7 липня 2010 року увечері Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова разом із митрополитом Рівненським і Острозьким Євсевієм, митрополитом Переяслав-Хмельницьким і Бориспільським Димитрієм, духовенством відслужив парастос за упокій душі новопреставленого митрополита Андрія.

Сьогоднi Церква Христова святкує день Святої Тройцi - день, коли Бог благословив вiдкрити людству таємницю Божества. Бог явив Себе у трьох Iпостасях, у трьох Особах: Отця, Сина i Святого Духа. Це є непорушний догмат християнської вiри. Хто не вiрить в Отця, Сина i Святого Духа, той не може називатися християнином.

Сьогоднi свята Церква вшановує пам'ять святих отцiв Першого Нiкейського Вселенського Собору (325 р.), що затвердив правдиве вчення про Божество Сина Божого, або про єдиноiстотнiсть Сина Божого з Богом Отцем. Собор свв. отцiв осудив єресь Арiя i його прихильникiв, якi неправдиво вчили про нашого Христа Спасителя - Господа Iсуса Христа. Вони говорили, що Син Божий не єдиного єства з Богом Отцем, i тому Вiн нiбито не є Iстинним Богом. За їх вченням, Бог Отець створив Сина Божого, як Вiн створив увесь свiт. Вони богохульники, тому що хотiли пiдрiзати пiд корiнь християнську вiру. Якщо припустити, що наш Спаситель не Єдиноiстотний Син Божий i не є Iстинний Бог, то наше спасiння вiд грiха i смертi залишилось би лише мрiєю. Всi ми перебували б у грiхах, без очищення i освячення. Ми не мали б нiякої надiї на воскресiння з мертвих i на вiчне життя. Святi отцi довели все безглуздя цього єретичного вчення. I дiйсно, нiхто, крiм Єдиноiстотного Сина Божого, не мiг оновити людську природу i очистити її вiд безмежних грiхiв. Єретики намагалися через своє неправдиве вчення вiдiбрати у людей їхню надiю на очищення вiд грiхiв, освячення i вiчне блаженне життя, заради чого прийшов у свiт Син Божий, воплотився i став Чоловiком.

Бог, як Всюдисущий i Вседержитель, знаходиться при кожнiй людинi - при добрiй i злiй. "Вiн сонцем Своїм осяває злих i добрих i посилає дощ на праведних i на неправедних" (Мф. 5, 45). Бог утримує життя всiх: добрих i злих, праведних i грiшних, "бо ми Ним живемо, i рухаємось, i iснуємо" (Дiян. 17, 28). Однак Своєю особливою благодаттю, тобто благодаттю, яка спасає, допомагає i заступає, Бог знаходиться не з кожною людиною, а тiльки з тiєю, яка завжди i всюди вiдчуває Його присутнiсть. Про це каже пророк Давид: "Така людина в присутностi Бога каже чесно, робить корисне i думає як перед очима Божими. Свого часу пророки Iлля та Єлисей часто повторювали слова: "Живий Господь Бог Iзраїлiв, перед Яким я стою" (1 Цар. 17, 1).

Одного разу, коли Iсус Христос проходив через Самарiю, мiсцевi люди не прийняли Його. Тодi ученики Його, Якiв та Iоан, обуренi цим вчинком самарян, сказали: "Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зiйшов з неба i спалив їх, як i Iлля вчинив?" Але Вiн, обернувшись до них, заборонив їм i сказав: "Не знаєте, якого ви духу; бо Син Людський прийшов не губити душi людськi, а спасати" (Лк.9,54-56).

"Ось, ти одужав; не грiши бiльше, щоб з тобою не трапилося чого гiршого" (Iн. 5,14). Так сказав Христос Спаситель розслабленому. Це свiдчить про те, що тяжка хвороба, яка скувала його на 38 рокiв, була покаранням Божим за якiсь грiхи. В чому полягали його грiхи, Євангелiє не говорить i тим дає зрозумiти, що подiбна бiда може прийти до людини за будь-якi грiхи. Грiх - це отрута, яка дiє в нашому тiлi руйнiвно, - iнодi повiльно, iнодi з дивовижною швидкiстю, але завжди руйнiвно. Про це свiдчать i Святе Письмо, й iсторiя, i щоденний досвiд кожної людини. Пророк Давид говорить: "Багато хвороб у грiшника" (Пс. 31,10). А в iншому псалмi так: "Нема спокою в костях моїх вiд лиця грiхiв моїх" (Пс. 37,4). Вiд грiха походять усi нашi нещастя.

