Вечірня за своїм складом нагадує і зображує старозавітні часи: створення світу, гріхопадіння перших людей, вигнання їх з раю, покаяння і їхню молитву про спасіння, потім надію людей, згідно з обітницею Бога, на Спасителя і, нарешті, виконання цієї обітниці.
Вечірня, при всенічному бдінні, починається відкриттям Царських врат. Священик і диякон мовчки кадять престіл і весь вівтар, і клуби кадильного диму наповнюють глибину вівтаря.
Це безмовне кадіння знаменує початок творіння світу. "На початку створив Бог небо і землю". Земля ж була безвидна і порожня. І Дух Божий носився над первозданною речовиною землі, вдихаючи в неї живоносну силу. Але ще не пролунало творчого слова Божого.
Та ось священик, ставши перед престолом, першим виголосом прославляє Творця світу – Пресвяту Тройцю: "Слава святій і єдиносущній і животворчій і нероздільній Тройці, завжди, нині, і повсякчас, і навіки віків". Потім він тричі закликає віруючих: "Прийдіть, поклонімось Цареві нашому Богу. Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя нашого, Бога. Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого. Прийдіть, поклонімось і припадімо до Нього". Бо "все через Нього сталось (тобто існування, життя) і без Нього ніщо не сталося, що сталося" (Ін 1, 3).
У відповідь на цей виголос хор урочисто співає 103-й псалом про створення світу, прославляючи премудрість Божу: "Благослови, душе моя, Господа! Господи Боже мій, як звеличився Ти дивно..."
Під час цього співу священик виходить з вівтаря, проходить між людьми і звершує кадіння усього храму і віруючих, а диякон іде попереду зі світильником у руці.
Це священнодійство нагадує віруючим не тільки про створення світу, але й про першопочаткове, блаженне, райське життя перших людей, коли Сам Бог ходив поміж людьми у раю. Відкриті Царські врата знаменують, що тоді райські двері були відкриті для всіх людей.
Та ось люди, спокушені дияволом, порушили волю Божу, згрішили. Своїм гріхопадінням люди позбулися блаженного райського життя. Вони були вигнані з раю – і двері райські для них зачинилися. На знак цього, після завершення кадіння в храмі та після закінчення псалмоспіву, Царські врата зачиняються.
Диякон виходить з вівтаря і стає перед зачиненими Царськими вратами, як колись Адам – перед дверима раю, які замкнулися перед ним, і виголошує велику єктенію: В мирі Господу помолимось.
За мир з неба і спасіння душ наших Господу помолимось...
Після великої єктенії й виголосу священика співаються вибрані вірші з перших трьох псалмів: Блажен муж, що не йде на раду нечестивих...
Бо знає Господь путь праведних, і путь нечестивих загине...
Потім диякон виголошує малу єктенію: "Ще і ще в мирі Господу помолимось".
Після малої єктенії хор стихами з псалмів взиває: Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене...
Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою...
Вислухай мене, Господи...
Під час співу цих стихів диякон звершує кадіння храму.
Цей момент богослужіння, починаючи від закриття Царських врат, у благаннях великої єктенії та у співі псалмів, зображує нужденне становище, у якому опинився рід людський після гріхопадіння праотців, коли разом із гріховністю з'явилися всілякі біди, хвороби та страждання. Ми взиваємо до Бога: "Господи, помилуй!" Просимо миру і спасіння для душ наших. Сумуємо через те, що послухали ради диявольської. Благаємо у Бога відпущення гріхів і визволення від усяких бід, і всю свою надію покладаємо на милість Божу. Дияконське кадіння в цей час означає ті жертви, які приносились у Старому Завіті, а так само і наші молитви, які ми підносимо до Бога.
До співання старозавітних стихів: "Господи, взиваю до Тебе..." приєднуються стихири, тобто піснеспіви новозавітні, на честь свята.
Остання стихира називається богородичний, або догматик, бо ця стихира співається на честь Божої Матері, і в ній викладається догмат (головне у вченні про віру) про втілення Сина Божого від Діви Марії. У дванадесяті свята замість богородичного догматика співається особлива стихира на честь свята.
