Варфоломій, милістю Божою Архієпископ Константинополя – Нового Риму і Вселенський Патріарх, всій повноті Церкви благодать, світ і милість воскреслого в славі Спаса нашого Ісуса Христа. Улюблені і бажані в Господі брати і чада
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
У XIX столітті людство почуло похмуро з вуст трагічного філософа, що «Бог помер! Ми його убили. Ми всі його вбивці. Бог залишиться мертвим! Чим же ще є ці церкви, якщо не могилами і надгробками Бога?»[1]; і декілька десятиліть опісля з вуст іншого філософа: «Бог помер! Панове, я оголошую вам смерть Бога!»[2]. Ці заяви філософів-атеїстів потрясли свідомість людей. І сум'яття запанувало не лише в середовищі літераторів і художників, але і в богословських кругах, в основному на Заході, в яких стали говорити навіть про «теологію смерті Бога». Звичайно ж, Церква ніколи не сумнівалася в тому, що Бог помер. Це мало місце в 33 році на горі Голгофа в Єрусалимі, за часів Понтія Пилата – римського правителя Іудеї. Зазнавши нечувані страсті, Бог був розіпнутий як злочинець і біля 9-ої години в п'ятницю, сказавши: «Відбулося!», спустив дух! Це безперечна історична реальність.
Єдинородний Син і Слово Боже, Ісус Христос, дійсний Бог, помер «за всіх» людей (2 Кор. 5: 14)! Прийняв все наше: тіло, душу, волю, енергію, тягар, тривогу, біль, печаль, нарікання, радість... – все, окрім гріха, Він врешті-решт прийняв і нашу найбільшу проблему – смерть. Причому Він набув найболіснішої і найпринизливішої форми смерті, тобто смерть на хресті. У цьому ми згодні з філософами.
Ми навіть погодимося з тим, що церкви, храми – це «могили», «надгробки» Бога! Але. Ми знаємо, переживаємо і поклоняємося померлому Богові, як «мертвому Живоначальнику»! Трохи часу згодом після Страсної п'ятниці, вранці ще сущий у тьмі «в єдину від субот», в неділю, сталося те, ради чого і здійснилося втілення, і пристрасті, і хрест, і зішестя в пекло домобудівництво Боже – Воскресіння! А це, тобто Воскресіння, теж є безперечною історичною реальністю. І ця реальність має безпосередні і спасительні наслідки для всіх нас. Воскрес Син Божий! Воскрес Бог зі всіма межами Своєї людяності: з тілом, яке Він прийняв від пречистих кровей Пресвятої Богородиці, і зі Своєю святою душею. Він воскрес з мертвих і «всеродного Адама воскресивши як Чоловіколюбець»! Гріб Ісуса, «нова труна» Іосифа, залишається порожньою назавжди! Замість пам'ятника мертвому він став пам'ятником перемоги над смертю, джерелом життя!
Зійшло Сонце справедливості, «з гробу червоне», даруючи нам світло невечірнє, світ, радість, тріумфування і життя вічне! Так, храми – це «труни» Бога! Але труни порожні, залиті світлом, наповнені «цілющим запахом» (2 Кор. 2: 16), весняним пасхальним ароматом, красиві, приємні, прикрашені миртами славними і кольорами відчутної надії, труни життєдайні і живоносні! Смерть Бога перевернула сили пекла; смерть перетворилася на подію, яка веде людину від життя до Життя. Церкви, «труни» Бога, – це широкий отвір брами любові Бога, це розкриті двері Невісника, Його Сина, Який «як Жених прийшов з Гробу», а ми, що входять туди віруючі, «смерті святкуємо убивання, пекло руйнування, іншого житія вічного початок, і граючи співаємо повинного, Єдиного благословенного отців Бога і препрославленного»[3].
Отже, це щастя, що помер Бог: Його смерть стала нашим життям і воскресінням! Це щастя, що існує настільки багато Його «надгробків» в світі, стільки святих храмів, куди вільно може увійти змучена, втомлена і невтішна людина і звільнитися від тягаря свого болю і тривоги, страху і уразливості і «позбавитися» від своєї смерті!
Це щастя, що є церкви розіпнутого, померлого, воскреслого і вічно живого Христа, де людина нашого часу, що зневірилася, жорстоко зраджена всіма ідолами, всіма «нікчемними богами», що викрали її серце, тобто домобудівництво, її ідеологію, філософію, метафізику, віддана всіма іншими «порожніми зваблюваннями» (Кол. 2: 8) нинішнього «брехливого»[4] століття, знаходить і притулок, і втіха, і порятунок.
З Вселенської Патріархії, Матері-церкви, яка переживає повною мірою страсті, біль, хрест і смерть, але також і Воскресіння Боголюдини, посилаємо всім чадам нашої Церкви сердечне пасхальне вітання і благословення і обіймаємо вас з любов'ю Ісуса Христа, воскреслого з мертвих і вічно живої і животворящої людини. Йому личить слава, держава, честь і поклоніння разом з Отцем і Святим Духом на віки вічні. Амінь!
Патріарх Константинопольський, ревний про всіх вас молитвеник до воскреслого Христа
______________
[1] Фрідріх Ніцше.
[2] Жан-Поль Сартр.
[3] Пасхальний канон. Гімн 7.
[4] Акафіст Пресвятій Богородиці.
______________
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства
