Друга частина літургії називається літургією "оголошених" тому, що при її звершенні можуть бути присутніми й оголошені, тобто ті, хто готується до прийняття св. хрещення, а також ті, хто розкаюється, хто відлучений за тяжкі гріхи від св. причастя.
Диякон, отримавши благословення від священика, виходить з вівтаря на амвон (місце навпроти Царських врат) і голосно промовляє: "Благослови, владико!", тобто благослови розпочати службу і віруючим, які зібралися, взяти участь у молитовному прославленні Бога. Священик у першому своєму виголосі прославляє Святу Тройцю: "Благословенне (тобто достойне прославлення) Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків". Хор співає: "Амінь" (справді так). Потім диякон виголошує велику єктенію, в якій перелічуються різні християнські потреби і наші прохання до Бога, а священик у вівтарі таємно молиться, щоб Господь звернув увагу на цей храм і на тих, хто молиться в ньому, і виконав їхні прохання. Велика єктенія починається нагадуванням, що молитися Господу треба в "мирі", тобто примирившись з усіма, не маючи ні проти кого гніву чи ворожнечі; за вченням Спасителя, ми не можемо приносити Богові дари, якщо маємо "щось проти ближнього" (Мф 5, 23–24). Вище благо, за яке слід молитися, це – душевний мир і спасіння душі: про небесний мир і спасіння душ наших; цей мир є той спокій совісті, те радісне почуття, яким ми наповнюємося, наприклад, коли щиро висповідались і достойно причастились св. Таїн, або співчутливо поставились до долі ближнього, або коли вчинили якесь добре діло; цей мир Спаситель подав апостолам у прощальній бесіді на Тайній вечері (Див.: Ін 14, 27). "За мир у всьому світі" – щоб не було чвар і ворожнечі між народами і державами у всьому світі. "За добрий стан святих Божих церков" – щоб православні Церкви у всіх державах твердо і непохитно, на основі Слова Божого і правил Вселенської Церкви, сповідували святу православну віру. "За з'єднання всіх" віруючих у єдине стадо Христове (Див.: Ін 10, 16). Молимося "за святий храм цей", який є головною святинею парафії і має бути предметом особливої турботи кожного парафіянина, щоб Господь уберіг його від пожежі, злодіїв та іншої біди, і за тих, хто входить у нього з щирою вірою, побожністю і страхом Божим. Молимось за патріархів, митрополитів, архиєпископів і єпископів, бо їм належить головний нагляд за чистотою християнської віри та моралі; за благовірних правителів, які охороняють свободу православної віри і законний порядок для мирного життя усіх громадян, "за місто це" (чи село), в якому ми живемо і трудимося, "за всяке місто, країну і тих, хто з вірою живе у них", молимося також з почуття християнської любові за всі інші міста та села і за всіх віруючих, які живуть там. "За добре поліття, за врожай плодів земних, і за мирні часи": молимося, щоб була добра погода, щоб земля давала достатньо плодів, щоб було на спожиток усім жителям країни; і за час мирний, щоб серед громадян не було ворожнечі і боротьби, що відволікає від мирної і чесної праці. "За тих, хто у морі, подорожніх, недужих (хворих), знеможених (у кого багато горя і скорботи на душі), поневолених і за спасіння їх" – усі ці особи більше, ніж інші, потребують Божої допомоги і нашої молитви. Молимося: "Щоб визволитися нам від усякої скорботи, гніву і недолі". Потім просимо Господа, щоб Він заступив і охоронив нас не за ділами нашими чи за заслуги наші, яких у нас немає, а тільки з Своєї милості (благодаті): "Заступи, спаси, помилуй, охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю". В останніх словах єктенії, прикликавши на поміч Божу Матір і всіх святих, ми віддаємо, доручаємо Христові себе й один одного, щоб Він керував нами Своєю премудрою волею. Священик закінчує велику єктенію виголосом: "Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків".
