Митрополит Димитрій: «Якщо Христос не воскрес, то і проповідь наша марна, марна і віра наша» (1Кор. 15, 14)

Любомир Гузар пішов з посади глави УГКЦ. Чи не планує так само вчинити Патріарх Філарет?

Це є воля будь-кого з предстоятелів. Згідно зі Статутом нашої Церкви, Помісний Собор обирає предстоятеля пожиттєво. Саме так і був обраний Патріарх Філарет у 1995 р. І це залежить від самого Предстоятеля Церкви – йти йому на спокій чи ні. Приклад того, як вчинив кардинал Любомир Гузар, не означає, що так повинен чинити кожен з предстоятелів Церков, які є в Україні. Це все залежить від Божої волі та від волі самого Патріарха. Наш Патріарх має досить добре здоров`я і здатний керувати Церквою ще багато років, і ми за це будемо молитись.

Владико, Вас називають правою рукою Філарета і навіть наступним Предстоятелем УПЦ КП…

Тут, по-перше, потрібно сказати, що Патріарх обирається не за власним бажанням кого-небудь з тих, хто кандидує у предстоятелі Церкви. Патріарха обирає Помісний Собор і на це повинна бути воля Божа та воля Помісного Собору. Тому будь-які передбачення щодо того, хто стане наступником Патріарха, можуть бути, але вони ще не означають, що наступником стане саме той, кого вже тепер називають. Бажаючих є набагато більше аніж вам здається (сміється). Щодо себе я хотів би сказати, що коли такі розмови чую, то мені хочеться затулити вуха, бо інколи говорять щиро, а інколи тільки для того, щоб посіяти спокусу і провокації, на які тепер наше суспільство дуже багате. Я відчуваю, що це шкодить моїй архіпастирській праці. Поки живий Предстоятель Церкви, вважаю недоцільним такі питання навіть порушувати.

На Львівщині переважна більшість населення – це греко-католики. Як Вам вдається провадити тут пастирську діяльність? Чи знаєте Ви про кількісні показники вірян УПЦ КП?

Львівська область – це дуже релігійний регіон України. Тут зосереджено приблизно півтори тисячі парафій УГКЦ, а якщо брати УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП, то загалом буде ще близько 980 православних парафій. Така статистика надається на офіційному рівні. Справді, греко-католиків більше у Львівській області ніж православних, але мушу сказати, що православних також є дуже багато. Ми навіть відчуваємо потребу в будівництві нових храмів. Недаремно я порушую питання про новий кафедральний собор у м. Львові, адже бачу, що віруючим дійсно тісно.

З іншими конфесіями у нас дуже гарні та мирні стосунки. Дякувати Богу, вони встановилися вже наприкінці 90-х років, коли відшуміло протистояння. Той релігійний мир та спокій, який сьогодні маємо, ми з обох боків повинні оберігати та не давати можливості розпалюватися конфліктам, які в багатьох випадках є на сьогодні провокаціями.

Греко-католики отримали нового Предстоятеля Церкви, як тепер будуть будуватися ваші стосунки з новим Главою УКГЦ

Думаю, що предстоятель УГКЦ сам бачить, як це варто робити. Ми досить позитивно, зокрема і Святійший Патріарх Філарет, оцінили вибір нового Глави. Патріарх був присутній на інтронізації та подарував главі УГКЦ панагії, що засвідчило велику повагу з боку нашої Церкви до Предстоятеля УГКЦ. Думаю, що ніяких особливих змін у наших стосунках не відбудеться. Треба сказати, що це дві Церкви, які не тільки виховують українській народ у великій побожності і виконують місію спасіння, але також – це ще ті Церкви, які є українськими патріотичними і національними церквами. Нам нема чого ділити, нам слід думати тільки про взаєморозуміння та співпрацю, яка принесе користь державі та українському народу.

У Львівсько-Сокальській єпархії ви не відчуваєте браку кадрів священників?

Ні. На теренах єпархії діє Львівська православна богословська академія. Отож, можна сказати, що у мене є ще цілий загін священиків, які чекають свого призначення на парафії. Тому ніякого браку кадрів в єпархії я не відчуваю. Тут є дуже добрі священики, гарні пастирі. Навпаки, наш регіон дає можливість священнослужителям, які тут навчалися та рукоположилися, їхати в центр і схід України і там провадити свою пастирську діяльність. Недаремно, якщо поглянути на біографії священиків, які служать в східних областях України, можна побачити, що в більшості випадків вони є вихідцями з Галичини.

Чи за цей період часу ви вже зустрічалися з архієпископом УПЦ МП Августином?

