Ви знаєте, брати і сестри, що наближається Великий піст, уже розпочалась духовна і розумова підготовка до нього. Вона розпочалася через читання в недільні дні Євангелій, які наводять нас на думки про покаяння, настрій, що відповідає цьому посту. Ці читання внутрішньо готують нас до того, щоб наш піст був не тільки зовнішнім, тілесним, але, найголовніше, внутрішнім, духовним.

Свою Божу місію на землі завершив Господь наш Ісус Христос двома величними актами, що ними є воскресіння Лазаря і тріумфальний в'їзд до Єрусалиму. Ці дві події дали для людей найпереконливіше свідчення про Його месіанське післанництво та Божество.

З Христових апостолів важко згрішили двоє: Юда, котрий продав Його за тридцять срібняків, і Петро, котрий тричі від Нього відрікся. Але з двох Петро один дістав прощення і знову дістав апостольське достоїнство, знову став другом і учнем Христовим. Інший, Юда, залишився не прощеним, повісився, залишив своє нещасне тіло на дереві, а душу віддав на вічні муки. Чому ж Петро отримав таку милість, а Юда виявився недостойним? Що повинен був зробити цей нещасний і не зробив? Повинен був визнати свій гріх? Він визнав, відкрито сказав, що згрішив - згрішив я, видавши кров невинну (Мт. 27;4). Разом із цим визнанням він повернув, віддав тридцять срібняків, одержаних за зраду, - і, кинувши срібняки у храмі, відійшов (Мт. 27;5). Посповідатися й повернути взяте, невже цю сповідь ви рахуєте не достатньому?

Період посту повинен впливати і на нашу поведінку. Потрібно уникати пустих розваг, нерозумних веселощів, котрі порушують душевний спокій і занечищують душу, проганяючи з неї все святе. Звичайно ж, якщо розгульні п'янки, чи огидні перенасичення є великим гріхом у буденний час, то ще більшим гріхом ці гульбища плоті є в час Великого посту, в час урочистий, коли вся Церква перебуває у скорботі за розп'ятим Спасителем. "Не можна пити з чаші Господньої і чаші бісівської"", - навчає християн апостол Павло, доповнюючи слова Христові: "Ніхто двом панам служити не може; не можна служити Богові й мамоні" ( Мт. 6;24).

Проте ніколи не слід покладатися на себе у дотриманні посту. Як тільки людина почне розраховувати на власні зусилля у справі спасіння, подумає, що її піст - це щось велике в Божих очах, то вона одразу ж впаде. Бо "перед падінням завжди йде гордість", - навчає нас святий Никодим Святогорець. Саме тому, якщо навіть Бог сприяє нам у додержанні посту, то це не наше досягнення, а Божа благодать. Це Він дає людині сили вистояти у боротьбі зі спокусами і тільки Він визволяє нас від сітей диявола.

Ще зовсім недавно світське суспільство незадоволено повернуло носики, почувши слово «піст»: «Ах, як це несучасно! Середньовічні пережитки!» Але рівень холестерину неухильно зростав, і з цим треба було щось робити...

Людині дані заповіді Божі, зберігаючи які, вона тим самим здобуває собі благодатне вічне життя.
Але все горе в тім, що не завжди людина цінує це багатство - виконання Божественних заповідей, від яких збагачується її душа. Часом приходять такі хвилини, коли в людині зубожіє любов до свого Джерела життя, любов до свого Творця, і тоді все те, що служить їжею духу людського, стає вже як би в тягар їй.

"Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо".
Час св. Великого Посту це час особливого внутрішнього й зовнішнього вмертвіння і покути. А тому що ця духовна боротьба триває довший час, то звичайно буває так, що перші дні чи тижні посту ми практикуємо його ревно й мужньо, але згодом помалу фізично й душевно вичерпуємося, ослаблюємося і знеохочуємося.