В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні ми згадуємо святу Марію Єгипетську, від якої можемо багато навчитися тому, що нам потрібно. Вона була всім відомою грішницею, предметом спокуси і зваблення. Як вона стала грішницею - ми не знаємо: чи переважало в ній самій зло? чи була вона спокушена, чи піддалася насильству? Як вона стала блудницею ми ніколи не дізнаємося. Але ми знаємо достовірно це: якось вона прийшла в храм Божої Матері, Яка є образом досконалої цілісності та цнотливості, і раптом відчула, що не може увійти в нього. Не варто уявляти, ніби чудесна сила не давала їй переступити поріг; сила ця була, ймовірно, - напевно! - В ній самій. Вона відчула, що ця область дуже свята, щоб вона посміла ввійти в Її присутність, стояти всередині храму.

В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Преподобний Іоан Ліствичник, пам'ять якого ми сьогодні святкуємо, каже в одній зі своїх праць: "Ми не будемо судимі, браття, ми не будемо засуджені за те, що не творили чудес або не виголошували пророцтв, але ми засудили за те, що не оплакували своїх гріхів все наше життя..."
Що ж таке гріх, якщо він має народити в нас таке серцеве розчулення, щоб ця серцева біль - не затьмарювала, але надихала все наше життя?

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Словами Священного Писання ми проголошуємо, що Господь Ісус Христос є Цар, Пророк і Первосвященик всій тварі. Господь навчив нас, що в християнській Церкві й царстві цар – не той, який силою підкоряє собі інших, щоб привести їх у безумовну й рабську слухняність, але той, хто служить іншим і віддає життя свою за інших.
І святий Іоанн Златоустий учить, що всякий може правити народом, але тільки цар може покласти своє життя за народ свій, тому що він так ототожнюється зі своїм народом, що в нього немає ні існування, ні життя, ні мети, крім як служити своєму народу всім своїм життям, а якщо потрібно – і смертю.

Протягом тепер уже минулих підготовчих тижнів до Великого Посту словами Христа, образами євангельськими Церква прикликала нас глибоко вдивитися в нашу власну душу й у наше життя: що потрібно в ній змінити, у чому потрібно покаятися. Тепер настала нова пора: час Великого Посту. ПротягомВеликого Посту ми будемо чути не про себе самих, а про те, що благодать Божа зробила над людьми, які зуміли покаятися, які зуміли звернутися всією думкою, усією душею, усім поривом душі до Бога, – що над ними зробив Господь! Один за іншим будуть проходити образи святих…

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ми святкуємо сьогодні день Торжества Православ’я: не торжества православних людей над іншими людьми, а торжества про те, що Православ’я як світло - сіяє, немов вогонь горить, як життя - тече по усьому світі. І знову-таки: не лише наше церковне Православ’я, але щось набагато більше за те, що ми можемо вмістити. Один раз о. Софроній сказав мені: «Ніхто не повинен би насмілюватись називати себе православним християнином, тому що бути православним, у повному розумінні цього слова, це означає знати Бога Таким, Який Він є, і поклонятися Йому духом і істиною достойно Його святості». І хто з нас, хто із православних всіх часів міг би похвалитися, що він так знає Бога, що він так Йому поклоняється?..

Коли ми читаємо євангельські уривки про те, як Христос воскресив мертвого або зцілив тіло людини, ми рідко замислюємося про те, що людське тіло означає для Самого Бога, Який створив його з любов'ю для вічного життя, і що воно мало б означати для нас самих. Якщо б наше тіло не було б Богові дороге, так само цінне і ніжно любиме Ним, як і наша вічна душа, Бог не став би зціляти тіло або піклуватися про його вічне життя після воскресіння мертвих.

