Таїнство Євхаристії встановлене Господом нашим Ісусом Христом на останній Тайній Вечері, звернене до вірних усіх часів і народів. Зберігаючи таїнственний зміст Євхаристії, Свята Апостольська Православна Церква завжди намагалася сприяти його осягненню культурами різних епох і національних традицій через текст Святої Літургії. На відміну від Західної Церкви римо-католицької традиції, Православна Церква візантійської традиції благословила до богослужбового вжитку два різні чини Святої Літургії, упорядковані на основі Літургії апостола Якова не раніше IV ст.

Глибокі роздуми про людину підводять до висновку, що її не можна сприймати лише як складне поєднання біологічних та фізіологічних функцій. Очевидно, що в основі лежить духовне начало, виявом якого є розум, самосвідомість, внутрішня свобода, і яке водночас зумовлюється надприродним відношенням людини до Бога. Отже, людина становить собою духовно-тілесну єдність. А тому будь-яка дія на тіло – це дія спрямована на саму особу.

Здавалось, неприступна фортеця, що стосувалося запровадження традицій прикрашання Різдвяних свят ялинкою - Ватикан, впала. Цю красиву традицію запровадив тут у 1978 р. Папа Іоанн-Павло II. Та й не дивно, бо святкувати Різдвяні свята з ялинкою міцно побутує в Польщі, куди ця традиція перенесена з сусідньої Німеччини ще декілька століть тому. Багато країн змагаються за честь подарувати різдвяну ялинку Ватикану, їх список існує на два десятиліття вперед. Цього року такої честі удостоїлася Австрія.
Існує багато версій, звідки взялися традиції святкування Різдва та Нового року прибраною ялинкою. Одна з найбільш поширених версій пов’язана з отцем німецької Реформації Мартіном Лютером.

Тема покликання – захоплююча і актуальна для кожної людини. Рівно настільки, наскільки вона виділяє себе з маси і наважується йти своєю дорогою, наскільки голос її серця і совісті переважає над думкою моди і більшості. Дивно, але ця тема вважається ризикованою і навіть небезпечною серед порядних і респектабельних людей, які дорожать своїм положенням і не готові чути про мужність і подвиг, про жертву і боротьбу.

З іменем Петра Могили зв’язана найбільш велична і світла доба в життю нашої Церкви в минулому — доба визволення нашої Церкви від того пригнічення, до якого довела її польська влада і римське папство, доба переможної боротьби нашого народу за свою віру і волю. Отже, хоч коротенький спогад про життя і працю митр. Петра Могили на користь нашої церкви і народу, нехай буде нашою наукою від літ давніх на початку наступного року.
Митр. Петро Могила і своїм життям і працею для нашої церкви дуже нагадує святителя Василія Великого, що пам’ять його сьогодні ми святкуємо. Чим був Василій Великій для всесвітньої церкви, тим Петро Могила був для Церкви Української.
Пам'ять - 14 січня за новим стилем.

Історія святкування надвечір’я перед празником Христового Різдва сягає перших віків християнства. Надвечірня празника Різдва має окрему богослужбу, що зветься Великі, або Царські часи, які уклав Єрусалимський Патріарх Софроній, де в псалмах та читаннях пророків зі Старого Завіту зібрано основні пророцтва відносно обіцяного Месії.
Навечір’я Христового Різдва - 6 січня за новим стилем.

Закінчивши службу, священик оголосив: — В наступну неділю я розмовлятиму з вами на тему брехні. Щоб вам було легко зрозуміти, про що піде мова, прочитайте перед цим вдома сімнадцятий розділ Євангелія від Марка.
В наступну неділю священик перед початком своєї проповіді оголосив: — Прошу тих, хто прочитав сімнадцятий розділ, підняти руки.

1. На кожному кроці й кожної хвилини охороняй честь своєї рідної мови, як свою власну, більше того - як честь своєї нації. Хто не береже чести своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації.
2. Розмовляй у родині своїй тільки рідною мовою. Це принесе тобі правдиву насолоду шляхетного почуття сповнення найбільшого обов’язку щодо свого народу.

У першому тисячолітті нової ери більшість християн жила єдиної спільнотою. І хоча із часом віра в Ісуса Христа поширилися на землях Західної й Центральної Європи, а також на територіях Середземномор’я, єдність церков була реальністю. Постійно скликалися Вселенські та Помісні Собори, на яких обговорювалися дійсно важливі для всіх питання, а головне — приймалися обов’язкові для всіх рішення (наприклад, текст Символу віри). На соборах завжди — попри транспортні труднощі — були присутні сотні делегатів із найвіддаленіших куточків тогочасної ойкумени. Зв’язки між церквами підтримувалися також листами, візитами духовних людей, мандрівними ченцями, паломниками.

Запитання
Яким має бути в церкві зовнішній вигляд жінки? Чи можна, йдучи до храму, не брати хустки, вдягнути штани, використовувати косметику й таке інше?
Відповідає протоієрей Михайло Бучак
Шукаючи відповідь на це запитання, найперше звернімося до Книги книг – Біблії.

Саме 10 лютого відзначаєм день Преподобногой Єфрема Сирієцького (Сірін, Сіріянин), вчитель покаяння, народився на початку IV століття (рік його народження точно невідомий) у місті Низибії (Месопотамія) у християнській родині бідних хліборобів. Батьки виховали сина в благочесті. Але, вирізняючись з дитинства запальним, дратівливим характером, він замолоду часто сварився, робив необдумані вчинки, навіть сумнівався в Промислі Божому, поки не дістав від Господа напоумлення, що направило його на шлях покаяння і спасіння.
Пам'ять - 10 лютого.

„Mens sana in corpore sano”, – говорили древні римляни, - „В здоровому тілі - здоровий дух”. Термін sanos із латини буквально перекладається як цілий, неушкоджений, здоровий, здравомислячий. Цим терміном у медицині користувались протягом багатьох століть, вважаючи його найадекватнішим для визначення оптимального фізичного стану людини. Розробляючи нову науку про здоров’я в кінці 60-х С.Павленко та С.Олійник дали їй назву „санологія”, але медична громадськість запропоновану розробниками науку не сприйняла і їй належало забуття.