Львівська православна богословська академія запрошує науковців та зацікавлених осіб 22 квітня 2013 року взяти участь у І ХРИСТИЯНСЬКИХ ПОСТОВИХ ЧИТАННЯХ.
Тема цьогорічних читань:

Ми пропонуємо учасникам розглянути широке коло питань, пов’язаних із проблемою осмислення та втілення у сучасне життя величезної святоотцівської спадщини Сходу і Заходу, особливо досвіду аскетизму, ісихазму та пустельництва як найвищої форми духовного розвитку християнина, а також показати і обґрунтувати тісний зв’язок богословських пошуків та філософської думки Середньовіччя у контексті їх застосування та проявів у нашому сучасному житті.

Славетний ієрарх, великий подвижник і духовний письменник Православної Церкви, причислений до лику її святих, навчає, що піст є найдавніше установлення Церкви Божої. Свій початок бере він від праотця Адама, від перших днів людського буття. Як наказ про стримування, піст був першою заповіддю Божою і тим самим став основою законодавства Старозавітної Церкви. «І заповідав Господь Бог людині,— читаємо ми на початку першої біблійної книги Буття,— кажучи: від кожного дерева її саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла — не їж від нього...» (Бут. 2, 16—17). Згодом, як видно з біблійної історії, багато найважливіших подій у житті як окремих старозавітних праведників, так і всього богообраного народу супроводжувалось одноденними та багатоденними постами.

У програмі:
 неформальне спілкування
 чаювання
 запитання-відповідь

Швидка реєстрація тут

Додаткова інформація за тел.: 09 7777 4085 (Юрій)

14 березня 2013 року Божого, перед початком Великого посту, пройшла друга щомісячна зустріч православної молоді м. Львова "У піст найголовніше не їсти один одного. Майстер-клас "Ефективне спілкування з ближніми". Шеф-редактор Православного молодіжного веб-порталу hram.lviv.ua, студент кафедри психології філософського факультету ЛНУ ім. Івана Франка Юрій Браніцький розповів про техніки, правила і складові ефективного спілкування, а також процитував Святих Отців, які наголошують, що піст - це не лише стримання від їжі («Хто обмежує піст тільки стриманістю в їжі, той властиво безчестить його»,- святитель Іоан Золотоустий). Наприкінці зустрічі Юрко побажав усім корисного посту та подякував тим, хто допоміг в організації 2-гої щомісячної зустрічі православної молоді м. Львова.

"Не можна бути трішки віруючим. Якщо ти по-справжньому слідуєш за Христом, то тобі доведеться слідувати за Ним до Голгофи. На цьому все грунтується. Це і є вузька дорога. Насіння має померти, щоб дати плід.
Зло заманливе, привабливе, диявол виглядає добрим, майже нормальним, але не зовсім. Саме в цьому суть зла: взяти щось добре і перекрутити. І коли ти розумієш це, коли ти бачиш яка між добром і злом йде кровопролитна війна, ти більше не можеш залишатися осторонь і умивати руки. Тоді ти починаєш ближче дізнаватися свого Бога і тобі відкривається справжня радість життя. "

Ми вiдвiдуємо церковнi богослужiння, постимося i молимося у вiдповiдний час, але всiм цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було дiючим i принесло добрi наслiдки, потрiбна ще пiдтримка - всiм нашим життям. Iншими словами - потрiбен вiдповiдний спосiб життя, який не був би протилежнiстю посту i не роздвоював би нашу душу.
У давнi часи у православних країнах саме суспiльство створювало великопiсну атмосферу життя через вiдповiднi звичаї i навички, як особистi, так i суспiльнi. Так, упродовж Великого посту усi люди пiдпорядковувалися звичаям, якi не давали забувати окремим членам суспiльства про Великий пiст. Наприклад, про пiст постiйно нагадував великопостовий дзвiн, театри були закритi, припинялися великосвiтськi прийоми. Самi собою цi зовнiшнi прояви посту не могли розбудити в людинi почуття покаяння, але складалася вiдповiдна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкi, i нам потрiбне постiйне нагадування про нашi обов'язки. Хоча, звичайно, зовнiшнi правила не можуть замiнити внутрiшнього подвигу вiруючої людини.

В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні ми згадуємо святу Марію Єгипетську, від якої можемо багато навчитися тому, що нам потрібно. Вона була всім відомою грішницею, предметом спокуси і зваблення. Як вона стала грішницею - ми не знаємо: чи переважало в ній самій зло? чи була вона спокушена, чи піддалася насильству? Як вона стала блудницею ми ніколи не дізнаємося. Але ми знаємо достовірно це: якось вона прийшла в храм Божої Матері, Яка є образом досконалої цілісності та цнотливості, і раптом відчула, що не може увійти в нього. Не варто уявляти, ніби чудесна сила не давала їй переступити поріг; сила ця була, ймовірно, - напевно! - В ній самій. Вона відчула, що ця область дуже свята, щоб вона посміла ввійти в Її присутність, стояти всередині храму.

Одного разу до Iсуса Христа, Якого оточував народ, пiдiйшов чоловiк i привiв з собою сина свого, якого мучив злий дух нiмоти i глухоти. Батько прийшов з намiром отримати допомогу страднику-сину. Але в його серцi було якесь невiр'я. Вiн жалiвся Iсусу Христу на Його ученикiв, що вони не могли вигнати бiса з його сина. "Учителю, - говорив батько, - я привiв до Тебе сина мого, що має духа нiмого. Де тiльки нападе на нього, кидає його на землю, i вiн пускає пiну, i скрегоче зубами своїми, i цiпенiє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли" (Мк. 9, 17-18).
Христос Спаситель при всiй Своїй лагiдностi прогнiвався на таке невiр'я i сказав: "О роде невiрний, доки буду з вами? Доки буду терпiти вас?" (Мк. 9, 19). Але тут же пожалiв i страдника-сина, i нещасного батька i сказав: "Приведiть його до Мене". I привели його до Нього. Як тiльки бiснуватий побачив Його, дух стряснув його; вiн упав на землю i валявся, пускаючи пiну (Мк. 9, 19-20). Наблизившись до Сина Божого, злий дух своїм падiнням на землю невiльно виявив Йому свою покору.

В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Преподобний Іоан Ліствичник, пам'ять якого ми сьогодні святкуємо, каже в одній зі своїх праць: "Ми не будемо судимі, браття, ми не будемо засуджені за те, що не творили чудес або не виголошували пророцтв, але ми засудили за те, що не оплакували своїх гріхів все наше життя..."
Що ж таке гріх, якщо він має народити в нас таке серцеве розчулення, щоб ця серцева біль - не затьмарювала, але надихала все наше життя?