Передріздвяний, передноворічний період – це не тільки приготування до свят, не лише подарунки. Це можливість оглянутися назад, побачити здобутки, оцінити перспективи. Період роздумів над речами справді важливими, щоб віднайти той родинний затишок, який панує в наших оселях у Свят-вечір, і зберегти його на цілий рік. Про це та про інше “Пошта” спілкувалася з митрополитом Львівським і Сокальським УПЦ КП Димитрієм (Рудюком).Про долю українського православ’я
– Владико, віднедавна Ви очолили Львівсько-Сокальську єпархію, перебралися з Києва до Львова. Які Ваші враження?
– Справді, мене призначили на цю кафедру 1 серпня цього року, я майже 20 років, практично все своє свідоме життя після закінчення студій служив у Києві. Відразу побачив дуже велику різницю в релігійному житті між Західною Україною, Центральною і Східною. Львівщина – багатоконфесійний регіон, як і вся Західна Україна, а ще тут дуже висока релігійна активність населення.
– Владико, якою Ви бачите сьогодні ситуацію з православ’ям в Україні?
– Найбільшою раною на тілі України сьогодні є розкол православ’я. Якби ми були єдині, то спрямували свої зусилля на духовне відродження нашого суспільства, про яке дуже багато говоримо, але мало для того робимо. УПЦ КП намагається сьогодні порозумітися з іншими конфесіями. На жаль, перервалися переговори з УПЦ МП, які досить успішно почалися в жовтні минулого року, ми сподіваємося їх відновити. На жаль, ситуація, яка склалася сьогодні, в тому числі й політична, не дає нам далі можливості зустрічатися. Я думаю, що все це тимчасове, адже єдність святого Українського Православ’я для нас понад усе, і будемо робити все, щоб вона запанувала в Україні.
– Скажіть, будь ласка, а якими Ви бачите перспективи?
– Ми стоїмо на позиціях створення Помісної Української Православної Церкви, єдиної, незалежної від інших закордонних релігійних центрів, на чолі з Патріархом Київським і всієї Руси-України. Ця позиція поки що не має підтримки у більшості православних Московського патріархату, але ми виходимо з того, що є незалежна держава, є її кордони. І має бути єдина церква, яка опікується православним народом України. Маємо надію, що найближчим часом досягнемо цієї мети. Ми віримо, що ніякі сили нам на цьому шляху не перешкодять.
– Нещодавно у Львові з архіпастирським візитом перебував Патріарх Філарет. Що показав цей візит?
– Православні в Галичині хочуть бачити свого патріарха. Я відчув, як з благоговінням і побожністю вони його зустрічали, адже храми, де бував патріарх, були переповнені людьми, які хотіли його бачити, чути його слово. І це мене дуже потішило, бо сьогодні жодна сила – ні громадська, ні політична – не здатна настільки підняти людей, як Церква, бо народ довіряє Церкві, горнеться до неї.
Про дорогу до Бога
– Хто Вас привів до Бога?
– Людина не вибирає ні місця, ні часу, ні країни, де вона має народитися, головне, щоб ми завжди залишалися людьми, незалежно від обставин, в яких доводиться жити. Хоч, звичайно, в мене є батьки, і ми завжди були і є єдиною родиною, виховувався я під впливом релігійної бабці Анни, і саме вона прищепила мені цю віру, вже з шести років почав читати Псалтир церковно-слов’янською мовою. Це був радянський час, поблизу церкви в нас не було, найближчий храм – за 8 км, там мене хрестили, коли мені було вже 6 років.
– Скажіть, будь ласка, владико, чи задумувалися після школи, ким станете?
– Коли поступав до університету, не задумувався, ким стану. В школі вчився непогано, в мене було лише дві четвірки в атестаті. Очевидно, що Господь так спровадив, що я вступив саме до Київського університету. В Києві я вже найбільше долучився до релігійного життя.
– А коли Ви побачили своє місце в церкві?
– Навчаючись в університеті, я став іподияконом біля теперішнього патріарха Філарета, тоді митрополита. І так поступово зростав духовно. В 1994 році, ще навіть не отримавши диплома університету, десь за місяць до того став дияконом, отримав перший ступінь священства. Потім навчався в семінарії, в академії, а в 2000 році, як тільки захистився, був поставлений ректором Київської духовної академії і семінарії. Рівно 10 років я був на цій посаді й майже 10 років намісником Михайлівського Золотоверхого монастиря.
– Чи не було шкода міняти Київ на Львів?
– На моїх очах відбувалося становлення нашої Церкви. Тому для мене не було чогось надзвичайного, коли мене призначали сюди, на Львівську кафедру. З митрополитом Андрієм Гораком я дуже добре знався, ми дуже багато розмовляли, я певною мірою був знайомий з ситуацією, яка є на Львівщині. Тому я, як-то кажуть, “без зазорного пребиванія” прийшов сюди.
– Владико, а які завдання ставите перед собою?
