«У світі нема щастя», — писав Олександр Сергійович від особи свого ліричного героя. «Що таке щастя? Як птах, випустиш — і не спіймаєш!» — услід за класиком сумнівалася зірка радянської естради. Дійсно, яке примарне й хитке земне щастя! Важко перелічити все те, що необхідно людині, аби стати щасливою. Легше сказати, без чого щастя категорично неможливе. Особливо, якщо йдеться про жіноче щастя.
Вік оцінює щастя як досвідчений ювелір, зважує й уважно розглядає всі грані. Дитині, щоб забути про сльози, достатньо смачної карамельки. Щастя від цукерки лише в дитинстві може бути настільки реальним — недарма «Царство Небесне належить таким». Старому також необхідна суща дрібниця: дзвінок від дітей і рідних, елементарна зацікавленість його проблемами чи хворобами — і він уже спокійний, а спокій у старості рівнозначний щастю. Між дитинством і старістю пролягає довга дорога життя, час найбільш вимогливий і ненаситний до споживання земних задоволень. І тут щастя набуває статі — воно стає чоловічим або жіночим.

Мама, виявивши, що із кухонної шафки зникають різні солодощі, вирішила навчити свою дитину основ моралі.
-Ти знав, коли цупив тістечка, що Бог був тоді коло тебе, хоч ти Його і не бачив?
-Аякже, - відповів малий не без запалу.
Втім, ласощі зникали й зникали.
Тож мама спитала знову:
-Ти знав, що Бог тієї миті бачив тебе?

МОЛИТВА ДЛЯ ВАГІТНИХ ЖІНОК
О Преславна Мати Божа, помилуй мене, рабу Твою, і поспіши мені на допомогу в часі моїх хвороб, та небезпек, з якими народжують дітей усі бідні дочки Єви. Згадай, о Благословенна між жінками, з якою радістю і любов'ю Ти поспішала, щоб відвідати свою родичку Єлизавету під час її вагітності, і який чудодійний вплив мали ці Твої відвідини для матері та її дитини. І з невичерпної сердечної доброти Твоєї даруй і мені, найнижчій рабі Твоїй, щасливо відбути пологи; даруй мені цю благодать, щоб дитя, яке нині покоїться під моїм серцем, прийшовши до розуміння, з радістю, як і святе дитятко Іоанн, поклонялося Божественному Господу Спасителю, Який з любові до нас грішних зволив і Сам стати Дитятком. Невимовна радість, якою переповнювалося Твоє чисте серце при спогляданні Твого Новонародженого Сина й Господа, хай згладить скорботу, що очікує мене серед мук пологів. Життя моє, мій Спаситель, народжений Тобою, нехай порятує мене від смерті, що обриває життя багатьох матерів підчас пологів, і нехай зарахує плід лона мого до числа обранців Божих. Вислухай, Пресвята Царице Небесна, смиренну молитву мою і зглянься на мене, бідну грішницю, оком Твоєї благодаті; не посороми мого уповання на Твоє велике милосердя й осіни мене, Помічнице християн та Цілителько недуг, щоби сподобилася я відчути й на собі, що Ти - Мати Милосердя і щоб прославляла я завжди Твою благодать, яка не відкидає ніколи молитви бідних і рятує всіх, хто шукає Твоєї помочі в часі скорбот і недуг. Амінь.

У дитини заболить пальчик, а у матері - серце.

Любов матері і на відстані гріє.

Материн гнів, як весняний сніг: рясно впаде, та скоро розтане.

Цю цікаву і повчальну історію розповідає нам житіє блаженного Василія, Московського чудотворця. Удостоївшись носити в собі благодать Божу, святий дивним та незвичним життям навертає людей до покаяння, показуючи приклад любові до Бога.
Один купець розпочав будівництво кам'яного храму. Тричі, із незрозумілих причин, стеля храму обвалювалася. Що тільки купець не робив, як не старалися зодчі, та роботу ніяк не можна було закінчити. Врешті-решт купець, знаючи святість і прозорливість блаженного Василія, звернувся до нього за порадою: як закінчити храм?..

Коли маленька Аріяна облишила свої гарні ходунки і почала робити перші самостійні кроки, то часто падала і оббивала собі колінця, що, зрештою, буває з усіма дітьми Аріяниного віку. Її мама розкривала тоді обійми і кликала:
- Ходи до мене!
Мала дріботіла до неї непевними крочками, забиралася на коліна і притулялася до матусиних грудей.

Батько зрозумів, що багато конфліктів з дітьми вдається розв'язувати у піцерії. Упродовж кількох років він час від часу водив туди свою найстаршу доньку - були це свого роду побачення батька з донькою. Вирішив так само вчинити і з молодшою донечкою. На перше таке побачення завіз її на вечерю до піцерії поблизу дому.
Коли їм подали піцу, батько вирішив, що це відповідний момент, аби сказати дівчинці, як сильно він її любить і як високо цінує.

Один із найяскравіших спогадів мого дитинства пов'язаний із поверненням батька з роботи о пів на сьому вечора. Я і мій брат чули, як батько - для жарту - багато разів дзвонить, поки хтось із нас не відчинить йому двері.
Звичайно ми були в кухні, робили уроки, і коли чули знайомий дзвінок - видавали радісні вигуки.
Ми гнали по сходах, відчиняли двері і він тоді казав нам: "Чому так довго?"
Це був найліпший момент за цілий день, коли він повертався додому.

Коли мені були років шість або сім, я точно знала, в чому секрет жіночого щастя. Втім, я не була унікальним дитям, що осягнуло одну з таємниць всесвіту. Всі мої подружки-першокласниці теж були в курсі, що для жінки головне — не кар'єра, не багатство і навіть не вдале заміжжя. Найголовніше — це материнство. Гра в дочки-матері завжди була улюбленішою для дівчат різного віку — від горщика до підліткового. Адже саме так — сповиваючи і вколисуючи пластмасових чурбанів, — ми репетируємо своє майбутнє щастя.