Після великої єктенії співаються псалми 102-й: "Благослови, душе моя, Господа..." і 145-й: "Хвали, душе моя, Господа...", які розділяються малою єктенією: "Ще і ще в мирі Господу помолімось..." У зазначених псалмах зображені благодіяння Божі роду людському: серце (душа) християнина повинно прославляти (благословляти) Господа, Який очищає і зціляє наші немочі, виконує благі наші жадання, визволяє від істління життя наше, – і не забувати всіх Його благодіянь; Господь – щедрий, милостивий і довготерпеливий; Він зберігає істину навіки, творить суд ображеним, дає їжу голодним, визволяє ув'язнених, любить праведників, приймає сиріт і вдів і карає грішників... Псалми ці називаються зображальними, а через те, що співати їх треба на двох криласах поперемінно, то по-грецьки вони називаються також "антифонами". В дванадесяті Господні свята зображальні псалми (антифони) не співаються: замість них співаються особливі стихи з інших псалмів, які відповідають події, що святкується. За кожним стихом першого святкового антифону співається приспів: "Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас!" А за кожним стихом другого антифону, з уваги на свято: "Спаси нас, Сину Божий, що народився від Діви", на Різдво Христове, або "що у Йордані хрестився", на Хрещення Господнє, або "що воскрес із мертвих", на Пасху тощо... "співаючи Тобі: алилуя!" (хваліть Бога). Після закінчення другого антифону завжди співається пісня: "Єдинородний Сину і Слово Боже, Безсмертний Ти, і зволив ради нашого спасіння тіло прийняти від святої Богородиці і Приснодіви Марії, непреложно ставши чоловіком; розіп'ятий був, Христе Боже, і смертю смерть подолав; Ти один у Святій Тройці, співпрославлюваний з Отцем і Святим Духом, спаси нас". У цій пісні викладено православне вчення про другу Особу Св. Тройці – Сина Божого, Ісуса Христа; Єдинородний (єдиний за природою) Син і Слово Боже, Христос Бог, будучи безсмертним, став людиною, не перестаючи бути Богом, не змінившись, став чоловіком, прийнявши людську плоть (тіло) від Святої Богородиці і Приснодіви Марії; і, будучи розіп'ятим, Він Своєю смертю переміг нашу смерть, "смертю смерть подолав", одна з Трьох Осіб Св. Тройці, що прославляється нарівні з Отцем і Св. Духом.
Далі йде мала єктенія та співання блаженств євангельських (Мф 5, 3–12), в яких вказується, що християнин, благаючи милості у Бога, повинен мати смирення духу (духовну убогість), сумувати через свої гріхи, бути лагідним (незлобивим), чинити за правдою Божою, мати чистоту в серці, бути милосердним до ближнього, примиряти ворогуючих, бути терпеливим у всіх випробуваннях, готовим перенести ганьбу, вигнання ("коли гнатимуть") і смерть за Христа, тобто бути сповідником Його, за що на нього чекає велика нагорода на небесах. На великі Господні свята замість євангельських блаженств співається кілька разів відповідний тропар зі стихами. Під час співу євангельських блаженств Царські врата відкриваються для малого входу. В кінці "блаженств" священик бере з престолу св. Євангеліє, передає його дияконові та виходить у супроводі диякона (що йде попереду), несучи св. Євангеліє, північними дверима на амвон. Цей вихід священнослужителів зі св. Євангелієм називається малим входом, на відміну від наступного великого входу, і нагадує віруючим перший вихід Ісуса Христа на всесвітню проповідь. Одержавши благословення від священика, диякон зупиняється у Царських вратах і, підносячи вгору св. Євангеліє, голосно виголошує: "Премудрість! Станьмо побожно!" Диякон входить у вівтар і кладе св. Євангеліє на престіл. Виголос: "Премудрість! Станьмо побожно!" нагадує віруючим, що вони повинні стояти прямо, тобто бути уважними, зосередженими в думках. Дивлячись на св. Євангеліє як на Самого Ісуса Христа, що йде на проповідь, віруючі співають: "Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа. Спаси нас, Сину Божий, що воскрес із мертвих (чи: Молитвами Богородиці, або: Дивний у святих, співаємо Тобі: алилуя!" Після цього співається тропар (воскресний, чи святковий, чи святого) та інші піснеспіви, а священик у цей час в таємній молитві просить Отця Небесного, Якого оспівують херувими і славословлять серафими, прийняти і від нас ангельську (трисвяту) пісню, простити гріхи, освятити і дати нам силу праведно служити Йому; кінець цієї молитви: "Бо Ти Святий єси, Боже наш..." він вимовляє вголос.
