Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Успіння Божої Матері
    Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще…
  • Православний церковний календар на серпень 2017 року Божого
    Місяцеслов на серпень 2017 року Божого Церковний календар серпень…
  • 8 липня - православний День закоханих
    8 липня православні християни відзначають «День…
  • Піст святих апостолів Петра й Павла
    Цей літній піст, який зараз ми називаємо Петровим, або апостольським,…
  • Неділя 1-та після П'ятдесятниці. Всіх святих
    Святі - це люди, які відповіли любов'ю на любов, люди, які зрозуміли,…
  • Популярне
  • Успіння Божої Матері
    Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще…
  • Опитування
    Коли Ти святкуєш Жіночий день?
    у Неділю жінок-мироносиць
    8 березня
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Вересень 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)
    Травень 2017 (1)
    Квітень 2017 (8)
    Березень 2017 (11)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Святий благовірний князь Ярослав Мудрий

    Святий благовірний князь Ярослав Мудрий5 березня 2010 року виповнюється 956 років з дня упокоєння великого Київського князя Ярослава Мудрого. Керманич Києво-руської держави упокоївся згідно літопису у Федорову суботу першого тижня святого і великого посту 28 лютого 1054 року. Цього року вперше Українська Православна Церква Київського Патріархату шануватиме правителя Київської держави як святого. Минулого року на Ювілейному Помісному Соборі 11 липня князя Ярослава Мудрого було причислено до сонму святих. Відтепер в нашій Церкві його шанують як святого благовірного князя,
    пам’ять якому встановлена 5 березня за н. ст.


    Житіє св. блгв. кн. Ярослава Мудрого

    Святий благовірний князь Київський Ярослав Володимирович (Мудрий) був другим сином святого рівноапостольного князя Володимира-Василія Великого та дружини його Рогнеди. Народився правдоподібно десь близько 983 р. за п’ять літ до великого хрещення Київської Руси-України[1]. Ярослав мав п’ять літ, коли його батько охрестив разом з іншими його братами на святому джерелі поблизу нашого другого Йордану – Дніпра.

    Тепер на цьому місці стоїть пам’ятний знак 900-літтю хрещення Руси або пам’ятник Магдебурзького права. При хрещенні маленький Ярослав отримав ім’я на честь святого великомученика Георгія Побідоносця і в історії наш князь відомий ще під одним ім’ям Георгій. Особливо це стосується літописних повідомлень та різних давніх записів. Близько 990 р. Ярослав отримав ростовський престол, а після смерті свого брата Вишеслава був переведений до Новгорода, Сталося це не пізніше 1013 р.

    Можна тільки здогадуватися, що свого часу, до такого стрімкого князівського злету Ярослав отримав у Києві добру освіту. Напевно навчався в одній із тих шкіл, які його батько Володимир відкрив для дітей свого боярського оточення. У деяких пізніших літописах, зокрема Густинському й Тверському, які датуються XVII ст. розповідається про хворобу Ярослава, внаслідок якої він начебто був нерухомий. Зцілення сталося 988 р., коли Ярослав довідався, що його батько вирішив розлучитися з його матір’ю та одружитися на візантійській принцесі Анні. Він жив певний час із матір’ю у селі Предславине під Києвом у заміській князівській садибі. Напевно звідси направив батько свого сина на ростовське княжіння.

    Є дані про те, що в Ростові князь Ярослав правив щонайменше 10-12 років. Деякі відомості про цей період життя князя подало нам “Сказання про побудову града Ярослава”. У ньому розповідається про те, як князя Ярослава, який прийшов із Києва, вороже зустріло язичницьке населення краю і навіть випустило на нього лютого медведя. Князь Ярослав не тільки виграв цей дивний двобій, але й наступного разу прийшов з благим наміром разом із священиками та майстрами для того, щоб охрестити жителів “Медвежого угла” і збудувати для них храм. І цього разу населення зустріло свого князя вороже, знову випустивши ведмедя і собак: “Людии сего испусти от клети люта зверя и псов, да ростешут князя и сущих с ним. Но Господь сохрани Благоверного князя: сей секирою своєю победи зверя”. І вже після чергової перемоги над жителями “Медвежьего угла” Ярослав “водрузе на земле сей деревян крест и ту положи основу святому храму пророка Божия Илии. А храм сей посвяти во имя сего святаго угодника, яко хищнаго и лютаго зверя победи в сей день его”. Достовірність цього “Сказання” деякі дослідники виводили з того, що перший свій храм майбутній великий будівничий заклав на честь свого первістка сина Іллі, який носив ім’я пророка.

