили на проповідь з такими впевненістю і силою, яких не було у них за життя Христа.
Найстійкішою і найпоширенішою в наші дні є так звана візіонерна теорія (від візіо – бачення). Христос не воскрес, але ученикам дійсно здалося, що вони бачили Господа, який нібито ожив і розмовляв з ними. Ученики до того були захоплені особистістю Ісуса Христа, до того зріднилися з думкою про прийдешнє Царство Його, що не могли змиритися з фактом смерті Його, і ось напружені хворобливі очікування і вибухнули такою масовою галюцинацією, яку вони, піддавшись самоомані, і виклали у Євангеліях.
Щоправда, і в історії, і в дійсності, яка оточує нас, трапляються галюцинації, як у окремих осіб, так і масові, хоча останні доволі рідко. Але галюцинації зустрічаються у людей, які хочуть щось бачити і чути, які так налаштовані і всіма своїми мозковими центрами готові сприйняти те, чого так напружено очікують. Та звернімося до Євангелій. Для того, щоб обманутися, побачити те, чого немає, потрібно саме чекати воскреслого, вірити, що Воскресіння Його близьке і буде. У кого з апостолів була ця віра? Коли Марія Магдалина та інші жінки ідуть до гробу, то вони говорять між собою: "Хто відвалить нам камінь?" (Мк 16, 3). Коли Марія Магдалина побачила, що гріб порожній, у неї й думки не було про воскресіння. Навіть коли вона бачить Господа, вона не впізнає Його. Чому? Вона впевнена, що мертві не воскресають. Точно так і апостоли: коли їм приносять звістку: "Він живий, Він воскрес", ці слова здалися їм безглуздими, і не повірили їм (Див.: Лк 24, 11). Фома не тільки не вірує, коли бачить, але йому ще й потрібно взяти на дотик, "помацати руками" (Див.: Ін 20, 27). Найтверезіша, найпереконливіша перевірка факту.
Ісус являється мироносицям, Петрові, Луці і Клеопі, десятьом ученикам, одинадцятьом, навіть 500 віруючим, нарешті, ап. Павлу... Як вони всі могли обманутися? Невже серед них не знайшлося жодної людини з тверезим, ясним розумом, здоровими почуттями і міцними нервами? Як твердять фахівці, галюцинації бувають частіше зоровими або слуховими, рідше сполучення тих та інших і зовсім рідкі галюцинації, пов'язані з перевіркою на дотик. Щоб усі ці три почуття разом галюціонували й одночасно в десятьох, одинадцятьох чоловік, і навіть у 500, і щоб печена риба і мед поглиналися кимось і зникали, як передає Євангеліє (Див.: Лк 24, 42) – таких галюцинацій історія не знала і не знає.
Отже, апостоли бачили дійсно Воскреслого: історичний факт Воскресіння безсумнівний. Раціоналісти не можуть похитнути євангельської розповіді, вони тільки спростовують один одного, а іноді і самі відкрито визнають своє безсилля боротися проти Христа. Німецький учений Де-Ветте, який упродовж десятиліть очолював раціоналістів, на смертному одрі зізнався, що "подія Воскресіння, хоча спосіб його здійснення оповитий непроникним мороком, уявляється, однак, таким само безсумнівним, як і смерть Цезаря". Коли напівраціоналіст Неандр прочитав зізнання Де-Ветте, сльози полилися у нього з очей. Після цього Неандр піддав новому ґрунтовному дослідженню історичні докази Воскресіння Христового і також прийняв його.
Обговорюючи достовірність чудес Воскресіння і Вознесіння, фізик Бальфур Стюарт каже: "Чи збереглася незмінною дія сил природи в цих випадках, чи вона була подолана вищою силою? Безсумнівно, перемагалась, як при Воскресінні, так і при Вознесінні. Ми зобов'язані дослідити очевидність цих великих подій, що і виконано найдостовірнішим чином: історія, яка розповідає про ці події, витримала випробування настільки добре, що всяке припущення про нереальність їх приведе нас до найбільшої моральної і духовної плутанини".
