Жила колись одна дівчинка на ім'я Цецилія її батьки дуже багато працювали. Це була гарна, щаслива сім'я. Лише одного бракувало, але це Цецилія завважила щойно у певний момент. Одного разу, коли Цецилія мала 9 років, вона вперше ночувала в домі своєї подруги Аделі. Коли прийшла пора на сон, мама Аделі відгорнула ковдру і кожну з них поцілувала надобраніч.
- Я люблю тебе, - сказала мама Аделі.
- І я тебе люблю, - прошепотіла дівчинка. Цецилія просто згубила рівновагу і не могла заснути. Ніхто ніколи не цілував її на добраніч, ані не казав, що любить її. Дівчинка цілу ніч не спала, розмислюючи про це. "А прецінь так повинно бути".

Одного дня у шпиталь до відділу інтенсивної терапії прийняли пацієнта на ім'я Петро. Це був високий сильний чоловік який мав рак кістки.
Хоча він дуже страждав, однак рідко скаржився. Дружина оточувала його великою любов'ю, усіляко старалася аби він мав якнайліпший догляд. Кілька разів його уже піддавали хіміотерапії і його енергія, його життєва сила вичерпалася. Коли його прийняли до шпиталю востаннє, він страшенно страждав, проте допомогти йому було складно. Лікарі знали, що для нього уже нічого не вдасться зробити. Це був передсмертний стан. Чоловік відчував такий сильний біль, що жодні ліки не могли його втихомирити. Дружина лише упродовж кількох хвилин могла бути з ним сама.

Один із найяскравіших спогадів мого дитинства пов'язаний із поверненням батька з роботи о пів на сьому вечора. Я і мій брат чули, як батько - для жарту - багато разів дзвонить, поки хтось із нас не відчинить йому двері.
Звичайно ми були в кухні, робили уроки, і коли чули знайомий дзвінок - видавали радісні вигуки.
Ми гнали по сходах, відчиняли двері і він тоді казав нам: "Чому так довго?"
Це був найліпший момент за цілий день, коли він повертався додому.

Жив колись хлопчисько із доволі складним характером. Він легко вибухав гнівом, був сварливий, робив багато шкоди.
Одного дня батько вручив йому мішечок із гвіздками і сказав, аби він забивав один цвях у палісадник, що оточував подвір'я, стільки разів, скільки із кимсь сваритиметься.
У перший день хлопець забив 36 гвіздків. Із плином часу зрозумів, що легше було би контролювати вибухи гніву, аніж забивати цвяхи, і якось увечері, через кілька тижнів, сказав батькові, що упродовж цього дня ні з ким не посварився.

Цього листа знайшла медсестра у лікарні. Він лежав під подушкою одного хлопчини, який недавно закінчив життя на цьому ліжку.

Стало відомо, що дитина збрехала. Поблаж ливий сучасний батько знав, що не брехня важить, а моральне поняття брехні.
Перервав свою працю і сів поруч із сином, аби простими словами пояснити йому, чому завжди потрібно говорити правду, без огляду на наслідки, які з цього будуть..

Якась жінка у старому вбранні увійшла до продуктової крамниці. Наблизилася до господаря і стиха спитала, чи може взяти трохи їжі на виплату. Пояснювала йому, що чоловік важко хворий і не може працювати, а їхні четверо дітей голодні.
Чоловік буркнув, гублячи терпіння, і сказав їй іти геть.
Жінка далі благала його:
- Прошу вас, я скоро принесу гроші!