Цього року Свято-Георгіївський монастир на Козацьких Могилах (с. Пляшева Радивилівського району Рівненської області) багатий на визначні дати. Рівно сто п'ятнадцять років тому, у 1910 році, було закладено перший камінь у будівництво Георгіївського храму-пам’ятника.Величний триповерховий Георгіївський храм будувався чотири роки, а для того, щоб ченцям заснованого монастиря було де молитися у 1912 році на Козацькі Могили було перенесено дерев’яний Михайлівський храм, який стояв раніше у сусідньому с. Острів. Саме в цьому селі у 1651 році, під час битви під Берестечком, була ставка гетьмана Богдана Хмельницького і православний Михайлівський храм був найближчим до гетьманської ставки. За переказами, саме у цьому храмі Богдан Хмельницький разом зі своєю старшиною сповідався та причащався Святих Дарів перед битвою, та отримав з рук Коринфського митрополита Іоасафа меча, освяченого на Гробі Господньому в Єрусалимі.
Побудований в с. Острів Михайлівський храм був у 1650 році старанням настоятеля Івана Береговича. Храм зберігся під час військових дій 1651 р. Більше того, під бабинцем храму у червні 1651 року було поховано вбитих польськими шляхтичами митрополита Іоасафа та ченця Павла, греків за походженням. Коли храм перенесли на Козацькі Могили, також зберегли чудовий іконостас XVII-XVIII ст. та інше церковне начиння.
Для того, щоб органічно поєднати історію початку ХХ століття з історією часів битви під Берестечком, архітектор В. Леонтович, який керував будівництвом Козацьких Могил, запропонував з’єднати Михайлівський храм з Георгіївським собором підземним ходом, що й було зроблено.
Переживши різні часи – і закриття монастиря, і запустіння, і байдужості, храм дожив до цьогорічного ювілею, знаходячись у переліку пам’яток архітектури національного значення. Михайлівський храм Свято-Георгіївського монастиря на Козацьких Могилах – перлина дерев’яної церковної архітектури, яка потребує і заслуговує до себе уваги не лише Церкви та Заповідника, але й державних керівників, які, на жаль, залишають поза увагою цю святиню.
ДОВІДКА: Чудовим зразком української народної дерев’яної архітектури середини ХVII століття є Михайлівська церква на «Козацьких Могилах» (Рівненська область), яка є однією з найдревніших на Волині. Цього року виповнюється 360 років відколи вперше згадується вона в історичних літописах. Церква була побудована у 1650 році в селі Острів з ініціативи священика Івана Береговича. За 360 років над куполами цієї церкви пронеслись усі події, якими жили місцеві мешканці. Церква збереглась під час битви під Берестечком 1651 року, тому що була захищена від театру воєнних дій ставком і річкою Пляшівкою. Всередині храму можна легко переміститися уявою у бурхливі роки Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, тому що за народними переказами, саме у Михайлівській церкві перед Берестецькою битвою молився гетьман із козаками.
З метою створення архітектурного ансамблю «Козацькі Могили», у 1912 році Михайлівську церкву було перенесено на о. Журавлиху, відбудовано у первісному вигляді та з’єднано підземним переходом із гробницею Георгіївської церкви, в якій покояться останки загиблих героїв Берестецької битви. Під престолом Михайлівської церкви знаходиться камінний хрест часів Берестецької битви.
Подібно до всіх православних церков, ця трибанна, збудована в зруб споруда, ділиться на три частини: вівтар, власне церкву і бабинець. Зовнішні нижні частини стін оточені галереєю – «опасанієм». Головною прикрасою Михайлівської церкви є дерев’яний іконостас ХVII-XVIII століття, виконаний руками народних умільців та прикрашений мереживом дерев’яної, вкритої позолотою різьби. Класичного стилю іконостас церкви складається із п’яти ярусів ікон: нижнього, намісного, святкового, апостольського та пророчого. У центрі іконостасу Царські врата, оздоблені наскрізною різьбою з мотивом виноградної лози , переплетеної навколо медальйонів з зображеннями святих. Над ними – «Нерукотворний образ Христа», «Тайна вечеря» та «Пантократор». Цокольний ряд вміщує ікони намальовані на біблійні сюжети, що є рідкісним явищем в побудові іконостасу. Найголовнішими у іконостасі є намісні ікони «Богородиця Одигітрія» та «Христос», суцільно вкриті позолотою. Праворуч від спасителя зображено Архангела Михаїла, ім’я якого носить церква, а ліворуч Богородиці Одигітрії – святий Микола Чудотворець. Зразком українського іконописного мистецтва XVIII століття є ікони верхніх рядів. Надзвичайної чарівності сповнені 12 ікон із зображенням сцен земного життя Христа і Богородиці (ікони празникового ряду) та дві ікони мучеників. А над ними попарно зображено апостолів, звернених у бік Христа: Варфоломей і Филип, Андрій і Марко, Матвій і Петро, Павло і Іван, Лука і Яків, Симон і Фома. Завершується іконостас ажурним мереживом ікон пророчого ярусу, де розміщені в дерев’яних медальйонах зображення пророків.
На стінах церкви зліва і справа від іконостасу дві величні ікони: «Святого мученика Агафоніка» та «Святої Великомучениці Варвари». Ікона «Святого мученика Агафоніка» була подарована у 1912 році московським «Товариством непитущих», тому що найтрагічніші і найзапекліші поєдинки Берестецької битви відбулися 10 липня 1651 року в день св. мученика Агафоніка.
Друга ікона - «Святої Великомучениці Варвари» - у дубовому різьбленому кіоті є щедрим даром ієромонаха Алексія в знак вдячності за зцілення від важкої хвороби.
Неможливо без захоплення дивитись на оригінальне різьблення по дереву, де виноградні галузки з гронами, різні переплетені стебла, розетки тісно заповнюють простір між іконами. Кожна з ікон різниться від іншої не лише сюжетом, а й своєрідною тональністю, що надає іконостасу особливого колориту.
У 1987-1991 роках розпис Михайлівської церкви був відреставрований Львівською міжобласною реставраційною майстернею. Під час робіт були укріплені грунт і фарбовий шар на іконах, на різьбі та частково зняті старі нашарування. В даний час іконостас знаходиться у стадії реставрації.
Оскільки Михайлівська церква є пам’яткою архітектури національного значення, літургійні богослужіння в ній проводиться лише один раз в рік – на престольне свято, а щопонеділка братія монастиря читає в храмі акафіст архистратигу Михаїлу.
Лариса ПИЛИПІВ,
зав. відділу історії Берестецької битви
НІМЗ «Поле Берестецької битви»
Церква.info