Далі співається "Трисвяте": "Святий Боже..." На Різдво Христове, Хрещення Господнє, Пасху (весь тиждень) і день Св. Тройці, а також у суботи – Лазареву і Велику замість "Трисвятого" співається: "Ті, що у Христа хрестилися, в Христа зодягнулися, алилуя", бо в давній Церкві оголошені переважно в ці свята приймали святе хрещення. На свято Воздвиження Хреста Господнього (14-го вересня ст. ст., 27 вересня н. ст.) і в третю неділю Великого посту, коли відбувається поклоніння Хресту, замість "Трисвятого" співають: "Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і Святе Воскресіння Твоє славимо".
Після закінчення "Трисвятого" читається черговий Апостол (апостольське читання з книги Діянь св. апостолів, семи соборних апостольських послань і чотирнадцяти послань св. Павла – за особливою вказівкою). До уважного читання Апостола віруючі готуються виголосами: "Будьмо уважні!", "Мир усім! Премудрість!" і співанням прокимна – особливого короткого вірша. Під час читання звершується кадіння на знак тієї благодаті Св. Духа, з якою апостоли проповідували всьому світу вчення Ісуса Христа. На кадіння, а також на виголос священика: "Мир усім!" потрібно відповідати простим поклоном (без хресного знамення). Далі співається "Алилуя" тричі з виголошенням особливих стихів і читається чергове Євангеліє (теж за особливою вказівкою), з попереднім і супровідним співом радісної пісні: "Слава Тобі, Господи, слава Тобі!", бо для віруючого християнина не може бути більш радісної звістки, як благовістя (Євангеліє) про життя, вчення та чудеса Господа Ісуса Христа. Апостол і Євангеліє треба вислуховувати з особливою увагою, з нахиленою головою, проте добре роблять ті, що попередньо ознайомлюються з цими читаннями вдома. Перед початком читання Апостола і Євангелія слід перехреститися, а після закінчення зробити хресне знамення, з поклоном, тричі.
Після Євангелія виголошується посилена (потрійна) єктенія, на початку якої віруючі запрошуються помолитися Господу Богу від чистого серця, усіма силами душі: "Промовмо всі з усієї душі і з усього розуміння нашого промовмо..." Далі в двох благаннях ми посилено просимо Господа почути нашу молитву і помилувати нас: "Господи, Вседержителю, Боже отців наших, молимось Тобі, вислухай і помилуй...", "Помилуй нас, Боже..." Виголошуються потрійні прохання: за патріархів, митрополитів, архиєпископів, єпископів, архиєрея, який править, і за все в "Христі братство наше" (за всіх віруючих християн); за благовірних правителів; за священиків, за ченців, за тих, хто має священний сан, і за всіх служителів Христової Церкви; за блаженних і приснопам'ятних (повік незабутніх, вікопомних) святійших патріархів православних, за будівничих храму і за всіх спочилих християн, отців і братів, тут і скрізь похованих. Потрібно молитися за померлих з почуття християнської любові до них, яка не повинна вичерпуватися, враховуючи, що для померлих за гробом нема покаяння, а тільки воздаяння (відплата), блаженне життя або вічні муки. Християнська ж молитва за них, добрі діла, здійснювані в їх пам'ять, і особливо принесення безкровної жертви, можуть ублагати правосуддя Боже і полегшити муки грішників. Ще посилено молимося за милість (щоб Господь змилосердився над нами), за життя, мир, здоров'я, спасіння, відвідання (щоб відвідав, не позбавив нас своїх милостей), прощення, відпущення гріхів, рабів Божих, братію храму цього (тобто парафіян). В останньому благанні потрійної єктенії говориться про тих, хто дари приносить і добро діє у храмі цьому, хто працює, співає, і про присутніх людей, що сподіваються від Бога великої і багатої милості. Під тими, хто дари приносить і добро діє для храму, розуміються віруючі, які приносять у храм усе необхідне для богослужіння (єлей, ладан, проскури тощо), жертвують на потреби храму і парафії грішми та речами (на оздоблення храму, на утримання тих, хто працює там, – співців, служителів, на користь бідних парафіян та інші загальнопарафіяльні релігійно-моральні потреби).