У міру нашої віри, у міру відкритості наших сердець, Господь різно нас закликає. У глибині ночі, з сну був викликаний Авраам; його Господь викликав по імені, і Авраам відізвався, і Господь йому велів: вийди з цієї землі своєї, залиш свою спорідненість, відвернись від своїх богів, піди туди, куди Я тебе поведу... Встав Авраам, і пішов, і він залишився в історії і в досвіді всього людства як образ безумовною, досконалої віри.

Ми зараз будемо просити про повноту Святого Духа, Який наповнив Церкву, Котрий в Церкві живе, Якого ми одержали в день, коли нас хрестили і миропомазалі, але Якого ми втрачаємо - гріхом, неуважністю, життям не за Христом. Будемо молитися про те, щоб зійшов на нас Вседержитель Святий Дух, і будемо докладати зусиль, щоб принести ті плоди Святого Духа, які описані святим апостолом Павлом із надр його досвіду: мир, радість, любов, терпіння і інші плоди, які він згадує, і корона яких, вершина яких - самозабутня, жертовна, радісна, яка все віддає любов. Будемо молитися, щоб Господь нам дав Духа, а самі зобов'язуємося нині трудитися над тим, щоб не марно зійшов на нас Святий Дух. Амінь.

Коли ми чинимо погано, коли говоримо щось неналежне, коли в нас в голові рояться темні думки або приходить на серце якесь затьмарення, ми, якщо хоч трошки просвітимося, починаємо відчувати докори совісті. Але докори совісті це ще не покаяння; можна ціле життя докоряти собі через погані вчинки та злі слова, темні почуття та думки – і не виправитися. Докір совісті дійсно може з нашого земного життя зробити пекло, але докір совісті не відкриває нам Царства Небесного; до нього повинне додатися щось інше: те, що становить саму серцевину покаяння, а саме – звернення до Бога з надією, з упевненістю, що в Бога вистачить і любові до нас, щоб простити, і сили, щоб нас змінити.

І ось в цьому році перед нами лежить час, ще цілісний, час, який перед нами розстилається, як снігова рівнина – чиста, не заплямована. Ми можемо вступити в цю рівнину і почати йти твердою стопою віри, тобто безмежної, досконалої довіри до Бога, з надією, що все буде не по-нашому, а по-Божому. І з посильною любов’ю увійдемо в цей рік, зі щирим покаянням, а покаяння – не плач лише за минуле; це – жахання перед руйнуванням, яке ми вчинили у минулому, і різкий поворот лицем до Бога, з тим щоб йти до Нього, як Петро пішов хвилями, поки він дивився тільки в лице Господнє, не звертаючи уваги на розбурхане море.

Є свята, сила яких полягає в події, що згадується; важливим, визначальним в них, вирішальним для долі людської є те, що відбулося; таким є свято Різдва Христового або свято Воскресіння; вирішальне значення має те, що дійсно в той день Бог став людиною і народився на землі , що саме в той день воскрес Господь, який помер хресною смертю заради нашого спасіння. І є свята, так само як і ікони, які розповідають нам про якусь внутрішню подію, навіть якщо їх історичні обставини не чітко ясні. Таким є свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Щоб історично в стародавньому Єрусалимі справді сталася та подія, яка описується в богослужбовій пісні, – навряд чи можливо, але вона повідомляє нам щось значніше, важливіше про Божу Матір, аніж фізична Її вступ у Святеє Святих, який був заборонений і для Первосвященика.

Часто ми читаємо і в Євангелії, і в Старому Завіті про чудеса і, воістину, можемо бачити їх протягом століть у житті Церкви: чудеса зцілення, чудеса поновлення людського життя силою Божою. І іноді люди - всі ми - задаємо собі питання: що таке чудо? Чи означає воно, що в момент його Бог гвалтує власне творіння, порушує його закони, ламає щось, Ним Самим викликане до життя? Ні: якщо так, то це було б магічну дію, це означало б, що Бог зломив неслухняне, підпорядкував силою те, що слабке в порівнянні з Ним, Який є сильний.