Чому Ісус Христос після воскресіння не з'явився між юдеями привселюдно? Св. Іоан Золотоустий пояснює це тим, що поява Воскреслого Господа була б марною для юдеїв і що якби у цей спосіб можна було навернути їх, то, без сумніву, Господь не відмовив би в цьому юдеям. Але наслідки воскрешення Ним Лазаря показують зовсім протилежне: юдеї стали шукати способу вбити не тільки Ісуса Христа, але й Лазаря. Якби Христос після Воскресіння з'явився юдеям, вони в той або інший спосіб наважилися б на нове Боговбивство.
Отже, Христос воскрес з мертвих. Найбільшим доказом факту Воскресіння Христового є той грандіозний переворот, який він учинив в апостолах, а через них і в усьому світі. На ньому тримається культура останніх двох тисяч років. Чи могла її підтримувати мрія кількох фантазерів? Він змінив усю історію. Без Воскресіння Христового ми не мали б ніякого християнства і ніякої християнської культури. Історія світу пішла б у зовсім іншому напрямку. Без живих сил християнської віри стародавній світ занепав би і загинув. Неможливо припустити, щоб гола уява могла принести із собою таке велике і добре.
Таким чином, зникають усі заперечення проти чуда Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Навіть стислий розбір цих заперечень показує їх цілковиту безпідставність.
Але зла критика не здається. "Диявол бореться з Богом, а поле битви – серця людей", – каже Достоєвський.
В наш час висунуто нове, вже цілком безпомічне заперечення, але для злої, гріховної волі дуже вигідне: "Бога нема. Христа як історичної особи не було, а значить, не було і воскресіння. Євангеліє – міф (тобто вигадка, яка не спирається ні на які дійсні події), воно є викладом давніх язичницьких міфологій про богів".
Перш за все, "критикам" слід було б знати, що в язичницьких міфологіях "вмирають" і "воскресають" тільки боги (Озіріс, Діоніс), але зовсім не Боголюдина. А про те, що Христос Боголюдина, ми маємо неспростовне свідчення св. Євангелія. Але і крім Євангелія ми маємо свідчення і від язичників – противників християнства. Так, наприклад, Пліній, римський проконсул областей Вифинії і Понту в Малій Азії, у своєму листі до імператора Траяна (близько 112 р.) пише: "збираються вони (християни) і співають гімни Христові, як Богу; клянуться не обманювати, не красти, не чинити перелюбу". Пліній не написав: "Богу своєму, Христові, співають", а саме написав: "Христові, як Богу", бо він знав, що Христос для християн не тільки Бог, але й людина.
Сучасник Плінія, Тацит, один з найточніших істориків, повідомляє (близько 115 р.): "Христос у правління Тиберія прокуратором Понтієм Пилатом був страчений".
Багато свідчень про Ісуса Христа як історичну особистість міститься у єврейській книзі Талмуд. Щоправда, ці свідчення сичать злобою і ненавистю, називаючи Спасителя "відступником", "назореєм" тощо. Чимало говориться у Талмуді і про чудеса "Назорея".
Особливо яскраві свідчення колишнього гонителя християн Савла, згодом первоверховного апостола Павла. Справжність його свідчень абсолютно неможливо заперечувати. Це розуміють найзатятіші вороги християнства. А "сила Павлових свідчень така, – каже один наш письменник і мислитель, – що якби навіть не було інших, ми все таки знали б з більшою точністю, ніж про багатьох інших історичних осіб, не тільки, що Христос був, але і як Він жив, що говорив, робив, за що помер і як воскрес".
Істина Воскресіння Христа Спасителя полягає у тому, що воскресла Боголюдина. Він воскресив прийняту на себе плоть людську і таким чином преобразив людську природу у духовну, божественну, для вічного життя з Богом. В цьому і полягає перемога Спасителя над смертю для всього роду людського.
"Тілесне Воскресіння з мертвих Спасителя є історичний, реальний факт", – каже наш один православний місіонер і вказує такі пункти за порядком.
1. Христос передрікав про Воскресіння Своє (Див.: Мф 16, 21; 20, 19; Мк 9, 9).
2. Воскреслий Сам свідчить про цю подію (Див.: Лк 24, 46).
