Істина всезагального воскресіння мертвих ясно і чітко розкрита у Святому Писанні. Вона виходить також з основних сил нашого безсмертного духу та з понять про Бога вічного, всемогутнього і всеправедного.
Ще у Старому Завіті, на основі Божественного Одкровення, праведники мали віру у загальне воскресіння мертвих (Див.: Іов. 19, 25, 26; Іс.26, 19; Єз. 37; Дан. 12, 2; 2 Мак. 7, 9 та ін.).
І взагалі всі старозавітні праведники вважали себе прибульцями на землі і шукали Вітчизни Небесної (Див.: Євр. 11, 13–20).
Через пророка Осію Господь сказав: "Від влади пекла Я визволю їх, від смерті спасу їх. Смерте, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога? Покаяння в тому не буде у Мене" (Ос. 13, 14).
У Новому Завіті Господь Ісус Христос проповідує про воскресіння мертвих ясно і певно: "Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть... і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду" (Ін 5, 25, 29).
Спаситель підтверджує проповідь про воскресіння Таїнством причастя: "Хто їсть Мою плоть і п'є Мою кров, має життя вічне і Я воскрешу його в останній день" (Ін 6, 54).
Коли Спаситель говорить про мету Свого пришестя на землю, то вказує саме на життя вічне: "Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне" (Ін 3, 16).
Під час перебування Свого на землі Спаситель воскрешає мертвих і Сам воскресає із гробу, стає, за словом ап. Павла, первістком із мертвих (Див.: 1 Кор.15, 20).
Апостоли ставили істину воскресіння мертвих понад усякі сумніви і доводили її, тісно пов'язуючи з воскресінням Христовим і з усією проповіддю євангельською, вказуючи: якщо про Христа проповідується, що Він воскрес із мертвих, то як же дехто з вас каже, ніби немає воскресіння мертвих? Якщо немає воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес; а якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша... І коли ми в цьому лише житті покладаємось на Христа, то ми найнещасніші з усіх людей. Але Христос воскрес із мертвих, первісток з померлих (Див.: 1 Кор. 15, 12–20).
Крім того, ап. Павло вказує на явища у видимій природі, які переконують нас в істинності Воскресіння. Дехто скаже: як мертві воскреснуть? І в якому тілі прийдуть? Нерозумний! Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре. І коли ти сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться: пшеничне або ще якесь; але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожному зерняті своє тіло... Так і при воскресінні із мертвих: сіється в тлінні, встає в нетлінні; сіється у неславі, встає у славі; сіється у немочі – встає у силі; сіється тіло душевне, встає тіло духовне (Див.: 1 Кор. 15, 35–44).
Сам Господь каже: "Якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то одне залишиться, а якщо помре, то принесе багато плодів" (Ін 12, 24).
Так, дивне явище показує нам сама природа.
Зерно, кинуте у землю, гниє, руйнується, тліє. І що ж? Усе, кінець? Ні, аж ніяк! Звідти з'являється, проростає колос з новими зернами, в усьому подібними зотлілому. Чи ж не чудо це, гідне нашої уваги? Чи ж не очевидне це свідчення того, що Премудрий Творець в самій смерті закладає початок життя і на руйнуванні творить нове буття? Так, таємниця воскресіння мертвих завжди перед очима нашими.
Вона видимо являє нам себе у природі й утверджує нашу віру, і викриває наше маловір'я.
Однак, незважаючи на це, у нашому розумі може виникнути питання: "Як можуть воскреснути мертві, якщо тіла померлих обертаються на прах і знищуються?" Припустимо і це, хоча в сутності самій цього не буває. Як воскреснуть мертві? Так само, як почали жити нині.
Якщо Всемогутній Бог дав нам одного разу буття, прах узявши від землі, то, очевидно, може взяти його від землі і вдруге й оживити. Якщо Бог цілий світ утворив з невпорядкованої, Ним же створеної з нічого матерії, то хіба не зможе утворити знову тіла наші з пороху земного і представити їх тими самими тілами і в тому ж, тільки оновленому вигляді? Господь вже образно показав пророку таємницю воскресіння нашого із мертвих. Йому уявилося поле, усіяне сухими кістками людськими. З цих кісток, за словом Божим, промовленим Сином Людським, утворились істоти людські і, можливо, в той же спосіб, як було і при первісному створенні людини, потім оживив їх Дух. За словом Господнім, сказаним пророком, спочатку зарухалися кістки, стали з'єднуватися кістка з кісткою, кожна на своє місце; потім зв'язалися жилами, обтяглися тілом і вкрилися шкірою; нарешті, за другим таким голосом Божим, сказаним Сином Людським, ввійшов у них дух життя, – і всі ожили, стали на ногах своїх і склали велику кількість людей (Див.: Єз. 37, 1–10). Чи ж не таким буде і майбутнє воскресіння мертвих? Дивні воістину діла Божі! Дивна сповідувана нами свята віра!
Так, за праведним визначенням Божим, і нашому тлінному тілу, як зернятку, суджено спочатку померти і зотліти, а потім знову воскреснути. Місця, де ховають спочилих, є поле, на якому рукою смерті сіються наші тіла, мов зерна. Земля – матір наша – є храмина, де серед тління зберігається наше нетлінне. "Сіється тіло душевне, встає тіло духовне".
Не для того Бог осудив нас на смерть, щоб знищити Своє творіння, а щоб створити оновленим, зробити його здатним для майбутнього нетлінного життя.
Залишається нам, людям, побожно коритися премудрим визначенням Божим, з вірою приймати Божественне одкровення про останній присуд нам і з християнською надією чекати воскресіння мертвих і життя майбутнього віку.