    Період новгородського князювання благовірного Ярослава був коротким – всього п’ять років. Особливих повідомлень ми не зустрічаємо в літописах. Хоча свідчення останніх двох років перед вокняжінням Ярослава у Києві говорять нам про те, що майбутній володар Русі завзято боронив економічне становище Великого Новгорода і не дуже хотів платити данину стольному граду Києву. За це на нього розгнівався батько і навіть було хотів покарати непослушного сина.

    Упокоєння просвітителя Русі князя Володимира Великого різко змінило усю політичну ситуацію в державі. У Києві сів на престолі Святополк Окаянний, який став роздавати киянам подарунки, аби їх привернути на свій бік. Цей злощасний князь надумав підступно усунути всіх своїх конкурентів і вбив князів Бориса і Гліба. Ці страшні братовбивства мали величезний розголос по всій Русі і дійшли до Великого Новгорода. Благовірний князь вирішив помститися новоявленому “Каїну”. Звістка сестри Предслави про смерть батька й жахливе братовбивство Святополка, стала сигналом до виступу Ярослава на Київ.

    Благовірний князь обстоював праведне діло й тому Бог допоміг отримати йому перемогу. Розбивши окаянного Святополка під Любичем Ярослав сів на Київському великокнязівському престолі. Його вокняжіння у Києві не було полишене у спокої. Святополк вирішив повернути собі великокнязівський престол і привів до Києва печенігів 1017 р.. “И едва к вечеру одоле Ярослав Печенеги, и отбегоша пострамлени”. Посоромлений. Святополк подався до короля Болеслава Хороброго за допомогою. Війська цього чужинця розбили дружину князя Ярослава на р. Західний Буг і Святополк знову вступив до Києва, але не на довгий час. Благовірний князь знову зібрав воїв і захистив “отній” престол, фактично, від чужоземного вторгнення. Населення Києва начебто, за свідченням давніх хроністів, зокрема Титмара Мерзебурзького, радо зустрічало і Святополка і Болеслава Хороброго. Але перший, будучи засліплений такою тріумфальною ходою, став зловживати своїм становищем і дуже швидко розчарував і так роздратованих подіями двох останніх років киян. Благовірний князь Ярослав вдруге зайняв великокнязівський престол: “Ярослав же прийшов і сів у Києві, утерши поту з дружиною своєю, показавши побіду і труд великий”.

    Благовірний князь міг з спокоєм приступати вже до тих святих справ, які на нього чекали, але Господь випробовував свого вибраного. Тепер найближчими його опонентами, які не вітали вокняжіння у Києві виступили племінник Брячеслав, який князював у Полоцьку, брат Мстислав, котрий і сам марив київським столом і ще один брат Судислав, а також близький родич Ярослава Костянтин Добринич – новгородський посадник. Але кияни швидко полюбили свого благочестивого володаря і боронили стольний град, як і престол свого князя, навіть у часи його відсутності. Мудрий князь знайшов спільну мову з чернігівським князем Мстиславом, розділивши з ним на якийсь час сфери впливу в Київській Русі. За цей час благовірний князь здійснив кілька військових, стратегічних для зміцнення кордонів держави, військових походів. Заснував чимало святих міст. Співурядування Ярослава та Мстислава завершилося 1036 р. Перебуваючи на полюванні, Мстислав застудився і невдовзі помер. Від цього часу князь Ярослав став єдиновладним правителем Руси.