3. Він з'являється видимим чином:
а) вранці у неділю Марії Магдалині (Див.: Мк 16, 9);
б) потім жінкам, які йшли від гробу (Див.: Мф 28, 9);
в) Петрові поблизу Єрусалима (Див.: Лк 24, 34; 1 Кор. 15, 5);
г) двом ученикам, які йшли в Еммаус (Див.: Лк 24, 13);
д) увечері після Воскресіння апостолам, крім Фоми (Див.: Ін 20, 19);
е) через тиждень увечері всім апостолам (Див.: Ін 20, 26);
є) через декілька днів при морі Тиверіадському семи ученикам (Див.: Ін 21, 1–3);
ж) трохи згодом – на горі поблизу Галилеї одинадцяти апостолам (Див.: Мф 28, 11);
з) п'ятистам віруючим (Див.: 1 Кор. 15, 6);
и) брату Своєму "за плоттю" – Якову і всім апостолам (Див.: 1 Кор.15, 7);
і) під час Вознесіння на горі Елеонській усім апостолам (Див.: Лк 24, 50);
ї) апостолу Павлу (Див.: 1 Кор. 9, 1; 15, 8);
й) первомученику архидиякону Стефану (Див.: Діян. 7, 55);
к) до Вознесіння впродовж 40 днів, з роз'ясненнями Царства Божого (Див.: Діян. 1, 3).
4. Їсть і п'є з учениками (Див.: Лк 24, 42).
5. Показує руки і ноги з ранами від прицвяхування до хреста (Див.: Лк 24, 40).
6. Дає настанови (Див.: Мф 28, 18; Мк 16, 15; Лк 24, 17; Ін 20, 21; 21, 15; Діян. 1, 7).
7. Подорожує з апостолами (Див.: Лк 24, 15).
8. Йому поклоняються мироносиці і 11 учеників (Див.: Мф 28, 9, 17).
9. Про Воскресіння Христа говорять ангели (Див.: Мф 28, 6; Мк 16, 6; Лк 24, 6).
10. Цю подію підтверджують римські воїни, які охороняли гріб (Див.: Мф 28, 11).
11. Апостоли називають себе свідками Воскресіння Христа (Див.: Діян. 2, 32; 10, 39), і цей дійсний історичний факт вони кладуть в основу всієї своєї проповіді (Див.: Діян. 2, 22; 3, 26; 4, 10; 10, 39). І в той же час особливо показово, що апостоли не викладають самого моменту Воскресіння Христа. Тому, що самі кажуть: "що ми чули, що бачили своїми очима... і до чого торкалися руки наші... звіщаємо вам..." (Див.: 1 Ін 1, 1–3). Самого моменту Воскресіння Христа ніхто не міг бачити. Навіть воїни, які охороняли гріб, не бачили моменту воскресіння, бо воскреслий Христос був невидимим для них. Тим більше апостоли не могли бачити, вони ховались і замикались у домах своїх зі страху перед юдеями. Ось чому в жодному з чотирьох Євангелій немає опису самого моменту Воскресіння, хоча при цьому детально викладені всі події, які передували Воскресінню, і з подробицями викладені всі події – після Воскресіння.
Але ми знаємо, якби Воскресіння Христове було вигадкою, то яким би не був геніальним письменник, він ніяк не міг би пропустити центр і сенс свого твору. Він так або інакше, а обов'язково торкнувся б у своєму викладі самого моменту Воскресіння, бо цього вимагає сутність нашої людської природи.
Та апостоли цього не зробили. І це є найвищим доказом істинності їхніх свідчень. Бо вони не письменники-вигадники, а нехитрі, прості, під дією Святого Духа, дійсні свідки істинної події Воскресіння Христового і всієї Євангельської історії.
Самі апостоли кажуть: "Якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша... Але Христос воскрес із мертвих, первісток серед померлих (тобто Він є початок нашого майбутнього воскресіння) (1 Кор. 15, 14, 20).
Тільки тоді апостоли і перші християни пішли на смерть, коли переконались у дійсному Воскресінні Спасителя – в Його перемозі над пеклом і смертю.
Тільки у цьому випадку вони могли іти на страшні, нелюдські муки, співаючи хвалу Господу.
Отже, чудо Воскресіння справді звершилося.
Христос воістину воскрес.
(Склад. гол. чин. за стат. прот. Герасима Шореця "Христос воскресе", його брош. "Жил ли Христос?", кн. Д. М. Мережковського "Иисус Неизвестный" та ст. прот. І. Чернавіна "Воскрес ли Христос?" та з ін. дж.).