(Складено за книгою: "Уроки и примеры Христианской Веры" та ін. кн. прот. Г. Дяченка).
ЗАКОН БОЖИЙ
Ще у Старому Завіті, на основі Божественного Одкровення, праведники мали віру у загальне воскресіння мертвих (Див.: Іов. 19, 25, 26; Іс.26, 19; Єз. 37; Дан. 12, 2; 2 Мак. 7, 9 та ін.).
І взагалі всі старозавітні праведники вважали себе прибульцями на землі і шукали Вітчизни Небесної (Див.: Євр. 11, 13–20).
Через пророка Осію Господь сказав: "Від влади пекла Я визволю їх, від смерті спасу їх. Смерте, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога? Покаяння в тому не буде у Мене" (Ос. 13, 14).
У Новому Завіті Господь Ісус Христос проповідує про воскресіння мертвих ясно і певно: "Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть... і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду" (Ін 5, 25, 29).
Спаситель підтверджує проповідь про воскресіння Таїнством причастя: "Хто їсть Мою плоть і п'є Мою кров, має життя вічне і Я воскрешу його в останній день" (Ін 6, 54).
Коли Спаситель говорить про мету Свого пришестя на землю, то вказує саме на життя вічне: "Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне" (Ін 3, 16).
Під час перебування Свого на землі Спаситель воскрешає мертвих і Сам воскресає із гробу, стає, за словом ап. Павла, первістком із мертвих (Див.: 1 Кор.15, 20).
Апостоли ставили істину воскресіння мертвих понад усякі сумніви і доводили її, тісно пов'язуючи з воскресінням Христовим і з усією проповіддю євангельською, вказуючи: якщо про Христа проповідується, що Він воскрес із мертвих, то як же дехто з вас каже, ніби немає воскресіння мертвих? Якщо немає воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес; а якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша... І коли ми в цьому лише житті покладаємось на Христа, то ми найнещасніші з усіх людей. Але Христос воскрес із мертвих, первісток з померлих (Див.: 1 Кор. 15, 12–20).
Крім того, ап. Павло вказує на явища у видимій природі, які переконують нас в істинності Воскресіння. Дехто скаже: як мертві воскреснуть? І в якому тілі прийдуть? Нерозумний! Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре. І коли ти сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться: пшеничне або ще якесь; але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожному зерняті своє тіло... Так і при воскресінні із мертвих: сіється в тлінні, встає в нетлінні; сіється у неславі, встає у славі; сіється у немочі – встає у силі; сіється тіло душевне, встає тіло духовне (Див.: 1 Кор. 15, 35–44).
Сам Господь каже: "Якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то одне залишиться, а якщо помре, то принесе багато плодів" (Ін 12, 24).
Так, дивне явище показує нам сама природа.
Зерно, кинуте у землю, гниє, руйнується, тліє. І що ж? Усе, кінець? Ні, аж ніяк! Звідти з'являється, проростає колос з новими зернами, в усьому подібними зотлілому. Чи ж не чудо це, гідне нашої уваги? Чи ж не очевидне це свідчення того, що Премудрий Творець в самій смерті закладає початок життя і на руйнуванні творить нове буття? Так, таємниця воскресіння мертвих завжди перед очима нашими.
Вона видимо являє нам себе у природі й утверджує нашу віру, і викриває наше маловір'я.
Однак, незважаючи на це, у нашому розумі може виникнути питання: "Як можуть воскреснути мертві, якщо тіла померлих обертаються на прах і знищуються?" Припустимо і це, хоча в сутності самій цього не буває. Як воскреснуть мертві? Так само, як почали жити нині.
Якщо Всемогутній Бог дав нам одного разу буття, прах узявши від землі, то, очевидно, може взяти його від землі і вдруге й оживити. Якщо Бог цілий світ утворив з невпорядкованої, Ним же створеної з нічого матерії, то хіба не зможе утворити знову тіла наші з пороху земного і представити їх тими самими тілами і в тому ж, тільки оновленому вигляді? Господь вже образно показав пророку таємницю воскресіння нашого із мертвих. Йому уявилося поле, усіяне сухими кістками людськими. З цих кісток, за словом Божим, промовленим Сином Людським, утворились істоти людські і, можливо, в той же спосіб, як було і при первісному створенні людини, потім оживив їх Дух. За словом Господнім, сказаним пророком, спочатку зарухалися кістки, стали з'єднуватися кістка з кісткою, кожна на своє місце; потім зв'язалися жилами, обтяглися тілом і вкрилися шкірою; нарешті, за другим таким голосом Божим, сказаним Сином Людським, ввійшов у них дух життя, – і всі ожили, стали на ногах своїх і склали велику кількість людей (Див.: Єз. 37, 1–10). Чи ж не таким буде і майбутнє воскресіння мертвих? Дивні воістину діла Божі! Дивна сповідувана нами свята віра!
Так, за праведним визначенням Божим, і нашому тлінному тілу, як зернятку, суджено спочатку померти і зотліти, а потім знову воскреснути. Місця, де ховають спочилих, є поле, на якому рукою смерті сіються наші тіла, мов зерна. Земля – матір наша – є храмина, де серед тління зберігається наше нетлінне. "Сіється тіло душевне, встає тіло духовне".
Не для того Бог осудив нас на смерть, щоб знищити Своє творіння, а щоб створити оновленим, зробити його здатним для майбутнього нетлінного життя.
Залишається нам, людям, побожно коритися премудрим визначенням Божим, з вірою приймати Божественне одкровення про останній присуд нам і з християнською надією чекати воскресіння мертвих і життя майбутнього віку.
(Складено за книгою: "Уроки и примеры Христианской Веры" та ін. кн. прот. Г. Дяченка).
ЗАКОН БОЖИЙ