У той час, коли тiло Iсуса Христа спочивало у гробi, Своєю душею Вiн сходив до пекла - як Бог i Переможець смертi. З пекла Христос звiльнив усiх, хто мучився там у чеканнi Спасителя. У пеклi були ув'язненi всi, хто помер, - вiд першої людини, Адама, до останньої перед зiшестям туди Спасителя. Врата раю були зачиненi для всiх, поки не здiйснилося спокутування людського роду, поки Спаситель не постраждав, не помер на хрестi й не воскрес з мертвих.

Сьогоднi ми святкуємо урочистий вхiд Господа нашого Iсуса Христа в Єрусалим. Не раз i ранiше Христос приходив до Єрусалима, не раз навколо Нього збиралися маси людей, що приходили слухати Його повчання та зцiлятися вiд своїх недуг, але такої урочистостi пiд час попереднiх завiтань Христа до Єрусалима не було.
Чому цей вхiд був урочистим i чим вiн вiдрiзняється вiд урочистих входiв царiв i великих полководцiв сивої давнини? Коли порiвняємо вхiд в Єрусалим Христа з входом царiв i римських полководцiв пiсля їхнiх перемог, то побачимо безмежну рiзницю.

Земне життя - це постiйна боротьба добра i зла. Iсторiя людства супроводжується вiйнами. Звичайна земна радiсть сусiдствує зi скорботами i хворобами. Праведники i грiшники живуть поруч. Ми спостерiгаємо в нашому життi, що часто грiшники благоденствують, а праведники страждають. Нерiдко ми бачимо, як зло перемагає, а добро терпить поразку. Люди за добро платять злом. Скiльки людей навколо нас страждає вiд несправедливостi й жорстокостi. I взагалi, людина не має спокою в життi. Як сказав великий росiйський письменник Достоєвський, знавець людської душi, наше серце - це поле, де йде постiйна боротьба добра i зла. I найбiльшим злочином є смерть.

Перед стражданнями у прощальнiй бесiдi з апостолами Iсус Христос сказав, що Вiн є виноградна лоза, а вони вiття. Якщо вiття не буде з'єднане з лозою, то воно не принесе нiякого плоду. Бiльше того, Спаситель сказав, що вiття може засохнути i вiдпасти або бути вiдсiченим вiд виноградної лози. I, зробивши з цього висновок, Господь сказав: "Без Мене не можете робити нiчого" (Див.: Iн. 15, 1-6). Отже для того, щоб чинити добро i мати життя, треба знаходитися на винограднiй лозi, тобто бути з'єднаним з Христом.

В Євангелiї дуже часто зустрiчаються згадки щодо прокази - цього страшного лиха Сходу. Нинi ви чули євангельське оповiдання про чудесне зцiлення Господом Iсусом Христом десяти прокажених. Важко уявити собi весь жах становища прокаженого - тi фiзичнi та моральнi страждання, на якi приречений вiн хворобою i вiд яких не буде iншого рятунку, крiм смертi.

Недiля 28-ма пiсля П'ятдесятницi (Лк. 14, 16-24)
Сьогоднi було прочитане Євангелiє про покликаних на вечерю. Один чоловiк справляв велику вечерю i запросив багатьох. Коли настав час вечерi, вiн послав свого раба сказати запрошеним: "Iдiть, бо все вже готове". I почали всi запрошенi, нiби змовившись, вибачатися. Перший сказав: "Я купив землю i менi треба пiти й оглянути її, прошу тебе, вибач менi". Другий сказав: "Я купив п'ять пар волiв та йду випробовувати їх; прошу тебе, вибач менi". Третiй сказав: "Я одружився i через те не можу прийти". Повернувшись, раб доповiв про це своєму господаревi. Тодi, розгнiвавшись, господар дому сказав своєму рабу: "Пiди швидше на вулицi й провулки мiста, i приведи сюди вбогих, калiк, слiпих i кривих". I сказав раб своєму господаревi: "Господарю, зроблено все як ти велiв, i ще є мiсце". Господар сказав рабу: "Пiди на дороги i загороди й умовляй всiх прийти, щоб наповнився дiм мiй. Бо кажу вам, що нiхто з тих запрошених не покуштує моєї вечерi". Закiнчив Господь Iсуса Христос Свою притчу словами: "Багато званих, та мало обраних" (Лк. 14, 16-24).