    В ажливу роль у зміцненні держави відіграло зведення Ярославом загальноприйнятих на той час законів до єдиної цілісної системи. Великою заслугою князя стало створення першого письмового зводу законів “Руська Правда”. Цей правовий кодекс закріплював основні юридичні норми Київської держави. Першим ділом цим писаним законом в країні зміцнювалися устої сім’ї, як міцної опори держави. У писемних вітчизняних та іноземних джерелах чітко зафіксовано, що дружиною благовірного князя Ярослава Мудрого була Інгігерда, дочка шведського короля Олава Скотконунга. Інгігерда у хрещенні Ірина, прожила з Ярославом до самої своєї смерті, яка сталася 1050 р. У них було десятеро дітей: шестеро синів: Володимир (1020), Ізяслав (1024), Святослав (1027), Всеволод (1030), Ігор (?), Вячеслав (?), та четверо доньок: Єлизавета, Анна, Анастасія, ім’я ж четвертої невідоме. Це була не перша дружина Ярослава. До Інгігерди князь був одружений на якійсь Анні й мав від неї сина Іллю6. Проте, слід зауважити, що шлюб Ярослава і Інгігерди був дуже щасливий і навіть зразковий. Про красу шведської принцеси і вплив княгині на мужа ходили легенди. В честь її святої покровительки Ярослав збудував у Києві, поруч із Софією, храм св. Ірини[6]. Інгігерда начебто померла раніше за князя 10 листопада 1051 р. Вірний князь наказав поховати себе в одному саркофазі з дружиною, щоб і після смерті їх тіла не розлучались. Це був єдиний факт подібного поховання у Київській Русі.

    Благовірний князь Ярослав був великим будівничим храмів Божих. Літописець про особливий дар будівничого князя говорить так: «Заложив Ярослав город – великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості Божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення Святої Богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив (церкву) Благовіщення на воротах, щоб давати завше радість городу сьому святим благовіщенням Господнім і молитвою святої Богородиці та архангела Гавриїла. Після цього він звів монастир святого Георгія Побідоносця і монастир святої Ірини”[8].

    Центральним кафедральним храмом Київської митрополії стала Свята Софія, збудована князем Ярославом Мудрим. Вона будувалася в столиці Русі на ознаменування особливого про неї Промислу Божого. Прийнявши віру Христову від православної Візантії, Русь тут же постаралась влаштувати свою столицю Київ на зразок столиці Візантії – Константинополя. Благовірний князь Ярослав розумів значення Києва – другого Єрусалима для усієї Русі, яку утверджував його батько. Ці основи ідеології Небесного Граду заклав святий рівноапостольний князь Володимир Великий через побудову Десятинної церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Тепер Ярослав Мудрий помножував славу батька будівництвом Великої Софії. Храм на Русі, особливо соборний, був не просто кафедральним. Він ставав центром того уділу, на якому був побудований. Біля нього зосереджувалось все міське життя, жили владики і князі. Подібно до золотоверхого Києва влаштовувались і інші міста і не просто так – у Новгороді Великому зведена була також Свята Софія. Згодом будується храм і в Полоцьку на честь Софії – Премудрості Божої.

    Митрополит Іларіон, який був свідком будівництва й завершення Святої Софії, писав: “Церкви дивна и славна всем округниим страва”, яко же ина не обрящется в всем полунощи земнеем от востока до запада”. Благовірний князь прикрасив кафедральний храм “всякою красотою… златом и сребром, и каменіем драгим”. Георгієвський храм, збудований Ярославом на честь свого небесного патрона, і стояв неподалік кафедрального храму, також конструктивно нагадував Свято Софію, але в меншому розмірі. Пролог XIV ст. подає нам такі відомості про цей храм: “В тот же день священа церкви св. Георгия в Києве перед врати святая Софья... и тако вскоре конча церковь и святи ю Ларионом митрополитом, месяца ноября в 25 день”. Сама ідея побудови храму належала благовірному князю: “Блаженный, приснопамятный всея Руси князь Ярослав, нареченый в святом крещенни Георгием, сын Владимира, крестившаго землю русскую, брат же святых мучеников Бориса и Глеба, задумал создать церков во имя своего святого – Георгия”. Вже згадуваний Пролог вказує і на функціональне призначення храму на честь святого вмч. Георгія Побідоносця – митрополит Іларіон “створил в ней настолование новопоставленым епископам, и заповедал по всей Руси праздновать память святого Георгия месяца ноября в 26 день”. Отже тут поставлялися єпископи на всі кафедри Давньої Руси.

    До Київського Кремля, побудованого Ярославом Мудрим входив ще один храм на честь св. Ірини, небесного патрона дружини князя Інгігерди. Храм був розписаний і оздоблений мозаїками. На початку XIX ст. археологи натрапили на фундаменти ще одного храму, який знаходився неподалік Святої Софії. Археологічні дослідження показали, що стіни його були щедро оздоблені фресками та мозаїками, а підлога викладена тонкими полив’яними плитками різного кольору. Отже ми маємо справу дійсно з великим Київським Кремлем, який зустрічав своїми храмами і князівськими спорудами паломників до “Небесного Граду” ще від Золотих воріт і вів обабіч цих храмів до головного - кафедри Святої Софії.

