Хто помер ради Христа, для того немає смерті!

«Спасіння в Церкві!» - завжди говорив нам Старець. – Хто є членом Церкви, той не боїться другої смерті! Для тих, хто є частиною Церкви Христової, смерті немає! Православ’я – досконале, в ньому немає ніякої недосконалості!»
«Смерті немає! Не бійся смерті! Хто помер ради Христа, для того немає смерті! А якщо ти не помер ради Христа, то помри!»

Як молитись новоначальному (неофіту)?

На питання одного брата: «Герондо, як слід молитись новоначальному?», Старець відповів: «Новоначальний монах повинен читати житія святих і Новий Завіт».

Якщо співбесідник не приймав першу пораду старця, той поступався і давав іншу, легшу. Проте перша порада завжди була духовно більш корисна.

Бережіть лампаду життя

Одному зі своїх духовних чад старець Порфирій прорік, що той проживе стільки-то років. Коли цей чоловік піддав своє життя ризику, старець сказав йому, що він міг померти. На здивоване запитання, як же це узгоджується зі зробленим раніше передбаченням, старець відповів: «Те, що я тобі сказав, вірно. Нічого не змінилось. Лампада твого життя має масла на стільки років, скільки я тобі сказав. Проте, якщо ти її перекинеш, масло розіллється, і лампада згасне! Таке життя! Бог нам дає цінний дар життя; ми його приймаємо і зобов'язані оберігати, а не піддавати небезпекам, до того ж, безглуздим».

"...не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?" (Мф. 6:31) Як же жити? Треба їсти, пити, одягатися. Але Спаситель не говорить: нічого не робіть, а не турбуйтеся. Не мучте себе цією турботою, яка з'їдає вас і вдень і вночі, і не дає вам спокою ні на хвилину. Турбота така - хвороба гріховна. Вона показує, що людина оперлася на себе, а Бога забула, що уповання на Промисел Божий втратила, все хоче у себе влаштувати одними своїми трудами, добути все потрібне і зберегти здобуте своїми способами. Зчепилася вона серцем із тим, що має, і на ньому спочивати думає, як на міцній основі. Набуття майна зв'язало її, і вона тільки й думає, щоб побільше забрати в свої руки. Мамон цей став йому замість Бога. А ти трудитися - трудися, а турботою злою себе не муч. Чекай успіху всякого від Бога і в Його руки віддай долю свою. Все що здобувається приймай, як дар від руки Господа, і в міцному сподіванні чекай від Нього продовження щедрого давання. Знай, що одна хвилина - і може нічого не залишитися від усього, що має багатій, якщо захоче Бог. Все тління і прах. Чи варто через це мучити себе? Отож не журіться! (святитель Феофан Затворник)

У творіннях Святих Отців багато розповідається про аборти.
Старець Паїсій Святогорець писав: «Батьки мають усвідомити, що життя людини починається з моменту її зачаття… Одного разу вночі за зволенням Божим мені довелося пережити страшне видіння. Після цього я зрозумів, що таке аборти! Була ніч на вівторок Світлої Седмиці. Як завжди, я запалив дві свічки… за тих, що страждають душевно і тілесно — і за живих, і за померлих. І ось о дванадцятій ночі, промовляючи Ісусову молитву, я побачив велике поле, огороджене муром. Поле було засіяне пшеницею, паростки ледве сходили. Стоячи за муром, я запалював свічки за померлих і ставив їх на кам’яну загорожу. Ліворуч від мене була безводна, безплідна пустеля — самі скелі й кам’янисті провалля. Ця місцина безперервно трусилася від стугону, в якому зливалися тисячі жахливих криків, що роздирали серце… Страждаючи від цих криків і не розуміючи, що відбувається, я почув голос, що казав мені: „Поле, засіяне пшеницею, яка не заврунилася, — це усипальниця душ померлих, котрі воскреснуть. У місці, що здригається й труситься від жахливих криків, перебувають душі дітей, убитих абортами». Переживши таке, я вже не міг заспокоїтися від великого болю, що відчував за душі цих дітей. І лягти спати теж не міг, незважаючи на те, що був дуже стомлений… Аборт — це страшний гріх. Аборт — це убивство, і не лише вбивство, а вбивство дуже тяжке, тому що вбивають нехрещених дітей».