При співанні богородичного (догматика), Царські врата відчиняються і здійснюється вечірній вхід: з вівтаря північними дверима виходить свічконосець, за ним диякон з кадилом, а потім священик. Священик стає на амвоні лицем до Царських врат, благословляє хрестоподібно вхід і, після слів диякона "Премудрість! Станьмо побожно!" (тобто слухайте премудрість Господню, стійте прямо, зосереджено) входить разом з дияконом через Царські врата у вівтар і стає на горньому місці.
Хор у цей час співає пісню Сину Божому, Господу нашому Ісусу Христу: "Світло тихе святої слави Безсмертного Отця Небесного, Святого, Блаженного, Ісусе Христе! Прийшовши на захід сонця, бачивши світло вечірнє, оспівуєм Отця, Сина і Святого Духа – Бога. Достойний єси в усі часи оспіваним бути голосами преподобними, Сину Божий, що життя даєш; тому світ Тебе славить".
Вечірній вхід нагадує віруючим про те, як старозавітні праведники, згідно з обітницею Божою, прообразами і пророцтвами, чекали пришестя Спасителя світу і як Він явився у світ для спасіння роду людського.
Кадило з фіміамом, при вечірньому вході, означає, що молитви наші посередництвом Господа Спасителя, як фіміам, підносяться до Бога, а також означає і присутність у храмі Духа Святого.
Хрестоподібне благословення входу означає, що через хрест Господній знову відчиняються нам двері раю.
Після пісні: "Світло тихе..." співається прокимен, тобто короткий вірш зі Святого Писання. У недільну вечірню співається: "Господь воцарився, у красу зодягнувся", а в інші дні співаються інші стихи.
Після закінчення співання прокимна у великі свята читають паремії. Пареміями називаються вибрані місця зі Святого Писання, в яких містяться пророцтва чи вказуються прообрази, які стосуються до подій, що святкуються, або даються настанови, ніби від лиця тих святих угодників, чию пам'ять ми святкуємо.
Після прокимна і паремій диякон виголошує сугубу (тобто посилену) єктенію: "Промовмо всі з усієї душі і з усього розуміння нашого промовмо..." Потім читається молитва: "Сподоби, Господи, у вечір цей без гріха зберегтися нам..." Після цієї молитви диякон виголошує благальну єктенію: "Доповнімо вечірню молитву нашу Господеві..." У великі свята після благальної єктенії здійснюється літія і благословення хлібів.
Літія – слово грецьке, означає спільне моління. Літія відправляється у західній частині храму, біля вхідних західних дверей. Це моління у стародавній Церкві проводилось у притворі, з тією метою, щоб дати можливість оголошеним, які стоять тут, і тим, що каються, взяти участь у спільній молитві з нагоди великого свята.
За літією бувають благословення й освячення п'яти хлібів, пшениці, вина та єлею, в пам'ять також давнього звичаю роздавати їжу богомольцям, які приходили іноді здалеку, щоб вони могли підкріпитися під час тривалого богослужіння. П'ять хлібів благословляються на згадку про нагодування Спасителем п'яти тисяч п'ятьма хлібами. Освяченим єлеєм священик згодом, під час ранньої, після цілування святкової ікони, помазує віруючих.
Після літії, а якщо вона не проводиться, то після благальної єктенії, співаються стихири на стиховні. Так називаються особливі стихи, написані в пам'ять згадуваної події.
Вечірня закінчується читанням молитви св. Симеона Богоприємця: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що Ти приготував перед лицем всіх людей, світло на одкровення народам, і славу людей Твоїх, Ізраїля". Потім – читання "Трисвятого" і молитва Господня: "Отче наш...", співання ангельського вітання Богородиці: "Богородице Діво, радуйся..." або тропаря свята. І, нарешті, після триразового співання молитви праведного Іова: "Нехай буде благословенне ім'я Господнє віднині і довіку..." – завершальне благословення священика: "Благословення Господнє на вас, Його благодаттю і чоловіколюбством завжди, нині й повсякчас, і на віки вічні".
Кінець вечірні – молитва св. Симеона Богоприємця і ангельське привітання Богородиці – вказують на виконання обітниці Божої про Спасителя.