    На берегах Дніпра благовірним князем Ярославом дійсно було збудовано “новий Константинополь” зі своєю Софією, Золотими воротами, храмами св. Ірини й св. Георгія та ін. Благочестивий князь реально втілив ідеологічну концепцію щодо уподібнення Києва Царгороду. Недаремно сучасник, германський хроніст другої половини XI ст., називав Київ суперником Константинополя.

    Літописець знайшов чудову метафору для означення діяльності князів Володимира і Ярослава у справі просвітлення Руси Христовою вірою. Він порівняв їх із орачем і сіячем, які закладають основи майбутнього врожаю: “Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, - так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє”. Продовжувачем справи Володимира вважав Ярослава і митрополит Київський Іларіон. У своєму знаменитому “Слові про закон і благодать” він порівняв благовірного князя із царем Соломоном, який завершив справи, розпочаті Давидом: “Вельми добрий і вірний, покірний син твій Георгій, якого Господь настановив наступником після тебе, наслідником твоєї влади. Не порушує він твоїх уставів, а утверджує їх, не поменшує набутків твого благовір’я, а примножує їх, не говорить, а діє, і що недокінчене тобою – докінчує, як Соломон після Давида”. Сказане тут стосувалось насамперед справ церковних. За благовірного князя Ярослава “стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико а понад усе любив чорноризців.

    Вже в часи князювання Ярослава Мудрого під 1051 роком літопис розповідає нам про першопочатки головного монастиря Руси - Печерського. Його засновником став пресвітер церкви св. Апостолів на Бересті Іларіон, близький соратник і духівник князя. Господь сподобив Іларіона прогледіти особливу святість місця майбутнього Києво-Печерського монастиря. Його можна по праву назвати і першим подвижником Києво-Печерської лаври. До преподобного Іларіона любив часто приходити князь Ярослав за настановами та порадами. Взагалі майбутній святитель Русі мав неабиякий вплив на благовірного князя він був порадником йому не тільки у справах церковних але й державних. У справі просвітлення народу Іларіон також являвся найближчим сподвижником князя і навіть приймав участь у створенні зводу законів “Руської Правди”.

    Благовірний князь Ярослав Мудрий був настільки захоплений подвигом Іларіона русича, що ні на йоту не засумнівався в тому, хто може зайняти митрополичу кафедру після упокоєння присланого митрополита-грека Феопемпта. Літописець цю подію сходження на Київський митрополичий престол преподобного Іларіона “мужа блага, книжна и постника” датує 1051 роком. Такий крок благовірного князя був не випадковим. Він бажав огородити свою державу від помітних і сильних впливів Візантії, а Київську митрополію зробити більш незалежнішою в церковному управлінні від Константинопольського патріарха. Сам Іларіон про такий вибір свідчить у своїй молитві: “Я милостію человіколюбивого Бога… ізволенієм Єго рукоположен і настолован чрез благочестивих єпископов в великом і богохранимом граді Києві, чтоби бить мні в нем митрополитом, пастирем і учителем”.

    Церковне служіння митрополита було недовгим. У рік упокоєння благовірного князя він залишає кафедру і знову повертається до відшельницького подвигу, постригшись у схиму. Тут він займається літописанням і навіть впливає на деякий перебіг події у взаємовідносинах наступників Ярослава Мудрого з державою і Печерським монастирем. Насліддя митрополита-русича, першого предстоятеля нашої молодої національної Церкви є грандіозним. Всі перетворення, які здійснив благовірний князь у справі поширення і утвердження віри за задумом належали спочатку пресвітеру, а потім митрополиту Іларіону. Саме святитель Іларіон ідеологічно обгрунтував значення столиці Руси Києва, як “нового Константинополя” і уділу Пресвятої Богородиці. Говорячи у своєму “Слові про закон і благодать” про Ярослава, пресвітер Іларіон, зокрема, відзначає: “І славний город твій (звернення до князя Володимира. – Авт.) Київ величчю як вінцем увінчав, а людей твоїх і город святий всеславний доручив скорій на поміч християнам Святій Богородиці…”.