За потрійною єктенією йде особлива єктенія за спочилих, у якій ми молимося за всіх спочилих батьків і братів наших, просимо Христа, безсмертного Царя і Бога нашого, простити їм усі провини вільні та невільні, оселити їх там, де праведні спочивають, і, визнаючи, що немає людини, яка б не згрішила у своєму житті, благаємо праведного Суддю дарувати їм Царство Небесне, де всі праведні спочивають.
Далі виголошуються єктенії за оголошених, щоб Господь помилував їх, настановив їх у св. вірі ("щоб відкрив їм Євангеліє правди") і сподобив св. хрещення ("щоб приєднав їх до святої Своєї... Церкви"). Під час цієї єктенії священик розгортає на престолі антимінс, а єктенію закінчує виголосом: "щоб і вони з нами славили...", тобто щоб і вони (оголошені) разом з нами (віруючими) прославляли пречесне і величне ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Далі оголошені запрошуються вийти з храму: "Усі оголошені, вийдіть..." Оголошені існують і тепер; це язичники, які готуються до хрещення, магометани та євреї в різних країнах світу. Всі вони потребують милосердя Божого, і тому ми зобов'язані молитися за них. Що стосується повеління оголошеним вийти з храму, то ці слова повинні бути попередженням і нам, якщо навіть і нема серед нас "оголошених". Ми, хрещені, часто грішимо і без покаяння присутні в храмі, без належної побожності, або маємо в душі ворожнечу і ненависть проти ближнього. А тому при грізних словах: "оголошені, вийдіть" ми, як недостойні, повинні заглибитись у самих себе, замислитись над своєю негідністю, простити своїх особистих ворогів, іноді уявних, і просити у Господа Бога прощення своїх гріхів з твердою рішучістю зробитися кращими.
Словами: "Щоб ніхто з оголошених не залишився, тільки вірні. Ще і ще в мирі Господеві помолимось" починається літургія вірних.
ЗАКОН БОЖИЙ
Диякон, отримавши благословення від священика, виходить з вівтаря на амвон (місце навпроти Царських врат) і голосно промовляє: "Благослови, владико!", тобто благослови розпочати службу і віруючим, які зібралися, взяти участь у молитовному прославленні Бога. Священик у першому своєму виголосі прославляє Святу Тройцю: "Благословенне (тобто достойне прославлення) Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків". Хор співає: "Амінь" (справді так). Потім диякон виголошує велику єктенію, в якій перелічуються різні християнські потреби і наші прохання до Бога, а священик у вівтарі таємно молиться, щоб Господь звернув увагу на цей храм і на тих, хто молиться в ньому, і виконав їхні прохання. Велика єктенія починається нагадуванням, що молитися Господу треба в "мирі", тобто примирившись з усіма, не маючи ні проти кого гніву чи ворожнечі; за вченням Спасителя, ми не можемо приносити Богові дари, якщо маємо "щось проти ближнього" (Мф 5, 23–24). Вище благо, за яке слід молитися, це – душевний мир і спасіння душі: про небесний мир і спасіння душ наших; цей мир є той спокій совісті, те радісне почуття, яким ми наповнюємося, наприклад, коли щиро висповідались і достойно причастились св. Таїн, або співчутливо поставились до долі ближнього, або коли вчинили якесь добре діло; цей мир Спаситель подав апостолам у прощальній бесіді на Тайній вечері (Див.: Ін 14, 27). "За мир у всьому світі" – щоб не було чвар і ворожнечі між народами і державами у всьому світі. "За добрий стан святих Божих церков" – щоб православні Церкви у всіх державах твердо і непохитно, на основі Слова Божого і правил Вселенської Церкви, сповідували святу православну віру. "За з'єднання всіх" віруючих у єдине стадо Христове (Див.: Ін 10, 16). Молимося "за святий храм цей", який є головною святинею парафії і має бути предметом особливої турботи кожного парафіянина, щоб Господь уберіг його від пожежі, злодіїв та іншої біди, і за тих, хто входить у нього з щирою вірою, побожністю