Я мав прочитати лекцію про споглядальне життя, і Провидіння послало мені вірш, який вам, ймовірно, добре знайомий, але навряд чи застосовувався для духовного навчання. Він починається так:
В лісі жила премудра сова.
Чудово все бачачи, скупилася на слова;
Скуплячись ж на слова, все чула і знала.
Ах, якби вона для нас прикладом стала!
Я думаю, це майже вичерпне вчення про споглядальне життя для початківців і для тих, хто живе приходським життям, для людей у миру.
Вірш говорить нам, що перша умова, щоб чути - навчитися деякій мірі мовчання, перша умова, щоб бачити - навчитися дивитися. Це здається очевидним. Але це не очевидно з того, як ми відносимося до цієї теми.

Раз по раз ми чуємо в Євангелії розповіді про людей, які були зцілені від хвороби. У Євангелії це здається таким простим і зрозумілим: от потреба - і Бог на неї озивається. І постає перед нами питання: чому ж це не трапляється з кожним з нас? Кожен з нас має потребу в фізичному зціленні або в зцілення душі, а зцілюються тільки деякі; чому?

Так часто доводиться чути від людей: я молюся, я прагну до Бога, я прагну зустрічі з Ним, - а разом з цим Він ніби залишається мені далеким, не має у мене живого почуття Його близькості...
Сьогоднішнє Євангеліє не засуджує таке ставлення, але мало б розкрити наше серце до чогось іншого. У людини, у сотника була болісна потреба: його слуга помирав, лежав у хворобі. І він звернувся до Христа за допомогою. Христос йому відповів: Я до тебе прийду... І що ж відповів Йому сотник? - Ні! Не приходь! Я недостойний, щоб Ти зайшов під мій дах, - достатньо одного Твого слова, сказаного тут, щоб здоров'я та життя повернулися моєму слузі...

При читанні слів Спасителя про те, що можна було б жити так просто, так безтурботно, якщо душею не дбати про їжу і пиття, а тілом - про те, як одягтися, два різні почуття борються в нас.

Святий апостол Павло в одному із своїх послань говорить: якщо не воскрес Христос, то ми найнещасніші із усіх людей… І справді, якщо не воскрес Христос, то вся наша віра, усе, що ми називаємо нашим духовним досвідом, побудоване на обмані чи на ілюзії. І Христос воістину воскрес! Про це ми знаємо з власного досвіду; не тільки десятки, не тільки тисячі, а мільйони людей досвідом в своєму житті відчули живу присутність і дотик Самого Христа. І ми віруємо також і в Його тілесне, плоттю воскресіння, про яке свідчать апостоли, говорячи, що оповідають про те, що вони своїми очами бачили, своїми вухами чули, своїми руками доторкалися (1 Ів. 1:1). І дійсно, жінки-мироносиці прийшли до гробу і побачили, що камінь був відвалений від гробу, і ангел призвав їх увійти і засвідчити, що в гробі порожньо; за ними Петро і Іоан прийшли і також знайшли порожній гріб і пелени, якими був обвитий Христос, що лежали спустошені, пусті, позаяк тіла Христового там вже не
було.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Минули дні самовипробування, минули тижні, протягом яких ми споглядали на Божі шляхи і на Божі справи. Тепер вступаємо в дні, коли ми віч-на-віч опиняємося в самих подіях Страстей Господніх. Це вже не спогад; це вже наша особиста присутність і участь в тому, що відбувається. Чи будемо ми вдома, на роботі чи в храмі – день за днем ми повинні стежити за тим, що відбувається в ці дні, стежити за цим не ніби ззовні, а вмішатися в ту юрбу людей, що оточувала Спасителя Христа в дні Його страстей. Ввійти в це середовище і постійно ставити перед собою запитання: хто я у вуцьому середовищі

Приступаючи до бесід для початківців про молитовний шлях, я хочу відразу зауважити, що не ставлю мету академічно пояснити або обгрунтувати, чому треба вчитися молитві; в цих бесідах я хочу вказати, що повинен знати і що може зробити той, хто хоче молитися. Оскільки сам я – початківець, то буду вважати, що ви також початківці, і ми спробуємо починати разом. Я не звертаюся до тих, які прагнуть до містичної молитви або до вищих рівнів досконалості, – “молитва сама вторує дорогу” до них (святитель Феофан Затворник).

Сьогодні ми з благоговінням вдячністю звершуємо пам’ять Отців Першого Вселенського Собору, які перед лицем неправди, що повстала проти Христа, проголосили церковну віру про те, що Він - воістину Син Божий і Бог, рівний Отцеві й Духові. Ми живемо в часи, коли віра здається такою простою й очевидною; але вона не завжди була такою, і вона не була такою для багатьох. У цей ранній час, коли людський розум в жаху стояв перед незбагненністю Божественного Одкровення, людям, спокушеним земною мудрістю, особливо важко було прийняти Христа як Живого Бога, незбагненного, не обмеженого ні часом, ні простором, але, який все ж пришов тілом жити поміж нас, і що став людиною, у всім подібний нам, крім гріха.

Ця загальна сповідь-молитва виголошена під час Різдвяного парафіяльного говіння в грудні 1978 р.

В той день, в ту страшну П’ятницю, що, здавалося б, була смертю всього святого, коли Бог здавався переможеним, коли любов була відкинута, коли Христос був розп’ятий - у той день вони знайшли в собі непохитну мужність показати себе учнями переможеного Христа. Перед цим Юда Його зрадив, перед цим Петро тричі від Нього відрікся, перед цим Іоан, що потім стояв безстрашно біля Хреста Господнього, стояв і слухав у будинку архиереєвому, як Христа осуджують, засуджують до смерті… Всі учні втекли, всі зникли, Він залишився сам у розп’ятті, - лише Мати й Іоанн не відійшли від Нього, тільки жінки-мироносиці стояли неподалік і дивилися на те, що відбувається. І коли все скінчилось, тоді Йосип і Никодим виявилися вірними, перемогли страх і відкрито визнали себе учнями Христа.

Я вирішив цю бесіду присвятити темі про сім’ю та шлюб. Мені здається, що в світі, законом якого є розмежованість, протистояння, напружені відносини між окремими людьми, суспільними групами і народами, ця тема надзвичайно важлива. Шлюб – диво на землі. В світі, в якому все нарізно, шлюб – це місце, де двоє, завдяки тому, що покохали один одного, стають одним цілим, це місце, де розбіжності закінчуються, і починається відлік нового - спільного життя.

Як я вже сказав, одна з цілей цієї бесіди - не лише прояснити для віруючих глибину і значущість обрядів, але зробити ці обряди зрозумілими і для невіруючого. І не просто заради того, щоб віруючий став більш прийнятним і зрозумілішим для людей нерелігійних, а тому, що обряди Церкви, що йдуть своїм корінням в досвід і віру тисячоліть, образно, картинно.