Жив колись хлопчисько із доволі складним характером. Він легко вибухав гнівом, був сварливий, робив багато шкоди.
Одного дня батько вручив йому мішечок із гвіздками і сказав, аби він забивав один цвях у палісадник, що оточував подвір'я, стільки разів, скільки із кимсь сваритиметься.
У перший день хлопець забив 36 гвіздків. Із плином часу зрозумів, що легше було би контролювати вибухи гніву, аніж забивати цвяхи, і якось увечері, через кілька тижнів, сказав батькові, що упродовж цього дня ні з ким не посварився.

Цього листа знайшла медсестра у лікарні. Він лежав під подушкою одного хлопчини, який недавно закінчив життя на цьому ліжку.

Стало відомо, що дитина збрехала. Поблаж ливий сучасний батько знав, що не брехня важить, а моральне поняття брехні.
Перервав свою працю і сів поруч із сином, аби простими словами пояснити йому, чому завжди потрібно говорити правду, без огляду на наслідки, які з цього будуть..

Якась жінка у старому вбранні увійшла до продуктової крамниці. Наблизилася до господаря і стиха спитала, чи може взяти трохи їжі на виплату. Пояснювала йому, що чоловік важко хворий і не може працювати, а їхні четверо дітей голодні.
Чоловік буркнув, гублячи терпіння, і сказав їй іти геть.
Жінка далі благала його:
- Прошу вас, я скоро принесу гроші!

Жили собі на білому світі маленькі жабенята...

… які якось організували змагання з бігу.
Їхнім завданням було дістатися на шпиль вежі.
Зібралося безліч глядачів, що хотіли подивитися на ці змагання й поглузувати з їхніх учасників...
По правді, ніхто з глядачів не вірив, що жабенята зможуть дістатися на шпиль вежі.

Кожен мешканець квартири, в якій жив і я, знав, наскільки Потворний був потворний. Місцевий кіт. Потворний любив три речі на цьому світі: боротьба, поїдання залишок і, скажімо так, любов. Комбінація цих речей плюс мешкання без даху залишила на тілі Потворного незгладимі сліди. Спершу, він мав лише одне око, а на місці іншого зяяв отвір. З того ж самого боку було відсутнє і вухо, а ліва нога була колись зламана і зрослася під якимсь неймовірним кутом, завдяки чому створювалося враження, що кіт весь час збирається повернути за ріг.

Людині дані заповіді Божі, зберігаючи які, вона тим самим здобуває собі благодатне вічне життя.
Але все горе в тім, що не завжди людина цінує це багатство - виконання Божественних заповідей, від яких збагачується її душа. Часом приходять такі хвилини, коли в людині зубожіє любов до свого Джерела життя, любов до свого Творця, і тоді все те, що служить їжею духу людського, стає вже як би в тягар їй.

—Якщо я дитина Божа, то як я зберігаю цю гідність?
Кожен гріх – це образа нашого Батька – Бога.