ЗАКОН БОЖИЙ
Якби не було Воскресіння Христового, то не тільки не було б і християнства, але й сама віра у Бога, в силу добра і зла була б підірвана, був би втрачений сенс життя. Якби умертвлений Христос не воскрес, то не тільки не було б нікому спасіння через Нього, – бо смерть і безсилля кому ж можуть надати допомогу? – але не було б в історії гіршого торжества і більш злої насмішки зла над добром і диявола над усім світом світлого й ідеального, як у дні Голгофи і взагалі усього земного життя Господа Ісуса Христа. І не було б сильнішого і невідворотнішого мотиву до безпросвітного відчаю, бо якщо і цей Праведник виявився безсилим, якщо така Найвеличніша Особистість зникла в безодні небуття, то нам, кожному, чого сподіватися, до чого готуватись? І чи не було б тоді й справді життя людське лише "безглуздим і дурним жартом" (Лермонтов), або, за влучним висловом великого письменника-християнина Достоєвського – "дияволовим водевілем", грою?
Та воскрес Христос – і залишився зганьбленим і безсилим отець неправди, споконвічний людиновбивця – диявол (Див.: Ін 8, 44). Життя перемогло, смерть і зло зведені до пустоти й нікчемності. Христос Воскрес – і в повній яскравості засяяла Його Божественно-Царствена Велич...
"Дивно, як можуть серйозно люди вірити в такі дурниці. І це у нинішньому віці, віці науки і дослідів. Розум не допускає віри у воскресіння Ісуса Христа", – говорять безбожники.
Історичний факт Воскресіння Христового, як і все Його вчення, піддавалися критиці багатьма вченими людьми (раціоналістами). Деякі цьому присвятили усе своє життя, намагаючись довести, що євангельська оповідь про Воскресіння є обман, помилка або омана. Першою ж за злобою і за часом є та байка, яку поширювали підкуплені юдейськими первосвящениками вартові після того, як вони, перелякані, розповіли про землетрус, що стався біля гробу, про камінь, який відвалився, і про появу, наче блискавки, ангела. Байка ця полягала в тому, що "ученики Його, прийшовши вночі, украли Його, коли ми спали" (Мф 28, 13).
Безглуздість цієї вигадки впадає в око кожному, хто не втратив здорового глузду. Зовсім неприпустимо, щоб сторожа, яка складалася з кількох осіб, могла заснути. Де ж військова дисципліна? Це ж бо "сторожа римська", а римська армія за своєю залізною дисципліною і хоробрістю була однією з найкращих армій світу. Якщо воїни спали, то не могли бачити, а якщо бачили, отже, не спали. В такому випадку вони не дали б можливості вчинити "викрадення" апостолам, навпаки, затримали б крадіїв і разом з доказом – мертвим тілом – передали б начальству. Але якби викрадення і вдалося, хіба убивці Христа залишили б на свободі "викрадачів" проповідувати Воскресіння Його? Силою своєї влади вони примусили б апостолів видати їм викрадене тіло, щоб викрити їх у неправді та обмані і тим у корені припинити їхню проповідь про Христа. Дійсно, якби ученики украли тіло Спасителя, то треба було б одразу притягти їх до суду, викрити їх свідченнями воїнів і тим перешкодити їхній проповіді. Але вбивці Христа цього не роблять, бо не впевнені, що воїни підтримають на суді їхній наклеп.
Не може бути, щоб вороги Христові не перевірили слів воїнів. Вони, звичайно, потай переконалися у справедливості слів воїнів – перших свідків чуда воскресіння. Безумовно, вони особисто, хоча і не повним складом синедріону, ходили до гробу Христа і бачили його порожнім. Ретельно оглянувши, вони не могли не визнати, що Христос справді воскрес. Чому ж тоді вони ганебно мовчали про те? Чому привселюдно не визнали свого тяжкого гріха і не убезпечили народ свій від неминучих бід?