    Благовірний князь продовжив справу свого батька і в питанні розвитку духовної освіти. Головним осередком такої політики стала Софія Київська. Тут Ярослав Мудрий засновує школу, зводить скрипторій, де працюють перекладачі і переписувачі книг для блага і утвердження Церкви: “І до книг він мав нахил, читаючи їх часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і письмо святеє, і списали багато книг. І придбав він книги, що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням Божественного слова…” . Цілком ймовірно, що перекладацьким ремеслом володів і сам Ярослав. Деякі дослідники вважали, що благовірний князь був представником нового покоління християн письменних, які були навчені у Володимирових школах. Софійський скрипторій був досить потужною книжковою майстернею. За підрахунками деяких вчених щороку на Русі писалося до 50 книг і левова їх частка приходилась на скрипторій Святої Софії. Бібліотека, яку зібрав благовірний князь була чи не найбільшою у світі книгозбірнею. Значна, частина написаних книг розходилась по всіх землях Руси, так як наприклад Остромирове Євангеліє, що було написане на замовлення Новгородського посадника.

    Благовірному князю Ярославу Мудрому довелося пережити майже три предстоятелі Київської митрополії. Ще до митрополита-русича Іларіона на Київській кафедрі за чергою були митрополити-греки Іоанн та Феопемпт. В агіографічних творах про святих Бориса і Гліба Іоанн титулується то “архієпископом”, то “митрополитом” і є главою Київської Церкви з 1019 р. Разом з князем Ярославом митрополит Іоанн брав участь в освяченні нової церкви у Вишгороді та перенесенні до неї мощей святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба. Після його смерті десь на початку 30-х років XI ст. на Київську кафедру був присланий з Константинополя митрополит Феопемпт. Відомо, що саме він міг освячувати Святу Софію і за нього князь Ярослав утвердив, ще дві єпископії у Переяславі та Юр’єві. Дехто з дослідників, вважав, що відносини між Ярославом і Феопемптом відзначалися деякою напруженістю, оскільки саме в цей час стався русько-візантійський конфлікт.

    Але вже за митрополита Іларіона, дякуючи тісній і взаємній співпраці князя і святителя, церква і влада перебували в стані ідеального співіснування, так званої “симфонії”. Саме це стало запорукою створення князем Ярославом “Церковного уставу”, в якому візантійське церковне право було пристосоване до умов і потреб релігійного життя в Київській Русі-Україні. В історії цей документ відомий як “Ярославів устав”

    Благочестивий князь любив благоліпність храмів як зовнішню так і внутрішню. Не байдужим він був і до богослужбових уставів та обрядів. За нього відбулося впорядкування богослужбового уставу з врахуванням національних особливостей. Він запрошує із Греції найкращих співців-доместиків для уведення демественного співу: “От них же начат биті в Рускій землі ангелоподобное… і самое красное демественное пеніе, в похвалу і славу Богу і Пречистой Єго Матері, і всім святим”.

    Благовірний князь дбав і про розширення прав Київської митрополії через канонізацію шанованих вітчизняних святих. Він наполягав на визнанні святими княгині Ольги, а також Федора та Івана, вбитих язичниками у Києві 988 р. Не сталося за часів князювання Ярослава повної канонізації рівноапостольного князя Володимира, а також його синів Бориса і Гліба. Цьому протидіяли митрололити-греки. Константинопольська Церква прекрасно розуміла, що прославлення і утвердження пошанування місцевошанованих святих приведе до певної окремішности Київської митрополії. Цю тенденцію вже й так греки вбачали у поставленні митрополита-русича Іларіона на Київську кафедру.

    Все зроблене благовірним князем Ярославом важко переоцінити. Він дійсно був достойним продовжувачем святої справи свого батька. Недаремно духовна традиція мала до нього таку прихильність і, зрештою удостоїла титулу “Мудрий”.