З архієпископом Августином я мав приватні бесіди під час офіційних імпрез. Загалом ми вже кілька разів зустрічалися і в Оперному театрі, і на День Соборності України, і на панахиді на честь Тараса Шевченка. Принаймні можу сказати, що між нами немає ніякого непорозуміння. Ми прекрасно розуміємо ту ситуацію, яка складається в Україні та хочемо, щоб між нашими конфесіями був мир та спокій.

А на всеукраїнському рівні діалог церков УПЦ КП та УПЦ МП триває?

Ні, на жаль, сьогодні діалог припинено з об’єктивних причин. Це тому, що політична ситуація в Україні дещо змінилася, вона вплинула і на переговорний процес, який у нас був. Але це тимчасове явище. Думаю, що в майбутньому наші Церкви до цього діалогу повернуться.

Об’єднання церков у Єдину Помісну Церкву, з яких Церков це об’єднання мало б початися?

На мою думку, цей процес повинен розпочатися із об’єднання Українського Православ’я. Сьогодні все частіше піднімається питання про об’єднання Православної Церкви та Греко-католицької. Однак, вважаю, що це справа далекого майбутнього, оскільки між нами є догматичні розбіжності. Це ті розбіжності, які не дають нам можливості стати спільно за єдину чашу. Вони сягають вселенського розділення православ`я і католицизму. А серед православних таких особливих розбіжностей немає, адже ми однаково віруємо, однаково сповідуємо Христа, визнаємо одне й теж вчення, одні і ті ж догмати Православної Церкви, тому я думаю, що у нас є можливість в скорому часі знайти це порозуміння та об’єднатися. Наша єдина мета – це Українська Помісна Церква, яка буде незалежна від будь-яких закордонних центрів.

Які стосунки в УПЦ КП з УАПЦ, адже представники останньої досить виголошують критичні зауваги на адресу УПЦ КП?

У нас сьогодні якихось особливих стосунків з УАПЦ нема. Мушу сказати, що у Львові я зустрічався із архієпископом Макарієм, ми мали розмову. Принаймні можу сказати, що я не забороняю своїм священикам запрошувати священиків УАПЦ на спільні богослужіння, коли є великі свята, особливо храмові. Однак, також слід сказати, що у нас нема ніякого переговорного процесу на рівні обох церков, які мають на меті змагання за автокефалію Українського Православ`я.

Перед виборами на своїй прес-конференції Ви казали, що не забороняєте своїм священикам йти на вибори та здобувати депутатський мандат, якщо вони будуть працювати на користь Церкви та громади. Чи знаєте Ви скільки ваших священиків стали депутатами?

Не можу ствердити точно, здається троє священиків нашої єпархії стали депутатами місцевих рад. Ніхто із наших священиків не пройшов у міську та обласну ради. Я дійсно не забороняю священикам-депутатам бути присутніми в цих радах, тому що вважаю, що це може допомогти нашій Церкві покращити своє становище щодо виділення земельних ділянок під будівництво храмів. Тільки так я розглядаю цю співпрацю. Буду також сподіватися, що присутність священика у радах сприятиме духовному зростанню обранців.

Міський голова започаткував традицію починати сесійне засідання з молитви депутатів, як Ви це оцінюєте цю ініціативу і чи не запрошували ваших священиків брати участь в цих молитвах?

Молитва завжди позитивно впливає на будь-яку добру працю. Господь сказав, що «нічого не можете робити без мене», тому будь-яка наша праця повинна завжди розпочинатися з молитви. Наших священиків ще не запрошували промовляти такі молитви перед початком сесії, хоча ми зустрічалися з п. Андрієм Садовим і дійшли порозуміння в тому, що в скорому часі при міському голові ми створимо Раду Церков і, думаю, що така можливість з’явиться. Не скажу, що ми особливо наполягаємо на цьому, але під час зустрічі із міським головою порушувалося питання про те, щоб не тільки представники однієї конфесії мали змогу благословляти роботу депутатів.

А які сьогодні проблеми існують у Львівсько-Сокальській єпархії та загалом в УПЦ КП?

Стосовно Львівсько-Сокальської єпархії скажу, що ми до сьогодні мріємо, що нам будуть повернуті колишні церковні приміщення, що були вилучені з церковної власності радянською владою та перебувають в користуванні Університету, відтак, ведемо переговори з адміністрацією Франкового університету, а також з міською владою. Власне, нині я дуже активно займаюся вирішенням питання про виділення ділянки для будівництва нового кафедрального храму. Ми вже напрацювали кілька варіантів.

Також сьогодні дуже важливою є проблема духовної освіти, оскільки я ще й голова синодального відділу у справах духовної освіти. Вважаю, що наше духовенство повинно бути досить освіченим, адже потрібно відповідати на виклики часу. Проповідь священика повинна бути ясною та цікавою, такою, яка б могла привести до храмів перш за все молодь. Коли я сюди прийшов, то сам почав викладати у Львівській академії пастирське богослов’я.