Та тому, що цим розбещеним людям земні блага були ближчими, ніж блага небесні. Вони не сподівалися покаянням отримати прощення, але, разом з тим, чудово розуміли, що покаяння їхнє в убивстві Месії потягло б за собою негайне побиття їх камінням тим самим народом, який був ними ж втягнутий у співучасть у цьому злодіянні. Від страху за своє життя вони мовчали. Так, вони виявилися безсилими перед істиною. Вони були змушені обмежитися лише наказом апостолам взагалі не говорити, і не навчати про ім'я Ісуса (Див.: Діян. 4, 18). Забороняючи проповідувати про Ісуса Христа, вони ніколи не запитували і не вказували, де знаходиться тіло Ісусове. "Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули" (Діян. 4, 20), – казали апостоли і продовжували перемагати світ своєю проповіддю про Воскресіння Христове.
Крім того, чи могли апостоли, люди мирні і боязкі, які навіть вдома сиділи, зачинившись, з остраху перед юдеями (Див.: Ін 20, 19), і беззбройні, наважитися на таку сміливу і відважну, а до того ж і безцільну справу, як викрадення тіла з-під носа сторожі? Де ж їм було боротися з такою грізною римською вартою? Та й подробиці не схожі на викрадення.
Думка про викрадення передусім виникла у самих апостолів, коли вони, покликані Марією Магдалиною, поділяли її тривогу і думали про викрадення тіла ворогами для нового глуму над Ним. Але, увійшовши в печеру, апостоли побачили, що гріб, хоча й порожній, але не як після викрадення. Бо якби викрадачі взяли тіло Ісуса Христа, то неодмінно із пеленами, або порвали б і порозкидали б усе, що покривало Його. Але пелени лежали згорнутими, і довга вузька хустина, яка обвивала голову, лежала не з пеленами, а по-особливому складена в іншому місці (Див.: Ін 20, 7).
Ось тому ця безглузда вигадка юдеїв була цілком відкинута. Натомість раціоналісти висунули гіпотезу про летаргічний сон і про ексудативний плеврит (для пояснення води, яка витекла з боку): Ісус Христос перебував у стані сильної непритомності, а може, й у летаргії, тому легко було прийняти його за померлого, зняти з хреста і поховати; оскільки наближалося свято Пасхи, з похороном довелось поспішити, і через брак часу і поспішність ні друзі, ні вороги не могли дослідити, чи в дійсності Він помер. Дія ароматів, вплив холодного печерного повітря привели Його до тями, Він підвівся, і хоча й ще слабкий, намагався вийти з печери. Його крик і стук налякали сторожу, вона розбіглась. Скориставшись втечею сторожі, садівник або хтось з учеників відвалив камінь і дав Йому можливість вийти з гробу. Поява Його в білому савані була витлумачена як явлення ангела – вісника воскресіння. 40 днів Ісус Христос провів у спілкуванні з учениками, а потім помер, найвірогідніше, від плевриту.
Ця історія повністю неправдоподібна і не витримує ніякої критики. Євангелія кажуть, що із пробитого списом ребра витекла кров і вода. З медичної точки зору явище це вказує на безперечну смерть. Але навіть якби Ісус Христос залишився живим, то від того, що повітря не могло проходити крізь щільно зав'язану, просочену ароматами плащаницю, Він помер би. Ослаблений і змучений, навряд чи Він був у змозі ворухнути камінь і спромогтися на крик і стук, щоб налякати сторожу.
Євангелія доволі детально говорять про бесіди Ісуса Христа, про радість, якою Він наповнив серця Своїх учеників ще більше, ніж за життя, про подорожування з учениками далекою дорогою тощо. Чи ж схоже це на якогось хворого летаргіка, який прийшов до тями після непритомності? Адже це був жалюгідний і виснажений хворий, за відгуками фахівців, що не міг зробити ні двох кроків пробитими ногами, ні взяти щось такими руками. Навіть такий противник Христа, як Штраус, справедливо зауважив, що розчарувати в собі такий напівмрець міг, але надихнути таку могутню віру, яка облетіла весь світ і підкорила Йому найсильніші царства, пробудити ентузіазм до поголовного мучеництва всіх тих, хто бачив Його, – неймовірно і неможливо психологічно. Переконаність у Воскресінні Ісуса Христа апостоли зберігали усе життя.
Якби Воскресіння це було несправжнє, то рано або пізно настала б дійсна смерть Ісуса Христа, яка припинила б усяку діяльність апостолів.
Навпаки, вони виступили на проповідь з такими впевненістю і силою, яких не було у них за життя Христа.