– Звичайно, багато чого маю довершити із того, що планував і починав митрополит Андрій, але маю і свої ідеї. Наприклад, розвиток інформаційної служби нашої єпархії, створення православного радіо, хоча би підкастингового мовлення для початку. Також в моїх планах будівництво монастиря, якого у Львівсько-Сокальській єпархії нема. Я би хотів, щоб цей монастир збудували і щоб чернече життя в нашій єпархії розвивалося. Ми також хочемо викладати християнську етику в школах, що успішно тут провадиться, але забезпечення різними методологічними речами ще потребує досить великого напрацювання.
Про турботи сьогодення
– Що Вас турбує сьогодні найбільше у суспільстві?
– Наше суспільство стає все жорстокішим, все більше відходить від Бога. Ця вселюдська, вселенська глобальна апостасія, тобто відхід від Бога, торкнулася і України. І якщо тут це менш відчутно, то в центрі й на сході це більше є помітно, тому що храми наші не такі вже заповнені, як би хотілося.
– Якою Ви бачите місію Церкви в суспільстві?
– Церква відіграє значну роль як цементуючий чинник єдності всіх українців заходу і сходу, бо політика їх розділила, а церква може все це поєднати. Якщо ще дотепер наверху перебувають у пошуках національної ідеї, то я вважаю, що нею для кожного українця є Єдина Помісна Православна Церква на чолі зі своїм патріархом. Наше головне завдання – повернути народ до Церкви. Маємо проблему з катехизацією віруючого народу. Адже здебільшого люди, відвідуючи храм, не завжди розуміють до кінця, що там відбувається, яке богослужіння відбувається, для чого воно є.
– Що конкретно може робити Церква?
– Церква активно має допомагати людям похилого віку. На жаль, сьогодні Церква більше дбає про те, щоб збудувати храми, і це є природно, бо їх дуже багато було поруйновано, і Україна ще не досягла того рівня з будівництвом храмів, який вона мала до революції. Церква досить успішно мала би працювати в напрямі боротьби з демографічною кризою, яка сьогодні є в Україні. Насамперед треба також звернути увагу на сім’ю, бо велика кількість розлучень, яку маємо сьогодні, є трагедією для нашого суспільства, адже сім’я завжди була його підвалиною.
Про підготовку до Різдва
– Що для Вас є важливим перед Різдвом?
– Я нещодавно повернувся з Австралії. Бачив, як це суспільство готується до Різдва. Мені це трохи дивно було бачити. Бо вся індустрія, все суспільство працює, щоби мати зі свята зиск, не наголошуючи на значенні, на сутності його. Я бачу, що і в Україні є подібні тенденції.
Насправді мені хочеться, щоб кожна людина замислилася в цей день, що таке є Різдво Христове для кожного з нас. Адже у світ прийшов Богомладенець, Месія, якого люди так довго чекали, він прийшов для того, щоби нас спасти. На жаль, все це сьогодні перетворено в індустрію. І коли ми стоїмо біля вертепу, то маємо не лиш насолоджуватися самим його виглядом, а замислюватися, для чого Господь народився у вертепі. Є дуже важливо, щоби ті різдвяні богослужіння, на які ми прийдемо, запали нам в душу, ті колядки, які наш народ склав із таким глибинним змістом, щоб співалися нами в тверезому розумі, і коли ми говоримо “Христос народився!” – “Славімо його!”, щоб ми розуміли, для чого ми це вимовляємо. Це ж не просто привітальні слова.
– “Славімо Його!” А в який спосіб ми маємо це робити?
– Прослава мала би бути не тільки в хвалебних піснях, молитвах, але і в добрих справах, в милосерді, щоби все в нашому житті було покрито любов’ю один до одного, до Бога, до близьких, до ближнього, в родині. Щоби в нашому житті був такий затишок, який ми переживаємо під час різдвяної вечері, коли ми зустрічаємо першу зірку і народження Ісуса Христа. Коли все в родині прощають, чоловік – жінці, жінка – чоловікові, діти сидять навколо, вся родина збирається. Щоб цей затишок, ця любов панували в усі дні нашого життя, не тільки на свята. Це і буде прославою Бога.
– Як, на Вашу думку, треба готуватися до Різдва?
– Зараз триває піст, і його треба духовно переживати. Цей час, що ми маємо для приготування до Різдва, кожна людина має провести в покаяльному настрої і не забувати про тих людей, які потребують сьогодні нашої допомоги. І коли буде поєднуватися і покаяльний настрій, і милостиня, і милосердя – це буде означати, що ми достойно хочемо зустріти Того, хто віддав життя своє за нас на хресті.
– Владико, якими будуть Ваші побажання для християн у переддвер’ї Різдва?
– Бажаю всім християнам достойно зустріти Різдво Христове, і щоб зірка вифлеємська завжди сяяла в нашому житті, щоб вона осявала нам путь до спасіння.
Розмовляла Ольга Хворостовська
Православ'я в Галичині