    Усі європейські держави XI ст. прагнули встановити дружні відносини з Київською Руссю. У часи середньовіччя ознакою могутності правлячого роду була готовність інших правлячих династій встановити з князем Ярославом шлюбні зв’язки, які відігравали велику роль у зміцненні політичних, економічних та культурних контактів, між державами. За цією міркою престиж благовірного князя був надзвичайно високий. Сам він одружився з дочкою короля Швеції Олафа - Інгігердою, його сестра була королевою Польщі, дочка Єлизавета була в шлюбі з норвезьким королем Гаральдом Суворим, друга дочка Анна була одружена з французьким королем Генріхом І, третя дочка Анастасія була дружиною угорського короля Андраша, син одружився з сестрою короля Польщі, онук – з дочкою польського короля, онука – з німецьким королем. Благовірного князя поправу називали тестем усієї Європи.

    Роки життя благовірного князя наближалися до кінця. Ярослав Мудрий вирішив зробити відповідні розпорядження щодо успадкування київського столу. Він не хотів такого самого розгортання подій у боротьбі за великокнязівську корону, як це було після упокоєння його батька – рівноапостольного князя Володимира. Літописець детально розповідає нам про заповіт великого князя: “Ось я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить вік вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибните, і землю отців своїх і дідів погубите, що вони надбали її трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же доручаю я, – замість себе, – стіл свій, Київ, найстаршому синові своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу даю я Чернігів, а Всеволоду – Переяслав, а Ігорю – Володимир, а Вячеславу – Смоленськ. І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу, ні згонити брата свого зі стола, і сказавши Ізяславу: “Якщо хто схоче зобидити свого брата, так ти помагай тому, кого скривдять”. І так наставив він синів своїх пробувати в любові.

    Історики називали заповіт Ярослава достопам’ятним і мудрим, але марним. Ярослав сподівався, що діти можуть бути розважливіші за батьків й, на жаль, помилився.

    Благовірний князь Ярослав Володимирович Мудрий упокоївся 1054 р. у Федорову суботу першого тижня святого і великого посту: “Отож приcпів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою Богові місяця лютого у двадцятий день, в суботу першої неділі посту, в святого Федора Тірона день. Всеволод тоді опрятав тіло отця свойого, положив на сани, і повезли його до Києва. Попи по обичаю співали співи, і плакали по ньому всі люди. І, принісши, положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії. І плакав по ньому Всеволод і люди всі. Жив же усіх літ Ярослав сімдесят і шість”.


    Сучасні історики задаються питанням: “Чому Ярослав, уже тяжко хворий, поїхав до Вишгорода! Висловлювалось припущення, що Вишгород, де спочивали Борис і Гліб, уже за часів Ярослава Мудрого став сакральним центром Русі, символом її духовної та державної єдності. Отже, ймовірно, що Ярослав Мудрий здійснив паломництво до останків братів-страстотерпців, які покоїлися у відбудованому ним храмі, з молитвою про покровительство його дітям, а зрештою – й Русі.


    Благовірний князь Ярослав, будучи будівничим собору Святої Софії, подбав і про спорудження в ньому князівської усипальні. Влаштування її в соборі було важливою церковно-політичною акцією Ярослава Мудрого. Саркофаг з тілом спочилого князя стояв у Свято-Георгієвському вівтарі. Проте з цим погоджувалися не всі дослідники Софії Київської, посилаючись на свідчення Захарії Копистенського у його знаменитій “Палінодії”: “А похован лежит в пределе више дверей самой великой церкве святой Софии. Гроб той и по сей день алябастровий коштовний зритcя”.


    Саркофаг відкривали і досліджували тричі: в 1936, 1939 і в 1964 роках. У 1936 р. було виявлено перемішані кістки чоловічого та жіночого скелетів, а також кілька дитячих кісток. У 1939 р. останки похованих відправили до Ленінградського науково-дослідного інституту антропології. Було встановлено, що чоловічі рештки належали людині віком 60-70 років, котра мала зріст 172-175 см., природжену кульгавість, патологічні зміни у правому коліні.


    І до сьогодні у Святій Софії Київській стоїть саркофаг, в якому спочивають рештки великого і благовірного князя Ярослава. Він милує око відвідувачів своєю вишуканістю і неповторним архітектурним східним колоритом. Є припущення, що Ярослав, думаючи про спорудження князівської усипальні, заздалегідь приготував собі і саркофаг із мармуру. За свідченням Київського митрополита Пимена, котрий спостерігав у Константинополі в лютому 1391 р. вінчання на царство Мануїла ІІ, цей обряд включав у себе замовленням імператором власної гробниці, причому святитель наголошує, що про цей звичай “в уставі написано”, що здійснюється він “за заповіданим із давнини порядком”. Отже і благовірний князь Ярослав, який переносив устав Святої Софії Константинопольської на Київську, міг знати і дотримуватися цього давнього візантійського звичаю, як володар Великої Руси, тому заздалегідь собі приготував і саркофаг, бо ніхто не знає, коли його покличе Бог.