Найстійкішою і найпоширенішою в наші дні є так звана візіонерна теорія (від візіо – бачення). Христос не воскрес, але ученикам дійсно здалося, що вони бачили Господа, який нібито ожив і розмовляв з ними. Ученики до того були захоплені особистістю Ісуса Христа, до того зріднилися з думкою про прийдешнє Царство Його, що не могли змиритися з фактом смерті Його, і ось напружені хворобливі очікування і вибухнули такою масовою галюцинацією, яку вони, піддавшись самоомані, і виклали у Євангеліях.
Щоправда, і в історії, і в дійсності, яка оточує нас, трапляються галюцинації, як у окремих осіб, так і масові, хоча останні доволі рідко. Але галюцинації зустрічаються у людей, які хочуть щось бачити і чути, які так налаштовані і всіма своїми мозковими центрами готові сприйняти те, чого так напружено очікують. Та звернімося до Євангелій. Для того, щоб обманутися, побачити те, чого немає, потрібно саме чекати воскреслого, вірити, що Воскресіння Його близьке і буде. У кого з апостолів була ця віра? Коли Марія Магдалина та інші жінки ідуть до гробу, то вони говорять між собою: "Хто відвалить нам камінь?" (Мк 16, 3). Коли Марія Магдалина побачила, що гріб порожній, у неї й думки не було про воскресіння. Навіть коли вона бачить Господа, вона не впізнає Його. Чому? Вона впевнена, що мертві не воскресають. Точно так і апостоли: коли їм приносять звістку: "Він живий, Він воскрес", ці слова здалися їм безглуздими, і не повірили їм (Див.: Лк 24, 11). Фома не тільки не вірує, коли бачить, але йому ще й потрібно взяти на дотик, "помацати руками" (Див.: Ін 20, 27). Найтверезіша, найпереконливіша перевірка факту.
Ісус являється мироносицям, Петрові, Луці і Клеопі, десятьом ученикам, одинадцятьом, навіть 500 віруючим, нарешті, ап. Павлу... Як вони всі могли обманутися? Невже серед них не знайшлося жодної людини з тверезим, ясним розумом, здоровими почуттями і міцними нервами? Як твердять фахівці, галюцинації бувають частіше зоровими або слуховими, рідше сполучення тих та інших і зовсім рідкі галюцинації, пов'язані з перевіркою на дотик. Щоб усі ці три почуття разом галюціонували й одночасно в десятьох, одинадцятьох чоловік, і навіть у 500, і щоб печена риба і мед поглиналися кимось і зникали, як передає Євангеліє (Див.: Лк 24, 42) – таких галюцинацій історія не знала і не знає.
Отже, апостоли бачили дійсно Воскреслого: історичний факт Воскресіння безсумнівний. Раціоналісти не можуть похитнути євангельської розповіді, вони тільки спростовують один одного, а іноді і самі відкрито визнають своє безсилля боротися проти Христа. Німецький учений Де-Ветте, який упродовж десятиліть очолював раціоналістів, на смертному одрі зізнався, що "подія Воскресіння, хоча спосіб його здійснення оповитий непроникним мороком, уявляється, однак, таким само безсумнівним, як і смерть Цезаря". Коли напівраціоналіст Неандр прочитав зізнання Де-Ветте, сльози полилися у нього з очей. Після цього Неандр піддав новому ґрунтовному дослідженню історичні докази Воскресіння Христового і також прийняв його.
Обговорюючи достовірність чудес Воскресіння і Вознесіння, фізик Бальфур Стюарт каже: "Чи збереглася незмінною дія сил природи в цих випадках, чи вона була подолана вищою силою? Безсумнівно, перемагалась, як при Воскресінні, так і при Вознесінні. Ми зобов'язані дослідити очевидність цих великих подій, що і виконано найдостовірнішим чином: історія, яка розповідає про ці події, витримала випробування настільки добре, що всяке припущення про нереальність їх приведе нас до найбільшої моральної і духовної плутанини".
