Протягом тепер уже минулих підготовчих тижнів до Великого Посту словами Христа, образами євангельськими Церква прикликала нас глибоко вдивитися в нашу власну душу й у наше життя: що потрібно в ній змінити, у чому потрібно покаятися. Тепер настала нова пора: час Великого Посту. ПротягомВеликого Посту ми будемо чути не про себе самих, а про те, що благодать Божа зробила над людьми, які зуміли покаятися, які зуміли звернутися всією думкою, усією душею, усім поривом душі до Бога, – що над ними зробив Господь! Один за іншим будуть проходити образи святих…

У першу недiлю Великого посту свята Церква згадує перемогу православ'я над єресями, тому цей день називається "Недiлею православ'я". Це свято було установлене у 842 р. при вiзантiйському iмператорi Михаїлi i його матерi Феодорi, коли Константинопольським Патрiархом був св. Мефодiй.
Свято було встановлене пiсля перемоги над iконоборчою єрессю. Але оскiльки перемогою над цiєю єрессю св. Церква остаточно розкрила православне християнське вiровчення i сформулювала його у постановах семи Вселенських Соборiв, то подiя ця називається не торжеством iконошанування, а Торжеством православ'я.
Це не означає, що пiсля середини IX столiття бiльше не з'являлося єресей; це значить, що всi наступнi єресi, якими б вони не були численними i рiзноманiтними, осуджуються постановами семи Вселенських Соборiв.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ми святкуємо сьогодні день Торжества Православ’я: не торжества православних людей над іншими людьми, а торжества про те, що Православ’я як світло - сіяє, немов вогонь горить, як життя - тече по усьому світі. І знову-таки: не лише наше церковне Православ’я, але щось набагато більше за те, що ми можемо вмістити. Один раз о. Софроній сказав мені: «Ніхто не повинен би насмілюватись називати себе православним християнином, тому що бути православним, у повному розумінні цього слова, це означає знати Бога Таким, Який Він є, і поклонятися Йому духом і істиною достойно Його святості». І хто з нас, хто із православних всіх часів міг би похвалитися, що він так знає Бога, що він так Йому поклоняється?..

В Законі написано, що Бог повелів синам Ізраїлевим кожен рік давати десятину з усього свого прибутку, щоб, роблячи так, вони мали благословення у всіх ділах своїх. Знаючи це, святі апостоли установили і передали па допомогу нам, і як благодіяння душам нашим, ще дещо більше й вище - щоб ми відокремлювали десятину від самих днів нашого життя і посвячували її Богові: щоб і ми таким чином випрошували у Бога благословення на всі діла наші, і щорічно очищували гріхи, вчинені нами на протязі цілого року. Розсудивши так, апостоли освятили нам із трьохсот шістдесяти п'яти днів року оці сім неділь святої Чотиридесятниці.

Для кожного із нас Великий піст — це дорога. Прочанин, коли вирушає в далеку путь до святині, перше просить прощення у всіх, вклоняється з примиреним серцем і навіть випрошує благословення, щоб шлях його був легким і позбавленим будь-яких небезпечних пригод. Дорога посту є також небезпечна. На ній можна спіткнутися, раптом перестати дотримуватись посту, втратити бажання каятися, взагалі загубити покаяльний настрій. Але є одні ліки, які можуть нашу дорогу посту вчинити квітучою, такою, що буде позбавлена всякого терня — це звісно ж прощення. І перше, що заставляє нас Свята Церква зробити перед входженням у Великий піст — це попросити один в одного прощення. Як тільки-но ми це зробимо, то неодмінно побачимо далеко-далеко попереду кінець шляху. Цей кінець дороги — радість Великодня, радість Воскресіння Христового.

Необхідно, щоб кожний простив один одного не лицемірно, щиро, до кінця, не залишаючи ні краплі роздратування й досади на ближнього в потаєних куточках свого серця. Без цього неможливо дотримувати помірності тілесної і духовної, і такий піст неугодний Богові.

Тепер ми відчуваємо, як колись полонені юдеї, тягар духовний. І згадуємо, часто згадуємо ті солодкі хвилини, коли Господь відвідував нас Своєю Божественною благодаттю, і, згадуючи, плачемо.
Рабство душевне дуже важке. Від нього необхідно звільнитися. Але як? Тільки шляхам покаяння, шляхом постійного устремління свого розуму й серця в горнім Єрусалим.
Як юдеї не могли співати пісню Господню на землі чужій і не забували Єрусалим, гак і нам потрібно згадувати ті моменти життя, коли ми вірно служили Богові, і приносити плоди покаяння. І якщо ми станемо на цей шлях, то, безсумнівно, звільнимо свою душу від гріховних кайданів і знову заспіває наш дух!

Перед Великим постом завжди йде кілька підготовчих неділь, щоб віруючі могли належно приготуватись й настроїтись на піст:
1. Неділя Митаря й Фарисея.
2. Неділя Блудного Сина.
3. Неділя М'ясопустна.
4. Неділя Сиропустна, або Прощена.

Увечері Великого Четверга здійснюється тривале богослужіння, під час якого всі стоять в храмі із засвіченими свічками. Це Послідування 12-ти Євангелій. У храмі читають послідовно дванадцять уривків з Євангелія, присвячених Стражданням Христа. Прощальна бесіда Христа з учнями, скорботне моління в саду Гефсиманськім, зрада Іуди і віддання в руки воїнів, суд синедріону, розмова з Пілатом і знущання Ірода, - про все це чують присутні в храмі скорботне євангельське оповідання.

Сьогоднішній день в церковному календарі називається Лазаревою суботою. Він є особливим, бо згадує нині Свята Церква про одне з найвеличніших чуд, сотворених Господом під час Його земного служіння, – дивне воскрешення Праведного Лазаря.

День за днем, під керівництвом Матері-Церкви, ми долаємо дні Святої Чотиридесятниці і вже досягли третьої Неділі Великого посту.

З церковних Богослужб Великого посту найбільш повчальною, зворушливою й охоплюючою нас розчуленням і побожністю є Літургія Ранішосвячених Дарів. Так вона називається тому, що на ній віруючі причащаються дарами, освяченими раніш під час Літургії святителя Івана Золотоустого або святителя Василія Великого, і тому вона своїм обсягом коротша за них і разом з цим не така урочиста. Літургію, на якій відбувалося освячення дарів, давні християни називали Пасхою, тому що під час такої Літургії їх охоплювала така ж радість, як і на Пасху, і тому Літургія Ранішосвячених Дарів відправляється під час Великого посту, як днів смирення серця й покаяння, коли недоречна наша радість.