Важливе питання акредитації наших духовних навчальних закладів, тобто визнання дипломів, які отримують випускники, на державному рівні. Головним для нашої Церкви є розвиток українського православного богослов’я, Який, мусимо визнати, не є достатньо динамічним. Це – проблема номер один. Знову ж таки, перевидання книг, богослужбової літератури, переклади Святих Отців, які здійснює Святійший Патріарх Філарет – це все додасть снаги для майбутніх богословів, бо ж українське православне богослів`я мусить мати свій виклад українською мовою. Цю проблему треба вирішувати нагально, а те що ззовні є певний тиск з боку влади, то, думаю, це явище тимчасове.

Стосовно передачі приміщення університету Церкві, Вам хоч якусь надію дали?

Принаймні мені ніхто не сказав – ні. Всі обіцяють вирішити це питання і, знаючи, що воно тягнеться вже 20 років, продовжують обіцяти. Думаю, що це все ж таки відбудеться. Я в це вірю, бо інакше й не може бути. Весь цей ансамбль Свято-Покровського кафедрального собору був переданий нашій Церкві сесією першого демократичного скликання Львівської міської ради. І ще досі це рішення не виконано. Насправді ж у нас тут дуже обмежені умови життя, адже немає де прийняти відвідувачів, немає де відкрити єпархіальні відділи, щоб вони сповна могли працювати. Такі умови нагадують ті, які були в радянський час, і для УПЦ КП у Львові продовжуються вже 21 рік.

А на якій позиції у цьому питанні стоїть міський голова Львова Андрій Садовий?

За його словами, ця проблема начебто лежить в площині повноважень університету. Він декларує готовність включитися у цей процес, за умови підтримки та рішення ректорату Франкового університету.

На минулій прес-конференції ви зазначали, що на Сході України йде наступ на церкви УПЦ КП, коли силоміць намагаються захопити храми. Чи стабілізувалася там ситуація?

Нині напруга дещо знизилась. Наприклад, остання новина, що у Кам’янці Донецької області йде судовий процес. Ми розуміємо, що таке судовий процес і наскільки сьогодні можна довіряти судам, по-іншому це звучить так: якщо не можна взяти вилами, то давайте візьмемо судами. Я тільки бажаю нашому архієпископу у Донецьку, владиці Сергію, терпіння. І все таки сподіваюся, що судова система буде справедлива, адже цей храм в напіврозореному стані був переданий громаді УПЦ КП. Сьогодні, коли храм діє вже десяток років, вимагати повернути його громаді Московського Патріархату було б несправедливо.

Сьогодні в Україні з’являється дуже багато протестантських церков та сект. Чи не вважаєте Ви що існує серйозна загроза і виклик Церкві?

Знаєте, слід розділити ці поняття. Є класичні протестантські Церкви (баптисти, п’ятидесятники, адвентисти сьомого дня), а є секти, які мають в основі своїй тоталітаризм, тобто абсолютну підкореність не Богові, яким вони часто прикриваються, а лідеру секти. Це проблема не одного року. Вони ринули сюди тоді, коли розпочався процес радянської перебудови. А коли Україна стала незалежною, сюди прийшли всілякі проповідники, з якими ми маємо проблеми і до цього часу. Вважаю, що в цьому відношенні нам, спільно із традиційними конфесіями в Україні, варто дуже багато працювати для того, щоб такі тоталітарні релігійні рухи були зупинені. Але як це правильно зробити в демократичному, вільному суспільстві? Це і є головне питання. На жаль, сьогодні ці секти завдають дуже великої шкоди психічному здоров’ю нашої нації. Однак, сподіваюсь, що українці все розуміють і дуже швидко розчаруються в таких проповідниках.

Я хотів би ще раз наголосити на тому, що є й класичні протестантські Церкви. І до цих Церков є зовсім інакше ставлення. З цими церквами ми ведемо діалог, з ними разом ми є у Всеукраїнській Раді Церков, і я вважаю, що так і має бути.

Сьогодні досить гостро суспільство сприймає одностатеві шлюби та можливість одностатевих пар всиновлювати дітей і в Україні і такий прецедент вже був. Яка позиція Церкви?

Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій вже висловлювалася з цього приводу, що, однозначно, це є гріх! Розуміємо, що наша держава у цьому випадку пішла на приманку європейських інституцій з прав людини, бажаючи дуже швидко вступити в Європейський Союз. Вважаю, що наша держава з цим поспішила. Українське суспільство дуже негативно сприйняло такі речі, і надалі так і буде їх сприймати, адже українці є побожними та релігійними і, мушу Вам сказати, що чистота, та, яка ще культивується в нас, вона насправді не може сприймати таких речей. Такий “європейський” уклад життя призводить до занепаду християнської цивілізації.