і страхом Божим. Молимось за патріархів, митрополитів, архиєпископів і єпископів, бо їм належить головний нагляд за чистотою християнської віри та моралі; за благовірних правителів, які охороняють свободу православної віри і законний порядок для мирного життя усіх громадян, "за місто це" (чи село), в якому ми живемо і трудимося, "за всяке місто, країну і тих, хто з вірою живе у них", молимося також з почуття християнської любові за всі інші міста та села і за всіх віруючих, які живуть там. "За добре поліття, за врожай плодів земних, і за мирні часи": молимося, щоб була добра погода, щоб земля давала достатньо плодів, щоб було на спожиток усім жителям країни; і за час мирний, щоб серед громадян не було ворожнечі і боротьби, що відволікає від мирної і чесної праці. "За тих, хто у морі, подорожніх, недужих (хворих), знеможених (у кого багато горя і скорботи на душі), поневолених і за спасіння їх" – усі ці особи більше, ніж інші, потребують Божої допомоги і нашої молитви. Молимося: "Щоб визволитися нам від усякої скорботи, гніву і недолі". Потім просимо Господа, щоб Він заступив і охоронив нас не за ділами нашими чи за заслуги наші, яких у нас немає, а тільки з Своєї милості (благодаті): "Заступи, спаси, помилуй, охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю". В останніх словах єктенії, прикликавши на поміч Божу Матір і всіх святих, ми віддаємо, доручаємо Христові себе й один одного, щоб Він керував нами Своєю премудрою волею. Священик закінчує велику єктенію виголосом: "Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків".
Після великої єктенії співаються псалми 102-й: "Благослови, душе моя, Господа..." і 145-й: "Хвали, душе моя, Господа...", які розділяються малою єктенією: "Ще і ще в мирі Господу помолімось..." У зазначених псалмах зображені благодіяння Божі роду людському: серце (душа) християнина повинно прославляти (благословляти) Господа, Який очищає і зціляє наші немочі, виконує благі наші жадання, визволяє від істління життя наше, – і не забувати всіх Його благодіянь; Господь – щедрий, милостивий і довготерпеливий; Він зберігає істину навіки, творить суд ображеним, дає їжу голодним, визволяє ув'язнених, любить праведників, приймає сиріт і вдів і карає грішників... Псалми ці називаються зображальними, а через те, що співати їх треба на двох криласах поперемінно, то по-грецьки вони називаються також "антифонами". В дванадесяті Господні свята зображальні псалми (антифони) не співаються: замість них співаються особливі стихи з інших псалмів, які відповідають події, що святкується. За кожним стихом першого святкового антифону співається приспів: "Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас!" А за кожним стихом другого антифону, з уваги на свято: "Спаси нас, Сину Божий, що народився від Діви", на Різдво Христове, або "що у Йордані хрестився", на Хрещення Господнє, або "що воскрес із мертвих", на Пасху тощо... "співаючи Тобі: алилуя!" (хваліть Бога). Після закінчення другого антифону завжди співається пісня: "Єдинородний Сину і Слово Боже, Безсмертний Ти, і зволив ради нашого спасіння тіло прийняти від святої Богородиці і Приснодіви Марії, непреложно ставши чоловіком; розіп'ятий був, Христе Боже, і смертю смерть подолав; Ти один у Святій Тройці, співпрославлюваний з Отцем і Святим Духом, спаси нас". У цій пісні викладено православне вчення про другу Особу Св. Тройці – Сина Божого, Ісуса Христа; Єдинородний (єдиний за природою) Син і Слово Боже, Христос Бог, будучи безсмертним, став людиною, не перестаючи бути Богом, не змінившись, став чоловіком, прийнявши людську плоть (тіло) від Святої Богородиці і Приснодіви Марії; і, будучи розіп'ятим, Він Своєю смертю переміг нашу смерть, "смертю смерть подолав", одна з Трьох Осіб Св. Тройці, що прославляється нарівні з Отцем і Св. Духом.