Нас святі Ангели мирно розлучили від тіла, ми вільно минули стражі і власті повітряні. Ми мали благонадійних керівників. Лукаві духи не знайшли в нас того, чого шукали, не побачили того, чого бажали б побачити, тобто гріхів. Побачивши тіло неоскверненим, вони засоромлені; побачивши душу чисту, чужу злобі, вони посоромляться; не знайшли вони в нас слів порочних і замовкли. Ми пройшли і зневажили їх. Ми пройшли крізь них і потоптали їх. "Сільце розірвалось, а ми врятувались!" (Пс. 123:7). "Благословенний Господь, що не дав нас на здобич для їхніх зубів!" (Пс. 123:6). Коли ж це здійснилося, керуючі нами Ангели зраділи; вони почали цілувати нас, виправданих, і говорити в радості: "Агнці Божі, ублажаємо ваше пришестя сюди; відкритий вам рай, надано лоно Авраама; прийняла вас десна рука Владики, закликав Його голос, прихильно споглянув Він на вас, вписав у книгу життя".

Як зрозуміти, що саме ця людина є дана тобі Богом? Святі отці кажуть так:
- Якщо ти розумієш, що кохана людина рано чи пізно втратить молодість, постаріє, може захворіти, але тебе це не зупиняє;
- якщо ти хочеш бачити продовження вашої любові в дітях;
- якщо вас не лякають матеріальні або будь-які інші життєві труднощі;
- якщо ти готовий до можливого болю і страждань, які вільно чи невільно може завдати близька людина;
- якщо тебе не дратують найбільш неприємні звички коханої людини, і ти готовий їх терпіти також після весілля, то, швидше за все, це і є саме та людина.

Хіба не знаєте, браття мої, якому страху і якому стражданню ми піддаємося на годину відходу з цього життя при розлученні душі з тілом?.. До душі приступають добрі Ангели і Небесне Воїнство, також і всі... супротивні сили і князі темряви. Ті й інші хочуть взяти душу або призначити їй місце. Якщо душа (людина) набула тут добрі якості, вела життя чесне і була благочестива, то в день її відходу чесноти ці, які придбала тут, робляться добрими Ангелами, оточуючими її, і не дозволяють торкатися до неї будь-якій супротивній силі. У радості і веселощах зі святими Ангелами беруть її і відносять до Христа, Владики і Царя Слави, і поклоняються Йому разом з нею і з усіма Небесними Силами. Нарешті відводиться душа в місце упокоєння, в неописану радість, в вічне світло, де нема ні печалі, ні зітхання, ні сліз, ні турбот, де безсмертне життя і вічне щастя в Царстві Небесному з усіма іншими, хто богоугодний. Якщо ж душа (людина) в цьому світі жила ганебно, віддаючись пристрастям безчестя і захоплюючись плотськими задоволеннями і суєтою світу цього, то в день її відходу пристрасті і задоволення, які придбала вона в цьому житті, робляться лукавими демонами і оточують бідну душу, і не дозволяють наблизитися до неї Ангелам Божим; але разом з супротивними силами, князями темряви, беруть її, жалюгідну, яка проливає сльози, сумну і похмуру, і відводять в темні місця, похмурі й сумні, де грішники очікують дня Суду і вічної муки, коли скинений буде диявол зі своїми ангелами.

Оскільки деякі засуджують нас за те, що поклоняємося і віддаємо шанування зображенню Спасителя і Владичиці нашої, а також і інших святих і угодників Христових, то нехай почують вони, що Бог на початку сотворив людину «за образом Своїм» (Бут. 1: 26). Звідси, хіба не ради того ми, які сотворені за образом Божим, кланяємось один одному? Бо, як говорить богонатхненний і багатообізнаний у божественних речах Василій, шана, яку віддаємо образу, переходить на першообраз. Першообраз є той, хто зображується, з чого робиться знімок. Ради чого Мойсеїв народ звідусюди поклонявся скинії, яка мала і вигляд небесного, навіть більше всього творіння? Справді, Бог говорить Мойсею: «Дивись і сотвори все за образом, показаним тобі на горі» (Вих. 33:10). А також херувими, осіняючи очистилище, хіба не були ділом людських рук? А відомий храм у Єрусалимі? Хіба ж не рукотворний він і хіба не збудований людським мистецтвом?

Суботою названий сьомий день, дослівно «субота» означає «спокій». Бо у цей день спочив Бог «від усіх діл Своїх, які чинив» (Бут. 2: 2), як говорить божественне Писання. Тому число днів, дійшовши до семи, знову повертається назад і починається знову з першого дня. Це число шанувалося в юдеїв, оскільки Бог повелів шанувати його, і (повелів) не випадково, але — з дуже тяжкими покараннями за порушення; повелів це не просто, але з деяких причин, що таємничо пізнаються духовними і просвіченими (проникливими. — Ред.) (мужами).