Ми сказали, що світ нинішній, земний перебуває у союзі та спілкуванні зі світом загробним, духовним, і показали, у чому полягає союз і спілкування. Тепер укажемо на дійсні випадки, які були, а може і тепер трапляються, але через нашу неуважність, чи краще, через неуцтво, залишаються без уваги. Чи можливе явлення душ людей із загробного світу? Якою була душа на землі, такою ж самою залишається і в новому загробному світі. Все підкоряється всеблагій волі Того, в руках Котрого навіть ключі пекла (Апок. 1:18) і Котрий має силу виводити з пекла і вводити у нього (1 Цар. 2:6).

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Звертаючись до чоловіка, який хотів досягти досконалості, Спаситель сказав: "Йди за Мною..." У той час ці слова були прості; вони значили залишити всі турботи - сім'ю, роботу, покликання, звички і піти разом з Христом по дорогах Святої землі, будучи свідками Його чудес, вслухаючись у Його слова, роблячись до самих глибин Його учнем і чекаючи того, що буде попереду, про що ніхто не знав, крім Сина Божого, Який прийшов у світ, щоб віддати Своє життя за цей світ.

Читати частину 7-му

Про воскресіння мертвих у момент смерті Господа архімандрит Феодор (Бухарєв) пише: "Що привернуло цих воскреслих святих у святий град Єрусалим і примусило явитися багатьом живим? Чи не глибоке співчуття до бідного народу, який не пізнав свого Визволителя? Чи не прагнення отців, які увійшли в радість Христового Воскресіння, поділитися цією радістю, по можливості, і зі своїми дітьми?"

Якщо сумним для святих і добрих душ, що перебувають у загробному світі, є наше аморальне, неправильне життя на землі - життя не в дусі Христовому, то що ж казати про загробний стан тих душ, які чекають від живих собі допомоги?
Про марність молитви Господь вчить: "вустами шанують Мене, а серце їхнє далеко від Мене!" (Мт. 15:8; Мк. 7:6). Чи можуть померлі батьки, матері, подружжя, брати, сестри, друзі і знайомі, за яких ми молимося упокоїтися в Господі, коли ми, живі їхні діти, подружжя, брати, сестри, друзі живемо, тобто мислимо і діємо, не в дусі Христовому? Що може бути жахливішим від пекельного стану? Однак, за словами Господа, і при такому гіркому становищі нещасний багач уболівав душею за життя своїх братів на землі. Життя братів породжувало цей біль, отже, не було б такого болю, якщо б жили вони богоугодно. Отож ми можемо нашим життям дати померлим чи спокій, чи скорботу.

Хіба не знаєте, браття мої, якому страху і якому стражданню ми піддаємося на годину відходу з цього життя при розлученні душі з тілом?.. До душі приступають добрі Ангели і Небесне Воїнство, також і всі... супротивні сили і князі темряви. Ті й інші хочуть взяти душу або призначити їй місце. Якщо душа (людина) набула тут добрі якості, вела життя чесне і була благочестива, то в день її відходу чесноти ці, які придбала тут, робляться добрими Ангелами, оточуючими її, і не дозволяють торкатися до неї будь-якій супротивній силі. У радості і веселощах зі святими Ангелами беруть її і відносять до Христа, Владики і Царя Слави, і поклоняються Йому разом з нею і з усіма Небесними Силами. Нарешті відводиться душа в місце упокоєння, в неописану радість, в вічне світло, де нема ні печалі, ні зітхання, ні сліз, ні турбот, де безсмертне життя і вічне щастя в Царстві Небесному з усіма іншими, хто богоугодний. Якщо ж душа (людина) в цьому світі жила ганебно, віддаючись пристрастям безчестя і захоплюючись плотськими задоволеннями і суєтою світу цього, то в день її відходу пристрасті і задоволення, які придбала вона в цьому житті, робляться лукавими демонами і оточують бідну душу, і не дозволяють наблизитися до неї Ангелам Божим; але разом з супротивними силами, князями темряви, беруть її, жалюгідну, яка проливає сльози, сумну і похмуру, і відводять в темні місця, похмурі й сумні, де грішники очікують дня Суду і вічної муки, коли скинений буде диявол зі своїми ангелами.

Безсмертна душа - безсмертні і її діла. Померлі почали діло, ми його продовжуємо, а наші нащадки продовжуватимуть розвиток ще далі. Хіба не живе серед нас Мойсей у своїх п'яти книгах? Хіба через них досі не благодіє нам? Він буде благодійником усього майбутнього віруючого потомства до другого пришестя на землю Христа. Хіба не однакове значення мають для нас, живих, живий наставник на землі і Мойсей із загробного світу зі своїм п'ятикнижжям? Хіба не однаково благодіють нам перший і другий? Хіба не однаковою вдячністю ми стаємо зобов'язаними тому й іншому? Хіба не одна й та ж мета обох - навчити нас? Отже, живуть для нас і серед нас (як самі святі висловлювалися, обіцяючи перебувати з нами духом) святі апостоли, пророки і мученики, і всі святі своїми ділами. Живуть у своїх творіннях великі вчителі Церкви, і ми зобов'язані вчитися і вчимося у них. Ще й досі живуть серед нас, і ми розмовляємо з Соломоном, Сократом і Платоном про мудрість.