Одразу ж після закінчення вечірні, за всенічним бдінням, починається рання читанням шестипсалмія.
ЗАКОН БОЖИЙ
Вечірня, при всенічному бдінні, починається відкриттям Царських врат. Священик і диякон мовчки кадять престіл і весь вівтар, і клуби кадильного диму наповнюють глибину вівтаря.
Це безмовне кадіння знаменує початок творіння світу. "На початку створив Бог небо і землю". Земля ж була безвидна і порожня. І Дух Божий носився над первозданною речовиною землі, вдихаючи в неї живоносну силу. Але ще не пролунало творчого слова Божого.
Та ось священик, ставши перед престолом, першим виголосом прославляє Творця світу – Пресвяту Тройцю: "Слава святій і єдиносущній і животворчій і нероздільній Тройці, завжди, нині, і повсякчас, і навіки віків". Потім він тричі закликає віруючих: "Прийдіть, поклонімось Цареві нашому Богу. Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя нашого, Бога. Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого. Прийдіть, поклонімось і припадімо до Нього". Бо "все через Нього сталось (тобто існування, життя) і без Нього ніщо не сталося, що сталося" (Ін 1, 3).
У відповідь на цей виголос хор урочисто співає 103-й псалом про створення світу, прославляючи премудрість Божу: "Благослови, душе моя, Господа! Господи Боже мій, як звеличився Ти дивно..."
Під час цього співу священик виходить з вівтаря, проходить між людьми і звершує кадіння усього храму і віруючих, а диякон іде попереду зі світильником у руці.
Це священнодійство нагадує віруючим не тільки про створення світу, але й про першопочаткове, блаженне, райське життя перших людей, коли Сам Бог ходив поміж людьми у раю. Відкриті Царські врата знаменують, що тоді райські двері були відкриті для всіх людей.
Та ось люди, спокушені дияволом, порушили волю Божу, згрішили. Своїм гріхопадінням люди позбулися блаженного райського життя. Вони були вигнані з раю – і двері райські для них зачинилися. На знак цього, після завершення кадіння в храмі та після закінчення псалмоспіву, Царські врата зачиняються.
Диякон виходить з вівтаря і стає перед зачиненими Царськими вратами, як колись Адам – перед дверима раю, які замкнулися перед ним, і виголошує велику єктенію: В мирі Господу помолимось.
За мир з неба і спасіння душ наших Господу помолимось...
Після великої єктенії й виголосу священика співаються вибрані вірші з перших трьох псалмів: Блажен муж, що не йде на раду нечестивих...
Бо знає Господь путь праведних, і путь нечестивих загине...
Потім диякон виголошує малу єктенію: "Ще і ще в мирі Господу помолимось".
Після малої єктенії хор стихами з псалмів взиває: Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене...
Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою...
Вислухай мене, Господи...
Під час співу цих стихів диякон звершує кадіння храму.
Цей момент богослужіння, починаючи від закриття Царських врат, у благаннях великої єктенії та у співі псалмів, зображує нужденне становище, у якому опинився рід людський після гріхопадіння праотців, коли разом із гріховністю з'явилися всілякі біди, хвороби та страждання. Ми взиваємо до Бога: "Господи, помилуй!" Просимо миру і спасіння для душ наших. Сумуємо через те, що послухали ради диявольської. Благаємо у Бога відпущення гріхів і визволення від усяких бід, і всю свою надію покладаємо на милість Божу. Дияконське кадіння в цей час означає ті жертви, які приносились у Старому Завіті, а так само і наші молитви, які ми підносимо до Бога.
До співання старозавітних стихів: "Господи, взиваю до Тебе..." приєднуються стихири, тобто піснеспіви новозавітні, на честь свята.
Остання стихира називається богородичний, або догматик, бо ця стихира співається на честь Божої Матері, і в ній викладається догмат (головне у вченні про віру) про втілення Сина Божого від Діви Марії. У дванадесяті свята замість богородичного догматика співається особлива стихира на честь свята.
