Господь звершив спасіння наше хресною смертю Своєю; на Хресті розтерзав Він рукописання гріхів наших; Хрестом примирив нас Богові і Отцю; через Хрест звів на нас дари благодатні і всі благословення небесні. Але такий Хрест Господній в Нім Самому. Кожен же з нас стає причетним спасительної сили його не інакше, як через свій власний хрест.

У XIX столітті людство почуло похмуро з вуст трагічного філософа, що «Бог помер! Ми його убили. Ми всі його вбивці. Бог залишиться мертвим! Чим же ще є ці церкви, якщо не могилами і надгробками Бога?; і декілька десятиліть опісля з вуст іншого філософа: «Бог помер! Панове, я оголошую вам смерть Бога!».Ці заяви філософів-атеїстів потрясли свідомість людей. І сум'яття запанувало не лише в середовищі літераторів і художників, але і в богословських кругах, в основному на Заході, в яких стали говорити навіть про «теологію смерті Бога».

Господь дав вільну волю людині і цим виявив свою Велику любов. Бо хіба це любов, коли ти маючи все, не можеш вільно скористатися із того, що маєш? Саме тому, після створення ми отримали в дарунок цей світ і все, що в ньому. Людина могла розпоряджатися ним, використовувати його для свого щасливого життя. Біблія нам оповідає, що сталась трагедія: людина зробила вибір і послухала злого духа.

Почуйте всі грошолюбці, що страждаєте Юдиною хворобою, - почуйте і стережіться цієї пристрасті. Якщо той, хто перебував з Христом, творив чудеса, користувався таким вченням, впав у таку безодню від того, що не був вільний від цієї хвороби, то тим більше ви, що не чули навіть Святого Письма і завжди приліплюєтеся до сьогодення, легко можете бути полонені цією пристрастю, якщо не збільшуватимете безперервне старання.

Самі ранні згадування про сходження Благодатного вогню на Гріб Господень у Єрусалимі в переддень Воскресіння Христового зустрічаються в Григорія Ниського, Євсевія й Сильвії Аквітанської і датуються IV століттям. У них є опис сходжень Благодатного вогню.
За свідченням святих отців, нетварне Світло освітило Гріб Господній незабаром після Воскресіння Христа, що побачив один з апостолів Петро.

Будь-якій свідомій людині зрозуміло, що та сексуальна розбещеність, яку ми спостерігаємо сьогодні в нашому суспільстві, має своєю причиною моральну слабкість, духовний занепад. Проте ця проблема має іще один аспект - енергетичний, і варто звернути на нього увагу. Сексуальна енергія – це частина загальної енергії людини, і тоді, коли сексуальна поведінка є розв’язною та невпорядкованою, коли знищенні всі табу і “забобони”, суспільство розпорошує свої сили.

Це правда, що тіло наше є прекрасним твором Творця, і в людському тілі знайдемо набагато більше слідів чудесної і люблячої турботи Творця, ніж у інших творіннях світу. Але причина не в людському тілі, а в нашій душевній слабкості. Бо зображення людського тіла тільки тоді може бути мистецьке, коли воно не зворушує наші почуття.

«Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мф. 3:2). Ці слова були сказані св. Іоаном Христителем всім очікуючим Христа людям. Ці слова обернені і до нас, брати і сестри, і ми готуємося прийняти в своє серце, в свою душу Господа нашого Ісуса Христа в Пречистому Його Тілі і Животворящій Крові.

Свою Божу місію на землі завершив Господь наш Ісус Христос двома величними актами, що ними є воскресіння Лазаря і тріумфальний в'їзд до Єрусалиму. Ці дві події дали для людей найпереконливіше свідчення про Його месіанське післанництво та Божество.

Майже кожний тиждень Великого Посту має свої богослужбові особливості. Це треба передовсім сказати про його суботи й неділі, з яких кожна присвячена якійсь події з життя Церкви, з життя Ісуса, Його Пресвятої Матері або Святих.

Наша Православна Церква має великого свого святого Рівноапостольного князя Володимира. Згадуємо наше минуле — часи, коли в розквіті слави й могутності Київської Русі на золотокованім княжім престолі володів майже всіма руськими землями наш князь — «сонечко ясне» Володимир Великий. У нашій уяві постає, мов живий, образ князя з його дружиною при хрещенні киян у Дніпрі, що дало початок загального поширення християнства по всій Русі, поміж всіма руськими племенами.

Перенесення мощей праведного Лазаря Чотиридневного, єпископа Китійського, здійснене в IX столітті. Святий праведний Лазар, брат Марфи і Марії, жив у селищі Вифанія, неподалік Єрусалиму. Під час Свого земного життя Господь Ісус Христос часто відвідував дім Лазаря, якого дуже любив і називав Своїм другом (Ів. 11,3; Ів.11, 11), а коли Лазар помер і вже чотири дні пролежав у гробі, Господь воскресив його з мертвих (Ів. 11, 17 - 44) (Воскрешення Лазаря згадується Церквою в суботу шостого тижня Великого посту - “Лазареву суботу”).