    Так воістину благочестиво, як великий князь і володар Руси, Ярослав Мудрий звершив діло своє земне на небесах здобувши блага ще більше. Нинішні ж володарі повинні мати мудрий державницький розум, мати його мудре керування за зразок, бо його правління Київською державою успішним було тому, що любив він Бога більше аніж земні статки і блага світу цього. Закони людськії виписав за мораллю християнською і сам жив за ними, дбаючи про благоустрій Церкви Христової, яка є цементуючим організмом кожної держави.


    Дехто з істориків Церкви допускав, що за такі християнські чесноти благовірний князь був прославлений у сонмі святих, як і його батько, але нажаль, ніяких чітких даних про такі твердження в нас немає. Хоча пам’ять народу завжди звертала свій позір на Ярослава Мудрого, як на доброго і чеснотного правителя. Недаремно і сам святитель Іларіон, митрополит Київський наділяє його епітетами “вельми добрий і вірний, покірний…, якого Господь настановив… не поменшує набутків твого (Володимирового. – Авт.) благовір’я…”. Йому вторить стародавній літописець називаючи князя “блаженним”. Називав князя Ярослава благовірним і найбільший агіограф наш святитель Димитрій, митрополит Ростовський. У списку “Святая Русь”, який був складений ігуменом Андроніком (Трубачевим), князь Ярослав Мудрий зазначений серед тих імен угодників Божих, про які достеменно відомо, що вони не були канонізовані ні місцевою, ні загально церковною владою, але які прославились богоугодним життям, мученицькою кончиною за віру у Христа, а їх імена вносились у різноманітні агіографічні пам’ятники.


    Більш схильний думати про шанування благовірного князя в до монгольський період історик Церкви протоієрей Євгеній Голубінський, який каже, що з піднесенням молитов про нього “до деякої міри було шанування, що воздалося йому”. Також цей дослідник стверджує, що день пам’яті благовірного князя Ярослава Мудрого 28 лютого за старим стилем. “За христителя (Володимері), – говорить протоієрей Євгеній Голубінський, – русичі прийняли християнство зовнішньо, і лише при Ярославі воно стало внутрішньою суттю нарду. Русь завойовників, работорговців, насильників, удільних борців увійшла в інший вимір”. І дійсно, за святого рівноапостольного князя Володимира великого, Русь церквами прикрашалася, а за благовірного князя Ярослава Мудрого спасалася. Також протоієрей Євгеній Голубінський у вищезгаданій праці наводить свідоцтво хронографа Адама Бременського, який в “Діяннях первосвящеників Гамбургської церкви”(1075) великого князя Ярослава Володимировича називає «святим». На жаль, нашестя монголо-татарських полчищ не дало довести до логічного завершення справу з канонізацією князя Ярослава Мудрого.


    Святий і благовірний князь Ярослав згадується в літійній молитві “Спаси Боже людей Твоїх…” служби всім святим «в землі Руській просіявшим», складеної святим сповідником Афанасієм (Сахаровим), єпископом Ковровським. У виданому на початку ХХ ст. “Полном православном богословском энциклопедическом словаре” зазначено: “Ярослав-Георгий Владимирович, святой, вел. князь. Скончался в 1054 году. Память 28 февраля”. У “Богословских Трудах” ч. 28 за 1987 рік вміщена ікона святого благовірного князя Ярослава Мудрого.


    Все це нам дає підстави говорити про звершення повної канонізації Ярослава Мудрого, яка скоріше буде означати зовнішнє повернення до собору святих землі української, незаконно забутого благовірного князя.

    Митрополит Димитрій (Рудюк)

    За матеріалами Прес-центру Київської Патріархії


    Джерело: hram.lviv.ua
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (1)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    • Написав(ла): Юрій
    • 5 бер 2009 #
    Святий благовірний князю Ярославе Мудрий, мили Бога за нас грішних!


    --------------------
    Гордість передує падінню (Святі отці).
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com