При співанні богородичного (догматика), Царські врата відчиняються і здійснюється вечірній вхід: з вівтаря північними дверима виходить свічконосець, за ним диякон з кадилом, а потім священик. Священик стає на амвоні лицем до Царських врат, благословляє хрестоподібно вхід і, після слів диякона "Премудрість! Станьмо побожно!" (тобто слухайте премудрість Господню, стійте прямо, зосереджено) входить разом з дияконом через Царські врата у вівтар і стає на горньому місці.
Хор у цей час співає пісню Сину Божому, Господу нашому Ісусу Христу: "Світло тихе святої слави Безсмертного Отця Небесного, Святого, Блаженного, Ісусе Христе! Прийшовши на захід сонця, бачивши світло вечірнє, оспівуєм Отця, Сина і Святого Духа – Бога. Достойний єси в усі часи оспіваним бути голосами преподобними, Сину Божий, що життя даєш; тому світ Тебе славить".
Вечірній вхід нагадує віруючим про те, як старозавітні праведники, згідно з обітницею Божою, прообразами і пророцтвами, чекали пришестя Спасителя світу і як Він явився у світ для спасіння роду людського.
Кадило з фіміамом, при вечірньому вході, означає, що молитви наші посередництвом Господа Спасителя, як фіміам, підносяться до Бога, а також означає і присутність у храмі Духа Святого.
Хрестоподібне благословення входу означає, що через хрест Господній знову відчиняються нам двері раю.
Після пісні: "Світло тихе..." співається прокимен, тобто короткий вірш зі Святого Писання. У недільну вечірню співається: "Господь воцарився, у красу зодягнувся", а в інші дні співаються інші стихи.
Після закінчення співання прокимна у великі свята читають паремії. Пареміями називаються вибрані місця зі Святого Писання, в яких містяться пророцтва чи вказуються прообрази, які стосуються до подій, що святкуються, або даються настанови, ніби від лиця тих святих угодників, чию пам'ять ми святкуємо.
Після прокимна і паремій диякон виголошує сугубу (тобто посилену) єктенію: "Промовмо всі з усієї душі і з усього розуміння нашого промовмо..." Потім читається молитва: "Сподоби, Господи, у вечір цей без гріха зберегтися нам..." Після цієї молитви диякон виголошує благальну єктенію: "Доповнімо вечірню молитву нашу Господеві..." У великі свята після благальної єктенії здійснюється літія і благословення хлібів.
Літія – слово грецьке, означає спільне моління. Літія відправляється у західній частині храму, біля вхідних західних дверей. Це моління у стародавній Церкві проводилось у притворі, з тією метою, щоб дати можливість оголошеним, які стоять тут, і тим, що каються, взяти участь у спільній молитві з нагоди великого свята.
За літією бувають благословення й освячення п'яти хлібів, пшениці, вина та єлею, в пам'ять також давнього звичаю роздавати їжу богомольцям, які приходили іноді здалеку, щоб вони могли підкріпитися під час тривалого богослужіння. П'ять хлібів благословляються на згадку про нагодування Спасителем п'яти тисяч п'ятьма хлібами. Освяченим єлеєм священик згодом, під час ранньої, після цілування святкової ікони, помазує віруючих.
Після літії, а якщо вона не проводиться, то після благальної єктенії, співаються стихири на стиховні. Так називаються особливі стихи, написані в пам'ять згадуваної події.
Вечірня закінчується читанням молитви св. Симеона Богоприємця: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що Ти приготував перед лицем всіх людей, світло на одкровення народам, і славу людей Твоїх, Ізраїля". Потім – читання "Трисвятого" і молитва Господня: "Отче наш...", співання ангельського вітання Богородиці: "Богородице Діво, радуйся..." або тропаря свята. І, нарешті, після триразового співання молитви праведного Іова: "Нехай буде благословенне ім'я Господнє віднині і довіку..." – завершальне благословення священика: "Благословення Господнє на вас, Його благодаттю і чоловіколюбством завжди, нині й повсякчас, і на віки вічні".
Кінець вечірні – молитва св. Симеона Богоприємця і ангельське привітання Богородиці – вказують на виконання обітниці Божої про Спасителя.
Одразу ж після закінчення вечірні, за всенічним бдінням, починається рання читанням шестипсалмія.
ЗАКОН БОЖИЙ