Далі йде мала єктенія та співання блаженств євангельських (Мф 5, 3–12), в яких вказується, що християнин, благаючи милості у Бога, повинен мати смирення духу (духовну убогість), сумувати через свої гріхи, бути лагідним (незлобивим), чинити за правдою Божою, мати чистоту в серці, бути милосердним до ближнього, примиряти ворогуючих, бути терпеливим у всіх випробуваннях, готовим перенести ганьбу, вигнання ("коли гнатимуть") і смерть за Христа, тобто бути сповідником Його, за що на нього чекає велика нагорода на небесах. На великі Господні свята замість євангельських блаженств співається кілька разів відповідний тропар зі стихами. Під час співу євангельських блаженств Царські врата відкриваються для малого входу. В кінці "блаженств" священик бере з престолу св. Євангеліє, передає його дияконові та виходить у супроводі диякона (що йде попереду), несучи св. Євангеліє, північними дверима на амвон. Цей вихід священнослужителів зі св. Євангелієм називається малим входом, на відміну від наступного великого входу, і нагадує віруючим перший вихід Ісуса Христа на всесвітню проповідь. Одержавши благословення від священика, диякон зупиняється у Царських вратах і, підносячи вгору св. Євангеліє, голосно виголошує: "Премудрість! Станьмо побожно!" Диякон входить у вівтар і кладе св. Євангеліє на престіл. Виголос: "Премудрість! Станьмо побожно!" нагадує віруючим, що вони повинні стояти прямо, тобто бути уважними, зосередженими в думках. Дивлячись на св. Євангеліє як на Самого Ісуса Христа, що йде на проповідь, віруючі співають: "Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа. Спаси нас, Сину Божий, що воскрес із мертвих (чи: Молитвами Богородиці, або: Дивний у святих, співаємо Тобі: алилуя!" Після цього співається тропар (воскресний, чи святковий, чи святого) та інші піснеспіви, а священик у цей час в таємній молитві просить Отця Небесного, Якого оспівують херувими і славословлять серафими, прийняти і від нас ангельську (трисвяту) пісню, простити гріхи, освятити і дати нам силу праведно служити Йому; кінець цієї молитви: "Бо Ти Святий єси, Боже наш..." він вимовляє вголос.
Далі співається "Трисвяте": "Святий Боже..." На Різдво Христове, Хрещення Господнє, Пасху (весь тиждень) і день Св. Тройці, а також у суботи – Лазареву і Велику замість "Трисвятого" співається: "Ті, що у Христа хрестилися, в Христа зодягнулися, алилуя", бо в давній Церкві оголошені переважно в ці свята приймали святе хрещення. На свято Воздвиження Хреста Господнього (14-го вересня ст. ст., 27 вересня н. ст.) і в третю неділю Великого посту, коли відбувається поклоніння Хресту, замість "Трисвятого" співають: "Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і Святе Воскресіння Твоє славимо".
Після закінчення "Трисвятого" читається черговий Апостол (апостольське читання з книги Діянь св. апостолів, семи соборних апостольських послань і чотирнадцяти послань св. Павла – за особливою вказівкою). До уважного читання Апостола віруючі готуються виголосами: "Будьмо уважні!", "Мир усім! Премудрість!" і співанням прокимна – особливого короткого вірша. Під час читання звершується кадіння на знак тієї благодаті Св. Духа, з якою апостоли проповідували всьому світу вчення Ісуса Христа. На кадіння, а також на виголос священика: "Мир усім!" потрібно відповідати простим поклоном (без хресного знамення). Далі співається "Алилуя" тричі з виголошенням особливих стихів і читається чергове Євангеліє (теж за особливою вказівкою), з попереднім і супровідним співом радісної пісні: "Слава Тобі, Господи, слава Тобі!", бо для віруючого християнина не може бути більш радісної звістки, як благовістя (Євангеліє) про життя, вчення та чудеса Господа Ісуса Христа. Апостол і Євангеліє треба вислуховувати з особливою увагою, з нахиленою головою, проте добре роблять ті, що попередньо ознайомлюються з цими читаннями вдома. Перед початком читання Апостола і Євангелія слід перехреститися, а після закінчення зробити хресне знамення, з поклоном, тричі.