Чому Ісус Христос після воскресіння не з'явився між юдеями привселюдно? Св. Іоан Золотоустий пояснює це тим, що поява Воскреслого Господа була б марною для юдеїв і що якби у цей спосіб можна було навернути їх, то, без сумніву, Господь не відмовив би в цьому юдеям. Але наслідки воскрешення Ним Лазаря показують зовсім протилежне: юдеї стали шукати способу вбити не тільки Ісуса Христа, але й Лазаря. Якби Христос після Воскресіння з'явився юдеям, вони в той або інший спосіб наважилися б на нове Боговбивство.
Отже, Христос воскрес з мертвих. Найбільшим доказом факту Воскресіння Христового є той грандіозний переворот, який він учинив в апостолах, а через них і в усьому світі. На ньому тримається культура останніх двох тисяч років. Чи могла її підтримувати мрія кількох фантазерів? Він змінив усю історію. Без Воскресіння Христового ми не мали б ніякого християнства і ніякої християнської культури. Історія світу пішла б у зовсім іншому напрямку. Без живих сил християнської віри стародавній світ занепав би і загинув. Неможливо припустити, щоб гола уява могла принести із собою таке велике і добре.
Таким чином, зникають усі заперечення проти чуда Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Навіть стислий розбір цих заперечень показує їх цілковиту безпідставність.
Але зла критика не здається. "Диявол бореться з Богом, а поле битви – серця людей", – каже Достоєвський.
В наш час висунуто нове, вже цілком безпомічне заперечення, але для злої, гріховної волі дуже вигідне: "Бога нема. Христа як історичної особи не було, а значить, не було і воскресіння. Євангеліє – міф (тобто вигадка, яка не спирається ні на які дійсні події), воно є викладом давніх язичницьких міфологій про богів".
Перш за все, "критикам" слід було б знати, що в язичницьких міфологіях "вмирають" і "воскресають" тільки боги (Озіріс, Діоніс), але зовсім не Боголюдина. А про те, що Христос Боголюдина, ми маємо неспростовне свідчення св. Євангелія. Але і крім Євангелія ми маємо свідчення і від язичників – противників християнства. Так, наприклад, Пліній, римський проконсул областей Вифинії і Понту в Малій Азії, у своєму листі до імператора Траяна (близько 112 р.) пише: "збираються вони (християни) і співають гімни Христові, як Богу; клянуться не обманювати, не красти, не чинити перелюбу". Пліній не написав: "Богу своєму, Христові, співають", а саме написав: "Христові, як Богу", бо він знав, що Христос для християн не тільки Бог, але й людина.
Сучасник Плінія, Тацит, один з найточніших істориків, повідомляє (близько 115 р.): "Христос у правління Тиберія прокуратором Понтієм Пилатом був страчений".
Багато свідчень про Ісуса Христа як історичну особистість міститься у єврейській книзі Талмуд. Щоправда, ці свідчення сичать злобою і ненавистю, називаючи Спасителя "відступником", "назореєм" тощо. Чимало говориться у Талмуді і про чудеса "Назорея".
Особливо яскраві свідчення колишнього гонителя християн Савла, згодом первоверховного апостола Павла. Справжність його свідчень абсолютно неможливо заперечувати. Це розуміють найзатятіші вороги християнства. А "сила Павлових свідчень така, – каже один наш письменник і мислитель, – що якби навіть не було інших, ми все таки знали б з більшою точністю, ніж про багатьох інших історичних осіб, не тільки, що Христос був, але і як Він жив, що говорив, робив, за що помер і як воскрес".
Істина Воскресіння Христа Спасителя полягає у тому, що воскресла Боголюдина. Він воскресив прийняту на себе плоть людську і таким чином преобразив людську природу у духовну, божественну, для вічного життя з Богом. В цьому і полягає перемога Спасителя над смертю для всього роду людського.
"Тілесне Воскресіння з мертвих Спасителя є історичний, реальний факт", – каже наш один православний місіонер і вказує такі пункти за порядком.
1. Христос передрікав про Воскресіння Своє (Див.: Мф 16, 21; 20, 19; Мк 9, 9).
2. Воскреслий Сам свідчить про цю подію (Див.: Лк 24, 46).