Сьогодні світ впадає в паніку, оскільки люди вірять, що закінчення календаря майя в 2012 році призведе до кінця світу. Яка позиція Церкви щодо 21 грудня 2012 року?

Взагалі, коли розпочиналося будь-яке тисячоліття, в людей завжди було багато паніки. Були й такі століття, в яких чекали кінця світу. В історії, наприклад, особливо апокаліптичні мотиви простежуються в 1612/13 рр. серед населення Московії, коли там був час великої смути. Хочу сказати, що людям притаманно завжди придумувати кінець світу. Однак ми ж усі є людьми віруючими, ми читаємо Священне Писання, а там написано, що про цей день, і цей час ніхто не знає – ні Син Божий, ні Ангели, ні люди, тільки Отець Небесний. Тому мені здається, що Господь дуже чітко сказав, що ніхто не зможе передбачити кінець світу.

В людській уяві кінець світу – це щось таке надзвичайне. Насправді ж, це Друге Пришестя у світ Сина Божого і ми, християни, в це віримо. Тому ці апокаліпсичні настрої є безпідставними. Звісно ж, є причина, мотивація, до того, щоб говорити про це, адже бачимо сьогодні війни, неспокій у світі, і про це Христос попереджав нас. Але перед Христом має прийти ще Антихрист, а вже потім прийде і нас судитиме Христос. Принаймні, картина кінця світу яскраво описана в Апокаліпсисі, який ніхто ніколи не брався тлумачити. Але мушу Вам сказати, що ті речі, які відбуваються у світі, навіть ці катастрофи, попереджають нас про те, що людина повинна спинитися.

Кінець світу наблизить тільки людина. Людина своїми руками знищує цей світ, і ознаки цього є. Коли людина викинула зі своєї душі Бога та поставила у центр буття своє «Я», це явище називають антропоцентризмом. Людина стала в центрі буття, і всі закони природи «підкорила» собі, це призвело до суцільних катастроф. Тепер одна катастрофа тягне за собою іншу, яка є ще страшнішою і яка є плодом людських рук. Останній приклад – землетрус, цунамі і ряд аварій на АЕС в Японії. Це ще один доказ того, що без Бога людина нічого не може на цьому світі і, навіть як наймудріша істота, вона не може гарантувати собі безпеку у цьому світі. Тому, якщо ми не будемо втручатися в Божественні Закони, то світ буде ще дуже довго існувати.

Наближається Великдень – найвеличніше для християн свято. Як би Ви, Владико, порадили його зустріти?

По-перше, хотілося б, щоб усі перед цим великим святом покаялися у своїх гріхах, адже Великдень, як день чистоти, Світлого Христового Воскресіння, треба зустріти чистим. Вірити в Бога – це одне, а ось ходити до храму – це трохи інша річ. Дуже часто буває так, що тільки один раз, на Великдень, приходять до храму, щоб освятити паски та крашанки, писанки, і таких людей є дуже багато. Слід пам’ятати, що Христос прийшов у цей світ та розіп’явся за нас усіх, незалежно від того чи ходимо ми до храму чи ні. Перед Богом ми всі однакові.

Тому я ще раз наголошую, що до цього свята всім варто готуватися перш за все духовно, всі приготування, які є, паски, писанки та інші – це є другорядне й додаткове, що дає нам тільки можливість підсилити нашу радість цього свята. Тому всі ми повинні про це пам’ятати і готуватися духовно.

У чому полягає сила посту?

Сила посту полягає перш за все у приборканні наших гріховних пристрастей, адже кожна людина насправді знає, яким гріхом вона найбільше страждає і тому дуже важливо, щоб в час посту ми постилися саме духовно, а не тілесно. Накласти на себе піст тілесно – нема ніяких труднощів, можна обмежити себе в їжі, тим більше, що їжа сьогодні є не завжди здоровою та стає причиною багатьох хвороб.

Як казав Василій Великий: «Такий мені піст до вподоби, коли я брата свого не осуджую, коли вгамовую свої плотські пристрасті. От такий піст буде мені до в подоби. І піст цей принесе великій плід та Господу буде угодно цей піст прийняти». Це абсолютно не повинно когось виправдовувати, це лише стимул задуматися над тим, яке ми свято святкуємо.

До речі, варто сказати, що християни східного обряду більше святкують Великдень, аніж Різдво. В цьому є велика таємниця, адже головна мета пришестя Сина Божого – через страждання, викуплення дорогоцінною Своєю Кров’ю на хресті і Воскресіння Його з мертвих. Як казав Апостол Павло: «Якщо Христос не Воскрес, то і проповідь наша марна, марна і віра наша» (1 Кор. 15, 14). Без Пасхи Христової, Його воскресіння з мертвих і Різдво втрачає будь-який сенс.



Православ'я в Галичині