Після Євангелія виголошується посилена (потрійна) єктенія, на початку якої віруючі запрошуються помолитися Господу Богу від чистого серця, усіма силами душі: "Промовмо всі з усієї душі і з усього розуміння нашого промовмо..." Далі в двох благаннях ми посилено просимо Господа почути нашу молитву і помилувати нас: "Господи, Вседержителю, Боже отців наших, молимось Тобі, вислухай і помилуй...", "Помилуй нас, Боже..." Виголошуються потрійні прохання: за патріархів, митрополитів, архиєпископів, єпископів, архиєрея, який править, і за все в "Христі братство наше" (за всіх віруючих християн); за благовірних правителів; за священиків, за ченців, за тих, хто має священний сан, і за всіх служителів Христової Церкви; за блаженних і приснопам'ятних (повік незабутніх, вікопомних) святійших патріархів православних, за будівничих храму і за всіх спочилих християн, отців і братів, тут і скрізь похованих. Потрібно молитися за померлих з почуття християнської любові до них, яка не повинна вичерпуватися, враховуючи, що для померлих за гробом нема покаяння, а тільки воздаяння (відплата), блаженне життя або вічні муки. Християнська ж молитва за них, добрі діла, здійснювані в їх пам'ять, і особливо принесення безкровної жертви, можуть ублагати правосуддя Боже і полегшити муки грішників. Ще посилено молимося за милість (щоб Господь змилосердився над нами), за життя, мир, здоров'я, спасіння, відвідання (щоб відвідав, не позбавив нас своїх милостей), прощення, відпущення гріхів, рабів Божих, братію храму цього (тобто парафіян). В останньому благанні потрійної єктенії говориться про тих, хто дари приносить і добро діє у храмі цьому, хто працює, співає, і про присутніх людей, що сподіваються від Бога великої і багатої милості. Під тими, хто дари приносить і добро діє для храму, розуміються віруючі, які приносять у храм усе необхідне для богослужіння (єлей, ладан, проскури тощо), жертвують на потреби храму і парафії грішми та речами (на оздоблення храму, на утримання тих, хто працює там, – співців, служителів, на користь бідних парафіян та інші загальнопарафіяльні релігійно-моральні потреби).
За потрійною єктенією йде особлива єктенія за спочилих, у якій ми молимося за всіх спочилих батьків і братів наших, просимо Христа, безсмертного Царя і Бога нашого, простити їм усі провини вільні та невільні, оселити їх там, де праведні спочивають, і, визнаючи, що немає людини, яка б не згрішила у своєму житті, благаємо праведного Суддю дарувати їм Царство Небесне, де всі праведні спочивають.
Далі виголошуються єктенії за оголошених, щоб Господь помилував їх, настановив їх у св. вірі ("щоб відкрив їм Євангеліє правди") і сподобив св. хрещення ("щоб приєднав їх до святої Своєї... Церкви"). Під час цієї єктенії священик розгортає на престолі антимінс, а єктенію закінчує виголосом: "щоб і вони з нами славили...", тобто щоб і вони (оголошені) разом з нами (віруючими) прославляли пречесне і величне ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Далі оголошені запрошуються вийти з храму: "Усі оголошені, вийдіть..." Оголошені існують і тепер; це язичники, які готуються до хрещення, магометани та євреї в різних країнах світу. Всі вони потребують милосердя Божого, і тому ми зобов'язані молитися за них. Що стосується повеління оголошеним вийти з храму, то ці слова повинні бути попередженням і нам, якщо навіть і нема серед нас "оголошених". Ми, хрещені, часто грішимо і без покаяння присутні в храмі, без належної побожності, або маємо в душі ворожнечу і ненависть проти ближнього. А тому при грізних словах: "оголошені, вийдіть" ми, як недостойні, повинні заглибитись у самих себе, замислитись над своєю негідністю, простити своїх особистих ворогів, іноді уявних, і просити у Господа Бога прощення своїх гріхів з твердою рішучістю зробитися кращими.
Словами: "Щоб ніхто з оголошених не залишився, тільки вірні. Ще і ще в мирі Господеві помолимось" починається літургія вірних.
ЗАКОН БОЖИЙ