3. Він з'являється видимим чином:
а) вранці у неділю Марії Магдалині (Див.: Мк 16, 9);
б) потім жінкам, які йшли від гробу (Див.: Мф 28, 9);
в) Петрові поблизу Єрусалима (Див.: Лк 24, 34; 1 Кор. 15, 5);
г) двом ученикам, які йшли в Еммаус (Див.: Лк 24, 13);
д) увечері після Воскресіння апостолам, крім Фоми (Див.: Ін 20, 19);
е) через тиждень увечері всім апостолам (Див.: Ін 20, 26);
є) через декілька днів при морі Тиверіадському семи ученикам (Див.: Ін 21, 1–3);
ж) трохи згодом – на горі поблизу Галилеї одинадцяти апостолам (Див.: Мф 28, 11);
з) п'ятистам віруючим (Див.: 1 Кор. 15, 6);
и) брату Своєму "за плоттю" – Якову і всім апостолам (Див.: 1 Кор.15, 7);
і) під час Вознесіння на горі Елеонській усім апостолам (Див.: Лк 24, 50);
ї) апостолу Павлу (Див.: 1 Кор. 9, 1; 15, 8);
й) первомученику архидиякону Стефану (Див.: Діян. 7, 55);
к) до Вознесіння впродовж 40 днів, з роз'ясненнями Царства Божого (Див.: Діян. 1, 3).
4. Їсть і п'є з учениками (Див.: Лк 24, 42).
5. Показує руки і ноги з ранами від прицвяхування до хреста (Див.: Лк 24, 40).
6. Дає настанови (Див.: Мф 28, 18; Мк 16, 15; Лк 24, 17; Ін 20, 21; 21, 15; Діян. 1, 7).
7. Подорожує з апостолами (Див.: Лк 24, 15).
8. Йому поклоняються мироносиці і 11 учеників (Див.: Мф 28, 9, 17).
9. Про Воскресіння Христа говорять ангели (Див.: Мф 28, 6; Мк 16, 6; Лк 24, 6).
10. Цю подію підтверджують римські воїни, які охороняли гріб (Див.: Мф 28, 11).
11. Апостоли називають себе свідками Воскресіння Христа (Див.: Діян. 2, 32; 10, 39), і цей дійсний історичний факт вони кладуть в основу всієї своєї проповіді (Див.: Діян. 2, 22; 3, 26; 4, 10; 10, 39). І в той же час особливо показово, що апостоли не викладають самого моменту Воскресіння Христа. Тому, що самі кажуть: "що ми чули, що бачили своїми очима... і до чого торкалися руки наші... звіщаємо вам..." (Див.: 1 Ін 1, 1–3). Самого моменту Воскресіння Христа ніхто не міг бачити. Навіть воїни, які охороняли гріб, не бачили моменту воскресіння, бо воскреслий Христос був невидимим для них. Тим більше апостоли не могли бачити, вони ховались і замикались у домах своїх зі страху перед юдеями. Ось чому в жодному з чотирьох Євангелій немає опису самого моменту Воскресіння, хоча при цьому детально викладені всі події, які передували Воскресінню, і з подробицями викладені всі події – після Воскресіння.
Але ми знаємо, якби Воскресіння Христове було вигадкою, то яким би не був геніальним письменник, він ніяк не міг би пропустити центр і сенс свого твору. Він так або інакше, а обов'язково торкнувся б у своєму викладі самого моменту Воскресіння, бо цього вимагає сутність нашої людської природи.
Та апостоли цього не зробили. І це є найвищим доказом істинності їхніх свідчень. Бо вони не письменники-вигадники, а нехитрі, прості, під дією Святого Духа, дійсні свідки істинної події Воскресіння Христового і всієї Євангельської історії.
Самі апостоли кажуть: "Якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша... Але Христос воскрес із мертвих, первісток серед померлих (тобто Він є початок нашого майбутнього воскресіння) (1 Кор. 15, 14, 20).
Тільки тоді апостоли і перші християни пішли на смерть, коли переконались у дійсному Воскресінні Спасителя – в Його перемозі над пеклом і смертю.
Тільки у цьому випадку вони могли іти на страшні, нелюдські муки, співаючи хвалу Господу.
Отже, чудо Воскресіння справді звершилося.
Христос воістину воскрес.
(Склад. гол. чин. за стат. прот. Герасима Шореця "Христос воскресе", його брош. "Жил ли Христос?", кн. Д. М. Мережковського "Иисус Неизвестный" та ст. прот. І. Чернавіна "Воскрес ли Христос?" та з ін. дж.).
ЗАКОН БОЖИЙ
